ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2020Справа № 910/18332/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської
державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомісто»
про стягнення 136 466, 83 грн.
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомісто» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 136 466, 83 грн., з яких 110 316, 75 грн. - основний борг, 18 474, 24 грн. пеня, 2 852, 17 грн. - 3% річних, 4 823, 67 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що між ним та відповідачем 16.11.2018 року було укладено Договір № 721394 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався виробити та поставити, а відповідач - прийняти та оплатити теплову енергію. Відповідач належним чином взяті на себе обов'язки не виконав, поставлену позивачем теплову енергію вчасно та у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв'язку із чим позивач вирішив звернутися до суду із даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2019 року подану Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
08.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/18332/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження від 13.01.2020 у справі № 910/18332/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вищевказана ухвала була отримана відповідачем 03.02.2020, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 0103053439687.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
24.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано клопотання про повернення судового збору в сумі 192, 10 грн.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
16.11.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Споживач) було укладено Договір № 721394 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому договорі.
Пунктом 2.2. Договору на Постачальника покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із Споживачем (Додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими Споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку № 1.
Згідно з п. 4.1. Договору цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 року.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились про те, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 16.11.2018 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.4. Договору).
Відповідно до Додатку № 4 (акт розмежування балансової належності теплових мереж та систем та експлуатаційної відповідальності сторін) вбачається, що постачання теплової енергії у гарячій воді здійснюється до будинку № 1 по вулиці Олександрівській, у місті Києві.
Облік споживання теплової енергії у вищевказаному будинку проводиться за будинковим приладом обліку, що підтверджується звітами про теплопостачання, зокрема за період з листопада по грудень 2018 року.
За умовами п. 1 Додатку 2 до Договору розрахунки з Споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700, за кожну відпущену Гігокалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ житловими організаціями 1 097, 94 грн./Гкал.
Позивачем на виконання умов Договору надані послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді у період листопад 2018 року - грудень 2018 року в сумі 110 316, 75 грн.
Відповідно до п. 2.3.1 Договору Споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2.
Пунктом 10 Додатку 2 до Договору передбачено, що Споживач на розрахунковий рахунок Постачальника, відкритий у ТВБВ № 100/020 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок Постачальника.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, за поставлену теплоенергію відповідач не розрахувався у зв'язку з чим у нього утворився борг перед позивачем на суму 110 316, 75 грн. за період листопад 2018 року - грудень 2018 року.
Направлена позивачем претензія № 30/вих-721394 від 10.06.2019 про погашення боргу відповідачем задоволена не була.
Оскільки відповідач в добровільному порядку вказану суму боргу не погасив, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором енергопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, пунктом 10 Додатку 2 до Договору передбачено, що Споживач на розрахунковий рахунок Постачальника, відкритий у ТВБВ № 100/020 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок Постачальника.
Відповідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач взяв на себе зобов'язання з оплати поставленої позивачем теплової енергії, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю її вартості, позовні вимоги на суму боргу, яка існує на момент вирішення спору в суді в сумі 110 316, 75 грн. є законними та обґрунтованими.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4 823, 67 грн. та 3% річних в сумі 2 852, 17 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 4 823, 67 грн. та 3% річних в сумі 2 852, 17 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 18 474, 24 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 3.3 Договору передбачено, що Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Водночас, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Колективним споживачем житлово-комунальних послуг є юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За частиною 6 статті 21 Закону України № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Водночас, частиною 1 статті 26 Закону України № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Суд звертає увагу на те, що вказаний нормативно-правовий акт згідно приписів частини 1 його Прикінцевих та Перехідних положень набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (тобто 10 грудня 2017 року), та був введений в дію з 1 травня 2019 року (крім деяких його норм). Так, з 1 травня 2019 року введені в дію й положення частини 1 статті 26 цього Закону, якими передбачено законодавче обмеження максимального розміру пені, що підлягає стягненню зі споживача, у зв'язку з порушенням ним умов оплати житлово-комунальної послуги, у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 11.12.2018 року по 30.06.2019 року, здійснивши власний розрахунок з урахуванням умов Договору та вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 13 661, 84 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Разом з тим, що стосується заявленого позивачем клопотання про повернення судового збору в сумі 192, 10 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом встановлено. що позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості, за подачу якої позивачем було сплачено судовий збір в сумі 192, 10 грн. на підставі платіжного доручення № 13394 від 03.09.2019, проте ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/12644/19 судовий наказ про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми боргу був скований.
Відповідно до частини 2 статті 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
За таких обставин, сплачений позивачем на підставі платіжного доручення № 13394 від 03.09.2019 за подання заяви про видачу судового наказу судовий збір в розмірі 192, 10 грн. зараховується до суми судового збору, встановленої за подання даної позовної заяви.
Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір в повному обсязі, без врахування раніше сплачених за подання заяви про видачу судового наказу 192, 10 грн., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, зайве сплачений судовий збір в сумі 192, 10 грн., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомісто» про стягнення 136 466, 83 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомісто» (04114, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 45-А/4, офісне приміщення 34; код ЄДРПОУ 35429115) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 40538421) основний борг в сумі 110 316 (сто десять тисяч триста шістнадцять) грн. 75 коп., інфляційні втрати в сумі 4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн. 67 коп., 3% річних в сумі 2 852 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят дві) грн. 17 коп., пеню в сумі 13 661 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят одну) грн. 84 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 974 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 81 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 40538421) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 192 (сто дев'яносто дві) грн. 10 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 17748 від 12.12.2019.
6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 13.03.2020 року.
Суддя В.С. Ломака