10 березня 2020 року Справа № 915/2392/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ" (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/26)
про стягнення заборгованості,
за участі представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
встановив:
10.12.2019 позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №06/1559 від 06.12.2019 про стягнення з відповідача заборгованості за договором №79-Р від 17.11.2014 на суму 70864,75 грн, пені у сумі 21906,44 грн, інфляційного збільшення боргу у сумі 2457,62 грн, 3% річних у сумі 1911,94 грн.
Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №79-Р від 17.11.2014 в частині своєчасної оплати за надані позивачем послуги.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/2392/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог ч. 2, 3 ст. 162 ГПК України.
Ухвалою суду від 09.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10 лютого 2020 року о 10:50 год., визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 10.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, судове засідання у справі відкладено на 10 березня 2020 року об 11:20 год.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.
Клопотанням від 04.03.2020 №06/255 позивач просить суд провести судове засідання за відсутності представника ДП «ММТП», позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
На підставі ст. 240 ГПК України, судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч.1-3 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності.
Обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази (ч.3 ст.2, ч.3 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України).
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
17 листопада 2014 року між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ» укладено договір №79-Р (далі - Договір), за умовами якого порт за наявності можливості надає підприємству послуги із зберігання вантажів на складських площах порту та інших територіях порту, а підприємство приймає ці послуги та оплачує їх згідно з умовами цього Договору та виставлених портом рахунків (п.1.1.).
В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 24.12.2014, №2 від 25.12.2015, №3 від 28.07.2016, №4 від 29.12.2016, №5 від 03.05.2017, №6 від 10.11.2017, №7 від 27.06.2018.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №3 від 28.07.2016 до Договору №79-Р від 17.11.2014 товариство з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ» замінило Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ» в якості сторони Договору.
За умовами п.2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №6 права та обов'язки порту: надавати послуги підприємству із зберігання вантажів (2.1.1), щомісяця до 10 числа місяця наступного за звітним оформлювати акти виконаних робіт (наданих послуг) та виставляти рахунки підприємству на оплату послуг (п.2.1.2.).
Умовами п.2.2. Договору визначено обов'язки підприємства: своєчасно здійснювати оплату рахунків порту згідно з п.3.2. цього Договору (п.2.2.1.), самостійно вести облік вантажу. До 5-го числа кожного місяця надавати порту довідку з відображенням обліку вантажу, що знаходиться на зберіганні з розбивкою по кількості тонн вантажу станом на 24 години кожної доби протягом усього попереднього місяця. Надавати порту іншу інформацію, необхідну для оформлення актів виконаних робіт (наданих послуг) та рахунків (п.2.2.3.).
Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №6 від 10.11.2017 підпункт 2.2.2. пункту 2.2. Договору викладено у новій редакції, за якою підприємство зобов'язано самостійно вести облік вантажу. Щоденно, не пізніше 12-00 години надавати на електронну адресу dp.mmtp@gmail.com інформацію стосовно найменування вантажу, кількості вантажу, який знаходиться на зберіганні за даним Договором станом на 8-00 годину ранку поточного дня.
Згідно п. 3.1. Договору підприємство сплачує порту вартість послуг, що вказані у Додатку №1.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що до 20-го числа кожного місяця, наступного за звітним, підприємство оплачує на розрахунковий рахунок порту вартість наданих послуг, що зафіксована у актах виконаних робіт (наданих послуг), підписаного обома сторонами на підставі отриманого рахунку.
Рахунки передані по факсу або електронною поштою вважаються переданими і прийнятими. Дата відправлення рахунків по факту або електронною поштою є датою його отримання. У разі необхідності сторони проводять звірку розрахунків.
Відповідно до п.3.4. Договору, тарифи на послуги порту можуть бути змінені портом з письмовим повідомленням підприємства та подальшим укладенням додаткової угоди до договору.
