Справа № 128/3268/18
Провадження № 22-ц/801/575/2020
Категорія: 3
Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.
Доповідач:Шемета Т. М.
12 березня 2020 рокуСправа № 128/3268/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 грудня 2019 року, постановлене у складі судді Васильєвої Т. Ю. в м. Вінниці, повне судове рішення складено 03 січня 2020 року,-
27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, у якому, зменшивши розмір позовних вимог (а.с. 183 - 184, 186) ставила вимогу встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачем, як чоловіка та жінки, що не перебували у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі у період з січня 2011 року по 08 листопада 2016 року, визнати об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача автомобіль марки FORD TRANZIT, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 1999 року випуску, стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у сумі 39 440, 20 грн, що у відповідності до висновку експерта становить половину вартості автомобіля.
Обґрунтовуючи позов, зазначила що у період з січня 2011 року по 08 листопада 2016 року вона спільно проживала однією сім'єю з відповідачем, у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі вони не перебували, однак вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет. В період спільного проживання однією сім'єю з відповідачем у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що у 2013 році, в період спільного проживання, вони з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль марки FORD TRANZIT, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 1999 року випуску. Стверджує, що особисто брала трудову та фінансову участь в купівлі автомобіля, оскільки під час спільного проживання з відповідачем мала власне джерело доходу, працюючи у ПАТ «Концерн Хлібпром» та отримувала там заробітну плату, а також спільно з відповідачем вели підсобне господарство, саджали город та збирали грошові кошти на автомобіль, крім того, фізично та фінансово допомагали її батьки які теж офіційно працювали та отримували заробітну плату.
Зазначає, що 08 листопада 2016 року відповідач пішов із дому та припинив спільно проживати з нею однією сім'єю, після чого відчужив спірний автомобіль, що підтверджується договором купівлі-продажу від 29 грудня 2016 року, письмової згоди на продаж автомобіля вона не надавала. Наголошує, що даний автомобіль був придбаний за їхні спільні з відповідачем кошти, та був їхньою спільною сумісною власністю, тому мав би бути поділений між ними. Добровільно поділити спільне майно відповідач не згоден.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 24 грудня 2019 року позов задоволено.
- встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з січня 2011 року по 08 листопада 2016 року;
- визнано, що автомобіль марки FORD TRANZIT, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 1999 року випуску був об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39 440, 20 грн.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт проживання однією сім'єю з відповідачем як подружжя у вказаний період часу, наявність у них спільного побуту, взаємних прав і обов'язків. Доведено факт придбання спірного автомобіля під час спільного проживання сторін однією сім'єю за спільні кошти, та відчуження автомобіля відповідачем без згоди та відома позивачки і без погодження з позивачкою вартості автомобіля.
З таким рішенням не погодився відповідач ОСОБА_2 , 31 січня 2020 року подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд вирішив справу всупереч вимогам ст. 74 СК України та проігнорував висновки Верховного Суду при розгляді аналогічних справ. Вказує, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження проживання з відповідачем однією сім'єю та доказів участі у придбанні автомобіля. Вважає що суд переоцінив покази свідків, які є припущенням. Стверджує що він постійно приїздив у гості, відкрито спілкувався з дитиною, допомагав позивачці утримувати сина, але у сімейних відносинах із нею не перебував, разом вони не проживали, були зареєстровані за різними адресами, спільного господарства та бюджету не мали, а його батьківство, спільне проведення вільного часу, перебування в гостях зовсім не свідчить про існування усталених сімейних відносин та створення спільної власності. До придбання автомобіля позивач не має жодного відношення. Зазначає, що жоден закон не обмежував його у розпорядженні спірним автомобілем, не зобов'язував отримувати у ОСОБА_1 згоду та погоджувати вартість відчуження автомобіля.
Вважає, що суд безпідставно поклав в основу рішення висновок експертизи № 04 ? 07/19 КЕ від 23 липня 2019 року, який є неналежним доказом, оскільки середню ринкову вартість автомобіля було визначено станом на момент проведення дослідження. Наголошує, що продажна вартість автомобіля, визначена у договорі купівлі - продажу транспортного засобу від 29 грудня 2016 року у сумі 2 000 грн, відповідає дійсності, цей договір не скасований та не визнаний недійсним, він є чинним.
Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Мотивуючи тим, що суд першої інстанції вірно дослідив усі обставини справи та встановив, що вони з відповідачем проживали однією сім'єю, народили спільну дитину, вели спільний побут, господарство, мали спільний бюджет, вважає, шо на спірні правовідносини поширюються положення ст. 74 СК України, тож суд вірно застосував норми матеріального права,
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Якименко О. О. апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Найчук О. Є. заперечили проти апеляційної скарги, судове рішення вважають законним, таким, що підлягає залишенню без змін.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
По справі встановлено наступні обставини:
Згідно копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 виданого 04 травня 2012 року, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 10).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 650 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Цим рішенням встановлено, що син сторін по справі народився під час їх спільного проживання (т. 1 а. с. 11 - 13).
Відповідно до облікової картки транспортного засобу № 29215870 від 30.10.2013 Вінницького ВРЕВ УДАІ УМВС України у Вінницькій області(а.с. 14), за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб марки FORD TRANZIT, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 1999 року випуску, довідка-рахунок від 28.09.2013.
Згідно з листом Регіонального сервісного центру у Вінницькій області Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2018, громадянином ОСОБА_2 29.12.2016 здійснено перереєстрацію на нового власника транспортного засобу марки FORD TRANZIT, 1999 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу 0545/2016/269976, згідно якого ОСОБА_2 відчужив автомобіль 29.12.2016, вартість автомобіля, вказана в договорі, становить 2 000 грн. (а.с. 31, 32 - 33).
Згідно довідки виконавчого комітету Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25.01.2019, відповідач з 22.11.2017 року проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с. 80).
Згідно з довідкою Територіального сервісного центру № 0545 Регіонального сервісного центру у Вінницькій області МВС України від 05.02.2019, вартість транспортного засобу марки FORD TRANZIT, номерний знак НОМЕР_3 , проданого ОСОБА_2 29.12.2016, становила 2 000 грн. (а.с. 137).
Згідно з довідками про доходи ПрАТ «Концерн Хлібпром» від 05.11.2018 за № 861, № 862 позивач ОСОБА_1 за період з січня 2011 по червень 2012 року та з січня 2015 року по листопад 2016 року отримувала доходи у вигляді заробітної плати (а.с. 15 - 16).
Згідно наданих суду копії свідоцтва про народження позивача та довідок про місце роботи і отримані доходи, батьки позивача отримували відповідні доходи протягом 2011 - 2016 р.р. (а.с. 17 - 30).
Спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Згідно із частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Позивач ОСОБА_1 на виконання вимог статей 12, 76 ЦПК України надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 із січня 2011 року по 08 листопада 2016 року, наявність спільного побуту, спільних друзів, спільний відпочинок, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , показання яких є послідовними, не суперечать одне одному, та з показань яких чітко вбачається, що за період з січня 2011 року по листопад 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом як сім'я, разом піклувалися як про спільну дитину сина ОСОБА_9 , та про дитину позивачки від першого шлюбу ОСОБА_10 , разом купували речі, продукти харчування, ходили в гості до друзів та знайомих, ідентифікували себе як чоловік та дружина, так само їх сприймали оточуючі.
Позивач та відповідач разом проживали в будинку АДРЕСА_2 , який належить дядькові позивачки ОСОБА_7 та який підтвердив цю обставину, будучи допитаним як свідок.
Крім цього, позивачкою було надано суду фотокартки на підтвердження своєї позиції по справі (а.с. 148 - 153), з яких прослідковується тепле спілкування відповідача ОСОБА_2 та його родини (матері, баби, сестри) не лише з спільним з позивачкою сином ОСОБА_9 , але й з дитиною позивачки від шлюбу ОСОБА_10 .
Все це у сукупності спростовує твердження відповідача, що він лише приїжджав в гості до сина, на доводи позивача відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів у їх спростування, хоча саме на сторін покладено обов'язок довести ті обставини або заперечення, на які вони посилаються.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанцій, оцінивши всі докази у сукупності, врахувавши їх послідовність, логічність, достатність, з дотриманням вимог статті 89 ЦПК України, дійшов правильного висновку, що з січня 2011 року по 08 листопада 2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу: спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують вірного висновку суду першої інстанції.
