ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні скарги
м. Київ
13.03.2020Справа №910/13565/19
За скаргоюАкціонерного товариства «Українська залізниця»
на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі№910/13565/19
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік»
доАкціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
простягнення 103 506,29 грн.
Суддя Бойко Р.В.
Представники учасників господарського процесу в судове засідання 12.03.2020 не з'явилися, у зв'язку з чим суд вирішив за можливе розглянути скаргу на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в порядку письмового провадження.
На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/13565/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 103 506,29 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 у справі №910/13565/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Квік-2006» інфляційні втрати у розмірі 54 659,63 грн., 3% річних в розмірі 28 651,36 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
27.12.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
02.03.2020 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла скарга на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В обґрунтування своєї скарги Акціонерне товариство «Українська залізниця» вказує, що наказ господарського суду міста Києва №910/13565/19 від 27.12.2019 було пред'явлено стягувачем до виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та державним виконавцем вказаного органу виконавчої служби було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61139039. Скаржник стверджує, що дії державного виконавця з прийняття вказаної постанови є неправомірними та відповідно вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки станом на 20.10.2019 Акціонерне товариство «Українська залізниця» було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, щодо яких встановлено заборону протягом трьох років починаючи з дати набрання чинності Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» вчиняти виконавчі дії щодо стягнення грошових коштів та товарів. Тому, на думку скаржника, наказ господарського суду міста Києва №910/13565/19 від 27.12.2019 підлягав поверненню державним виконавцем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2020 у справі №910/13565/19 призначено розгляд скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» у судовому засіданні на 12.03.2020.
11.03.2020 через відділ діловодства суду від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли пояснення по суті скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця», в яких орган державної виконавчої служби вказує, що скарги боржника є безпідставними та необґрунтованими, оскільки скаржник хибно трактує приписи пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», зокрема, з тих підстав, що грошові кошти не можуть бути передані в заставу, а лише майнові права на вказані кошти передаються у заставу. Також орган державної виконавчої служби на виконання вимог ухвали від 03.03.2020 було долучено до своїх пояснень копію матеріалів виконавчого провадження №61139039.
В судове засідання 12.03.2020 представники стягувача, боржника та органу виконавчої служби не з'явились.
В свою чергу, орган виконавчої служби у своїх поясненнях по суті скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» просив суд здійснювати розгляд скарги без участі його представника.
Натомість Акціонерне товариство «Українська залізниця» явку свого представника в судове засідання не забезпечило, про причини неявки суд не повідомило, хоча про місце дату та час засідання було повідомлене належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103053775253, згідно якого ухвала суду від 03.03.2020 була вручена представнику скаржника 05.03.2020.
За інформацією з пошукової системи Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в мережі Інтернет поштове відправлення №0103053775237, з яким позивачу було надіслано ухвалу суду від 03.03.2020, було вручене представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» 10.03.2020, проте позивач про причини неявки свого представника суд не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Керуючись наведеною нормою, суд вирішив за можливе розглянути скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» без участі представників боржника, стягувача та органу виконавчої служби в порядку письмового провадження (поза межами судового засідання).
Частиною 2 статт 235 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суд, розглянувши скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку про необхідність відмовити в її задоволенні з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи на виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває наказ господарського суду міста Києва №910/13565/19 від 27.12.2019 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» коштів.
Так, 04.02.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №61139039 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва №910/13565/19 від 27.12.2019 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» інфляційних втрат у розмірі 54 659,63 грн., 3% річних в розмірі 28 651,36 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
В обґрунтування своєї скарги боржником покладено факт набрання чинності 20.10.2019 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», пунктом третім розділу третього якого встановлено заборону «вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами».
З наведеного законодавчого припису скаржник (боржник у виконавчому провадженні) дійшов висновку, що відносно нього не може бути відкрито протягом трьох років жодного виконавчого провадження.
Однак, суд вважає помилковим таке трактування Акціонерним товариством «Українська залізниця» пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012, а також Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).
Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Окрім того, у рішенні Європейського суду у справі «Ліпісвіцька проти України» однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що рішення у справі №910/13565/19, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, має бути виконане.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
З аналізу п. 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій:
1) стягнення грошових коштів;
2) стягнення товарів, що передані у заставу.
Аналогічне тлумачення вказаних норм наведене у листі Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України вих. №3336-11.4.3-19 від 24.12.2019.
Жодних підстав вважати, що наведеним пунктом законодавства було передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави немає, оскільки за змістом положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».
Більше того, інакше трактування наведених приписів законодавства не відповідатиме ні Конституції України, ні Законам України, ні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні практиці Європейського суду з прав людини, адже на думку суду, метою законодавця при ухваленні Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» було тимчасове обмеження можливості відчуження рухомого та нерухомого майна підприємств під час приватизації з метою недопущення зриву такої процедури через істотну зміну складу цілісного майнового комплексу таких підприємств та передбачуваності для потенційних покупців таких об'єктів.
Отже, положеннями Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відстуні підстави для повернення наказів господарського суду міста Києва №910/7176/19 від 13.12.2019 стягувачу згідно п. 9) ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а наведені скаржником обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду скарги, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 234, 339, 340, 341, 342 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/13565/19 від 27.12.2019.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (13.03.2020) та може бути оскарження протягом десяти днів шляхом подання у відповідності до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.
Суддя Р.В. Бойко