Згідно п.7.1. цей Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє по 31.12.2014. У випадку якщо жодна із сторін не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону про намір припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності з п. 3.2., 3.3. Договору було складено акти наданих послуг (виконаних робіт) №26298331 від 30.11.2018 за листопад 2018 року в сумі 23447,36 грн та №29508331 від 31.12.2018 за грудень 2018 в сумі 47417,39 грн та виставлено відповідачеві рахунки: №26298331 від 30.11.2018 на суму 23447,36 грн та №29508331 від 31.12.2018.
Рахунок та акт виконаних робіт за листопад 2018 року позивачем надіслано відповідачеві супровідним листом №03/1846 від 12.12.2018 та отримано відповідачем 27.12.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54020 00009732 (а.с. 28-30).
Рахунок та акт виконаних робіт за грудень 2018 року був надісланий супровідним листом від 15.01.2019 №03/52 (а.с.33), та отриманий відповідачем 15.01.2019, про що свідчить підпис на вказаному листі.
Направлені акти не були підписані відповідачем та не були повернуті позивачу, а зазначені вище рахунки не оплачені, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
За змістом ст. 901 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 70864,75 грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 ст.216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату рахунків з підприємства стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення, до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку.
Згідно розрахунку, доданого до позовної заяви (а.с. 9-10), позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 21906,44 грн:
- за рахунком №26298331 від 30.11.2018 на суму 23447,36 грн. за період з 21.12.2018 по 04.12.2019 в сумі 7728,00 грн;
- за рахунком №29508331 від 31.12.2018 на суму 47417,39 грн. за період з 21.01.2019 по 04.12.2019 в сумі 14178,44 грн.
Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16).
Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору, суд встановив, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв'язку з чим при нарахуванні пені в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст. 232 ГК України.
Крім того, як було зазначено вище, відповідно до умов п. 3.2. Договору, до 20-го числа кожного місяця, наступного за звітним, підприємство оплачує на розрахунковий рахунок порту вартість наданих послуг, що зафіксована у актах виконаних робіт, підписаного обома сторонами на підставі отриманого рахунку.
Судом встановлено, що рахунок №26298331 від 30.11.2018 відповідачем отримано засобами поштового зв'язку 27.12.2018.
Отже, відповідно до п. 3.2. Договору, строк оплати рахунку за листопад 2018 настав 28.12.2018.
Судом здійснений розрахунок пені з урахуванням періоду прострочення та ч.6 ст.232 ГК України та визначено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 12585,67 грн:
- по рахунку №26298331 від 30.11.2018 за період з 28.12.2018 по 28.06.2019 в розмірі 4190,91 грн;
- по рахунку №29508331 від 31.12.2018 за період з 21.01.2019 по 21.07.2019 в розмірі 8394,76 грн.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 12585,67 грн., в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 9320,77 грн. слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційного збільшення в сумі 2457,62 грн. та 3% річних в сумі 1911,94 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування інфляційного збільшення в сумі 2457,62 грн та встановлено, що розрахунки відповідають періоду нарахування та арифметично правильні.
Судом здійснено перерахунок 3% річних за рахунком №26298331 від 30.11.2018 урахуванням визначеного періоду прострочення платежу з 28.12.2018, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 1898,45 грн, в задоволені позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 13,49 грн. слід відмовити.
Згідно ч.1 та п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать й витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129 ГПК України).
Відповідно до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання даного позову до господарського суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1921,00 грн, отже підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1736,25 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ" (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/26, код ЄДРПОУ 40618543) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14, код ЄДРПОУ 01125608):
- 70864,75 грн - основного боргу,
- 12585,67 грн - пені,
- 2457,62 грн - інфляційного збільшення боргу,
- 1898,45 грн - 3% річних,
- 1736,25 грн. - судового збору.
3. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 9320,77 грн та 3% річних в сумі 13,49 грн - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони у справі:
позивач: Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14)
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ" (54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/26).
Повний текст судового рішення складено і підписано 13.03.2020.
Суддя В.О. Ржепецький