Справа № 127/26741/19
Провадження № 22-ц/801/518/2020
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Голота Л. О.
11 березня 2020 рокуСправа № 127/26741/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),
суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Дернова В. В. в приміщенні суду в м. Вінниця, -
У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 червня 2014 року між АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № GP-6504629, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9820,53 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 % річних, строком на 48 місяців.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору ОСОБА_1 , станом на 13 вересня 2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 61311,89 грн., з яких 9820,53 грн. - заборгованість за кредитом, 1875,90 грн. - заборгованість по процентах, 6231,05 грн. - заборгованість по комісії, 43384,41 грн. - неустойка.
19 липня 2016 року АТ «Банк Ренесанс Капітал» було припинено шляхом приєднання до АТ «ПУМБ», на баланс АТ «ПУМБ» було передано заборгованість за кредитними договорами, укладеними із АТ «Банк Ренесанс Капітал», у тому числі і за кредитним договором № GP-6504629 від 27 червня 2014 року.
Виходячи з наведеного, АТ «ПУМБ» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № GP-6504629 від 27 червня 2014 року у розмірі 61311,89 грн..
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № GP-6504629 від 27 червня 2014 року у розмірі 10762,34 грн., з яких : 4941,01 грн. - заборгованість за кредитом, 440,16 грн. - заборгованість по процентах, 5381,17 грн. - неустойка.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» 337,14 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даній справі слід застосувати строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, тому стягненню підлягає сума заборгованості у межах строку позовної давності (за три роки до звернення до суду з позовом, тобто з 23 вересня 2016 року): за тілом кредиту - у розмірі 4941,01 грн., заборгованість по процентах - у розмірі 440,16 грн. Розмір неустойки 43384,41 грн. значно перевищує розмір збитків - 5381,17 грн. (4941,01 грн. тіло кредиту + 440,16 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом), тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки до 5381,17 грн. - розміру збитків.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною, а тому підстави для стягнення комісії у розмірі 6231,05 грн. відсутні.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що позивач в позасудовому порядку звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу та останнім 27 травня 2017 року видано виконавчий напис, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 15935,19 грн. Таким чином, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції допустив подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором, що є недопустимим та порушує статтю 61 Конституцію України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
27 червня 2014 року між АТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №GP-6504629, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9820,53 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9% річних, строком на 48 місяців; даний кредитний договір складається із Пропозиції укласти договори (оферти), Основних умов кредитування та страхування, які підписанні особисто відповідачем ОСОБА_1 , яка своїм підписом підтвердила свою згоду з їх умовами (а. с. 7-8).
19 липня 2016 року АТ «Банк Ренесанс Капітал» було припинено шляхом приєднання до АТ «ПУМБ»; на баланс АТ «ПУМБ» було передано заборгованість за кредитними договорами, укладеними із АТ «Банк Ренесанс Капітал», у тому числі і за кредитним договором №GP-6504629 від 27.06.2014 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а. с. 14-22).
Відповідно до довідки від 12 серпня 2019 року про стан та історію заборгованості за кредитним договором №GP-6504629 від 27 червня 2014 року, виписки з рахунку ОСОБА_1 (а.с. 11-13), у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 , станом на 13 вересня 2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 61311,89 грн., з яких 9820,53 грн. - заборгованість за кредитом, 1875,90 грн. - заборгованість по процентах, 6231,05 грн. - заборгованість по комісії, 43384,41 грн. - неустойка.
Відповідно до умов кредитного договору №GP-6504629 від 27.06.2014 року (а.с. 7), погашення заборгованості за кредитом здійснюється до 1 числа кожного календарного місяці у період з 01 липня 2014 року до 01 липня 2018 року.
26 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. був виданий виконавчий напис, відповідно до якого у безспірному порядку стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № GP-6504629 від 27 червня 2014 року у розмірі 15935,19 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі слід застосувати строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, тому стягненню підлягає сума заборгованості у межах строку позовної давності (за три роки до звернення до суду з позовом, тобто з 23 вересня 2016 року): за тілом кредиту - у розмірі 4941,01 грн., заборгованість по процентах - у розмірі 440,16 грн. Розмір неустойки 43384,41 грн. значно перевищує розмір збитків - 5381,17 грн. (4941,01 грн. тіло кредиту + 440,16 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом), тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки до 5381,17 грн. - розміру збитків.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною, а тому підстави для стягнення комісії у розмірі 6231,05 грн. відсутні.
Зазначені висновки суду першої інстанції зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, за повного з'ясування обставин справи, з ними погоджується також суд апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно зі статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно правової позиції Верхового Суду України, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14), у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стягненню підлягає сума заборгованості у межах строку позовної давності за три роки до звернення позивача до суду з позовом, тобто з 23 вересня 2016 року: за тілом кредиту - у розмірі 4941,01 грн., заборгованість по процентах - у розмірі 440,16 грн.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд першої інстанції правомірно також зменшив розмір неустойки до 5381,17 гривень (розмір збитків), оскільки розмір неустойки, який просив стягнути позивач 43384,41 грн. значно перевищує розмір збитків - 5381,17 грн..
Окрім цього, відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач в позасудовому порядку звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу та останнім 27 травня 2017 року видано виконавчий напис, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 15935,19 грн, тому задовольняючи частково позов суд першої інстанції допустив подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором, що є недопустимим та порушує статтю 61 Конституцію України, колегія суддів не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині.
Як видно з виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 26 травня 2017 року запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № GP-6504629 від 27 червня 2014 року за період з 11 травня 2016 року по 11 травня 2017 року в сумі 15935,19 грн, в тому числі : прострочена заборгованість за сумою кредиту 6584,42 грн, прострочена заборгованість за комісією 4375,14, прострочена заборгованість за процентами 1688,89 грн, строкова заборгованість за сумою кредиту 3236,11 грн, строкова заборгованість за комісією 42,70 грн, строкова заборгованість за процентами 7,93 грн. /а.с. 55-56/.
Таким чином, ПАТ «ПУМБ» використав право вимоги щодо повернення частини непогашеної суми кредиту за період з 11 травня 2016 року по 11 травня 2017 року, а не всієї суми боргу за кредитом. У позовній заяві заявлені вимоги щодо стягнення усієї суми заборгованості, що є відмінною від суми зазначеної у виконавчому написі. З огляду на наведене, аргументи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення про часткове задоволення позову судом першої інстанції допущено подвійність відповідальності ОСОБА_1 є безпідставними.
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявність невиконаного виконавчого напису нотаріуса не свідчить про відсутність предмету спору.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: В. П. Рибчинський
Т. О. Денишенко