Справа № 127/8738/19
Провадження № 22-ц/801/631/2020
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
12 березня 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 грудня 2019 року, ухвалене суддею Карпінською Ю.Ф. повний текст якого складено 24 грудня 2019 року
в справі №127/8738/19
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості,-
встановив:
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого посилалось на те, що відповідно до укладеного 13.12.2013 року договору б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Банк посилається також на те, що своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг.
Разом з тим, свої зобов'язання відповідач не виконав, у зв'язку з цим станом на 18 листопада 2018 року виникла заборгованість у розмірі 104448,38 грн, яка відповідно до розрахунків банку складається із: 8007,78 грн заборгованості за кредитом; 87690,68 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3300 грн заборгованості за пенею і комісією, а також 500 грн штрафу (фіксована частина); 4949,92 грн штрафу (процентна складова).
Банк вважає зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 в повному обсязі, а тому просив стягнути з останнього на свою користь 104448,38 грн.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач АТ КБ «ПриватБанк» через представника - адвоката Крилову О.Л. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд не врахував положення статті 634 ЦК України, якою регулюються правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору про приєднання. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та Правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений із ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. Позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними, частково погашав кредитну заборгованість, проте у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань за кредитним договором допустив заборгованість. Такі дії відповідача підтверджують укладення кредитного договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є обґрунтованим, а тому просив відмовити у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк».
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується - 104448,38 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210200 грн), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. На думку суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження саме тих умов , про які вважав узгодженими банк, зокрема, в частині розміру процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності за несвоєчасне їх повернення.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в стягненні тіла кредиту посилаючись на те, що сума внесених позичальником згідно з розрахунками банку коштів - 19534,49 грн є більшою за отриманий кредит в розмірі 8900 грн.
Проте з такими висновками суду першої інстанції не можна повністю погодитися з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом установлено, що 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 підписав заяву, згідно з якою виявив бажання отримати кредит у розмірі 8900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
На підтвердження доводів позовної заяви банк надав анкету-заяву ОСОБА_1 , в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме прізвище, ім'я, по батькові, серію та номер паспорта, НОМЕР_1 , адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв'язку.
Натомість відомостей щодо виду картки та бажаного кредитного ліміту вказаній анкету-заві не зазначено. У цій заяві не зазначено і процентної ставки.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Станом на 18 листопада 2018 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 104448,38 грн і на підтвердження цієї заборгованості позивачем надано власний розрахунок заборгованості, анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, та витяг з умов та правил надання банківських послуг без підпису позичальника, копію паспорта останнього.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 104448,38 грн.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 грудня 2013 року, посилався на витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та анкета-заява не дає можливість визначити який саме тариф обрав відповідач. Тоді як від виду тарифу картки «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежить, зокрема: кількість днів пільгового періоду кредитування, протягом якого проценти не нараховуються; базова процентна ставка за користування кредитними коштами; розмір обов'язкового щомісячного платежу; розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів; розмір комісії за кредитне обслуговування карти.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цими Умовами та Правилами був ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в подібних правовідносинах неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 13 грудня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13 грудня 2013 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Разом з тим відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитом у сумі 8007,78 грн, суд першої інстанції виходив з того, що протягом дії договору з 13.12.2013 відповідачем було погашено заборгованість по кредиту більш ніж вдвічі. До такого висновку суд прийшов шляхом арифметичного додавання сум погашення за кредитом. Проте судом не враховано, що відповідач отримав кредитну картку із встановленим кредитним лімітом на рахунку, який є поновлювальним, що означає багаторазове використання кредитних коштів та їх погашення. Здійснені відповідачем погашення за кредитом на суму 19534,49 грн не можна вважати поверненням кредиту. При цьому суд першої інстанції врахував лише погашення кредиту, але залишив поза увагою здійснені позичальником витрати, тобто використання кредитних коштів відповідачем.
Отже колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача 8007,78 грн заборгованості за кредитом.
Вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 87690,68 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3300 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн. штраф (процентна складова) - 4949,92 грн не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13 грудня 2013 року, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті, як зазначалось вище, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги новий доказ - виписку по картковому рахунку, оскільки цей доказ до суду першої інстанції позивачем не подавався, він не був предметом дослідження суду першої інстанції.
При цьому в обґрунтування подання нових доказів позивач не зазначив наявність підстав, та не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Тоді як, відповідно до статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, зокрема, про витребування доказів.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Наданий позивачем додатковий доказ створений в ході операційної діяльності банку і зберігаються у нього, а відтак будь-які об'єктивні причини його неподання суду першої інстанції відсутні.
Представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що до позовної заяви представником позивача ОСОБА_2 додано докази, які він вважав за необхідне надати суду, а також клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження і про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 43,44).
Відтак банк як позивач був зобов'язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог, а не очікувати, коли йому буде відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то з відповідача на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Так, банком понесені витрати по сплаті судового збору в сумі ?4 802,5?0 грн й заявлено до стягнення 104448,38 грн, тоді як апеляційним судом задоволено позовні вимоги на суму 8007,78 грн. Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 368,19 грн (8007,78/104448,38*4802,50)?????
Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом за договором від 13 грудня 2013 року в розмірі 8007,78 (вісім тисяч сім) гривень 78 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 368 (триста шістдесят вісім) гривень 19 коп судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: І. М. Стадник
Судді:І..В. Міхасішин М..В. Матківська