Стосовно правомірності визнання судом першої інстанції придбаного автомобіля спільною сумісною власністю та його поділ слід зазначити наступне:
Згідно із частинами першою та другою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Транспортний засіб марки FORD TRANZIT, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 1999 року випуску, був придбаний 28 вересня 2013 року (а.с.14), тобто в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах.
Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що автомобіль був придбаний ним за власні кошти так як він продав автомобіль Жигулі та за ці гроші купив несправний автомобіль FORD TRANZIT, не підтверджено жодними доказами, це є лише твердженням відповідача.
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не мала заробітку в 2013 році, остання заробітна плата була отримана нею в червні 2012 року не заслуговують на увагу, так як ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_9 , тому й не могла продовжувати працювати.
Оскільки для визначення правового статусу майна, набутого чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Сімейного Кодексу (ч. 2 ст. 74 К України), то слід зазначити, що у відповідності положень частини першої статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, той факт, що ОСОБА_1 не отримувала дохід у вигляді заробітної плати в зв'язку з народженням дитини та доглядом за нею, не може свідчити про те, що придбаний в 2013 році автомобіль не відноситься до спільної сумісної власності позивач та відповідача.
Апеляційний суд вважає за необхідне ще раз наголосити, що саме на відповідача в даному випадку покладається обов'язок довести, що автомобіль, як він стверджує, придбаний за його особисті кошти, проте таких доказів ним суду надано не було.
Відтак, враховуючи ту обставину, що автомобіль був придбаний під час спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з урахуванням того, що вони вели спільне господарство в цей час та мали спільний бюджет, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд невірно взяв до уваги експертний висновок, так як експерт не оглядав автомобіль, навів ринкову ціну на момент дослідження, тоді як суд мав би взяти за основу ціну, яка вказана в довідці- рахунку від 28.09.2013 року (коли він продавав автомобіль) в розмірі 2000 гривень, адже перед цим він потрапив в аварію, розбив автомобіль і саме тому була визначена така ціна, - слід зазначити наступне:
З інформаційного листа наданого Регіональним сервісним центром у Вінницькій області Міністерства внутрішніх справ України № 31/2-Н-115/аз від 05 жовтня 2018 року, слідує, що 29 грудня 2016 року громадянином ОСОБА_2 здійснено перереєстрацію транспортного засобу марки FORD TRANZIT, 1999 року випуску на нового власника, на підставі договору купівлі-продажу 0545/2016/269976, згідно якого ОСОБА_2 відчужив автомобіль 29 грудня 2016 року, вартість автомобіля, вказана в договорі, становить 2 000 грн (а.с. 31, 32 - 33).
З довідки Територіального сервісного центру № 0545 Регіонального сервісного центру у Вінницькій області МВС України від 05 лютого 2019 року № 31/2/0545-108, слідує, що вартість транспортного засобу марки FORD TRANZIT, номерний знак НОМЕР_3 , проданого ОСОБА_2 29 грудня 2016 року, становила 2 000 грн (а. с. 137).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків, що відповідач ОСОБА_2 29.12.2016 року продав спірний автомобіль. При цьому автомобіль придбано за час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки, що не перебувають в шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі, за спільні грошові кошти. Проте продано ОСОБА_2 автомобіль FORD TRANZIT 1999 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , без згоди позивача, тому остання має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості.
Через відсутність автомобіля судом було призначено експертизу з метою визначення ринкової вартості транспортного засобу, яка, згідно висновку експерта № 04-07/19 КЕ від 23.07.2019 року становить 78 880, 40 грн (а.с. 168-170).
Твердження відповідача, що автомобіль перед продажем був розбитий внаслідок ДТП, не підтверджено жодним доказом. Не спростував відповідач і експертного висновку, не надав доказів іншої вартості автомобіля. При цьому слід зазначити, що в даному випадку не може братися за основу ціна, за якою автомобіль був проданий, так як ця ціна визначається за домовленістю сторін (свобода договору: ст. 627 ЦК України) і не відображає дійсної ринкової вартості.
Отже, з огляду на вищезазначене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача Ѕ частини ринкової вартості автомобіля, що був їх спільною сумісною власністю, - є вірним.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Отже, апеляційний суд дійшов до переконання, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин, а тому апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України) як такого що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк
Повне судове рішення складено 12 березня 2020 року.