Справа № 522/9173/19
Провадження № 2/522/2542/20
27 лютого 2020 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.
при секретарі судового засідання Шеян І. В.
розглянувши у судовому відкритому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, а саме квартирі АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджуєтеся рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року про поділ смільного сумісного майна подружжя та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2017 року, договором купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 квітня 2019 року. У вказаній квартирі зареєстрована його донька - ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Ф1 від 23 травня 2019 року. Однак, як зазначає позивач, ОСОБА_2 вже тривалий час не проживає у вказаній квартирі, не сплачує комунальних послуг, не бере участі в її утриманні, добровільно зніматись з реєстраційного обліку не бажає. Позивач має намір продати квартиру, однак не має можливості цього зробити, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 там зареєстрована. Жодних засобів зв'язку у позивача з нею немає.
Ухвалою суду від 24 січня 2019 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 23 липня 2019 року.
Підготовче засідання 23 липня 2019 року сторони не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись. Підготовче засідання відкладено на 24 вересня 2019 року, у зв'язку з подачею позивачем заяви про відкладення розгляду справи.
Підготовче засідання 24 вересня 2019 року відкладено на 20 жовтня 2019 року , у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_3 на лікарняному.
Протокольною ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду на 09 грудня 2019 року
У судовому засіданні 09 грудня 2019 року з'явився представник позивача. Судове засідання відкладено на 27 лютого 2020 року, у зв'язку із задоволенням клопотання представника позивача про виклик свідків.
У судове засідання 09 грудня 2019 року відповідач не з'явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлялась.
У судовому засіданні 27 лютого 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
У судове засідання 27 лютого 2020 року відповідач не з'явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлялась.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджуєтеся рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року про поділ смільного сумісного майна подружжя та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2017 року, договором купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 квітня 2019 року.
У вказаній зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою з місця проживання за № 682 від 23 травня 2019 року.
ОСОБА_2 , з грудня місяця 2017 року по теперішній час у вказаній квартирі не проживає, особистих речей у ній не має, про що складено відповідний акт від 22 травня 2019 року.
У судовому засіданні 27 лютого 2020 року був допитана у якості свідка ОСОБА_4 який пояснив, що він з позивачем є сусідами по сходовому майданчику. Відповідач - ОСОБА_2 є донькою позивача, однак він її не бачив з вересня місяця 2016 року по теперішній час.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно з ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України), усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.3 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і немає права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Крім того, статтею 150 ЖК України, передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
З перелічених норм закону вбачається, що саме власнику квартири належить право користування та розпорядження своєю квартирою, а також поряд з ним мають право користування цією квартирою і члени його сім'ї. Право члена сім'ї власника квартири на користування квартирою існує лише до тих пір поки право власності на квартиру не припинене, а при втраті права власності членом сім'ї на квартиру, при відсутності відповідного договору з новим власником припиняється й право членів колишнього власника на користування цією квартирою.
При цьому, в п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних у кримінальних справі від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що позивач та/або будь-які інші особи коли-небудь перешкоджали відповідачу у користуванні вищевказаним житлом, а також не встановлено обставин, які б дозволяли вважати, що право користування цим жилим приміщенням зберігається на законних підставах за відсутнім понад встановленого законом строку відповідачем.
Відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин цивільної справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними позивачем та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 514, 516, 525, 526, 530, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду після набрання чинності є підставою для зняття Центром надання адміністративних послуг Одеської міської ради ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення суду виготовлено 10 березня 2020 року .
Суддя Свячена Ю.Б.