ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2020Справа № 910/18720/19
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"
доОСОБА_1
простягнення 100 365 грн 54 коп.
Представники:не викликались
26.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київський метрополітен" з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення 100 365 грн 54 коп. заборгованості за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 № 300, в тому числі: 88 788 грн 95 коп. основної заборгованості, 10 432 грн 68 коп. пені та 1 143 грн 90 коп. 3 % річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 № 300 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 88 788 грн 95 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 10 432 грн 68 коп. пені та 1 143 грн 90 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/18720/19 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 зобов'язано Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації протягом п'яти днів з моменту отримання запиту суду надати інформацію про місце проживання/перебування фізичної особи ОСОБА_1 .
28.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла інформація про місце реєстрації Левітської Тамари Анатоліївни.
28.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.
10.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
17.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.05.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), фізичною особою-підприємцем Левітською Тамарою Анатоліївною (орендар за договором) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (підприємство за договором (отримувач коштів) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 300 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 12.04.2012 № 115 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро «Мінська» (вестибюль № 1), б/н, для торгівлі непродовольчими товарами.
Відповідно до пункту 2.1. договору об'єктом оренди є: частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 10,98 кв. м та визначена в викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно з пунктом 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".
За умовами пункту 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ: 313,6 грн за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 3 443, 37 грн.
Пунктом 3.2. договору визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.
Відповідно до пункту 3.4. договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
За приписами пункту 3.5. договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) (далі - підприємство), а саме: Комунального підприємства "Київський метрополітен" починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Пунктом 3.6. договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.
Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012 до 29.03.2015 (пункт 9.1. договору).
Пунктом 4.15. договору визначено, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
До обов'язків орендаря згідно з нормами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, статей 285, 286 Господарського кодексу України відноситься, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Частиною 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем 03.05.2012 було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна в оренду, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 03.05.2012 № 300 частину приміщення переходу, що перебуває на балансі КП "Київський метрополітен", загальною площею 10,98 кв. м., розташовану за адресою: станція метро «Мінська» (вестибюль № 1).
Судом встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі № 910/18313/15, 03.11.2016 відповідача виселено з орендованого майна, а його тимчасові огороджуючи конструкції демонтовано, що підтверджується відповідними актами державного виконавця.
Суд зазначає, що не дивлячись на те, що строк дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 № 300 закінчився 29.03.2015, орендар, відповідно до умов пунктів 3.5., 3.6. договору, повинна була сплачувати орендні платежі до повернення об'єкта оренди орендодавцеві, тобто до 03.11.2016.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 88 788 грн 95 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати орендних платежів за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року на суму 88 788 грн 95 коп.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати орендних платежів за період з листопада 2015 року по листопад 2016 року за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 № 300 на загальну суму 88 788 грн 95 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача 88 788 грн 95 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10 432 грн 68 коп. пені та 1 143 грн 90 коп. 3 % річних за період прострочення з листопада 2015 року по листопад 2016 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За порушення грошових зобов'язань щодо пені застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 6.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено його правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.05.2012 № 300, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 432 грн 68 коп. пені та 1 143 грн 90 коп. 3 % річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Доводи відповідача про те, що вона з часу закінчення договору оренди не мала можливості використовувати об'єкт оренди за призначенням через відключення електроенергії не можуть бути підставою для звільнення від обов'язку передати об'єкт оренди у визначені договором строки підприємству, а у випадку невиконання таких вимог - від обов'язку своєчасного внесення орендної плати незалежно від наслідків господарської діяльності.
Об'єктом оренди була частина приміщення переходу, загальною площею 10,98 кв.м, що розташована у вестибюлі № 1 станції метро «Мінська». Будь - яких перешкод передати об'єкт оренди позивачу у строки, визначені договором оренди відповідач не мала. На виконання умов договору останній необхідно було підписати акт - приймання передачі нерухомого майна. Металеві конструкції не були предметом оренди, а тому посилання відповідачки на те, що вона не могла демонтувати металеві конструкції, які є її власністю, оскільки вони з'єднані єдиним металевим профілем з іншими сумісними металевими перегородками і це є причиною не передачі об'єкта оренди позивачу суд вважає надуманими. Доказів того, що позивач відмовився прийняти об'єкт оренди від відповідачки за актом приймання - передачі через наявність металевих конструкцій не надано.
Фактично у запереченнях відповідач вказує на те, що закінчення строку оренди та відмова позивача від укладення нового договору оренди чи продовження дії існуючого договору ставило неї у невигідне становище, оскільки позбавляло можливості вести підприємницьку діяльність за адресою об'єкта оренди, а тому вона разом з іншими орендарями об'єдналися у громадську організацію МАФ та вели господарські судові спори щодо законності місцезнаходження об'єктів оренди, законності відмови у продовженні строків оренди тощо, та вона сподівалася на позитивне вирішення питання щодо продовження строків оренди.
Таким чином відповідач, знаючи про необхідність передачі об'єкта оренди, свідомо не передавала його позивачу сподіваючись на продовження строку оренди, тобто вона усвідомлювала свої ризики, а саме, що у випадку, якщо питання продовження строку оренди не буде вирішено позитивно, вона має виконати умови договору як щодо сплати орендних платежів за час утримання об'єкта оренди у своєму користуванні, так і щодо сплати пені на вимогу підприємства. Суд зазначає, що позивач не позбавлена була можливості виконати умови договору оренди щодо своєчасної передачі об'єкта оренди та одночасно вирішувати питання про можливість укладення договору на новий строк. У такому разі остання б не несла ризики щодо сплати орендних платежів у випадку відмови в укладенні договору на новий строк.
Відтак, вищенаведене доводи відповідача не можуть бути підставою для звільнення останньої від виконання умов договору.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (проспект Перемоги, 35, м. Київ, 03056, ідентифікаційний код 03328913) заборгованість з орендної плати у розмірі 88 788 (вісімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 95 коп., 10 432 (десять тисяч чотириста тридцять дві) грн 68 коп. пені, 1 143 (одна тисяча сто сорок три) грн 90 коп. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Б.Плотницька