Справа № 595/1797/19
03.03.2020
Бучацький районний суд Тернопільської області
одноособово суддею Федорончуком В.Б.,
при секретарі Тарчинській Л.Я.,
з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бучач справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення,
Позивачка звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить усунути перешкоди в користуванні її власністю шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 з належного їй житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 17 січня 1997 року, який 05 грудня 2013 року розірвано Бучацьким районним судом. Відповідач самостійного права на житло, з підстав передбачених законом (найм, оренда, власність), не набув, не є членом сім'ї власника, безпідставно займає житлове приміщення, яке відмовляється добровільно звільнити, чим здійснює перешкоди у користуванні та розпорядженні майном.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і пояснила суду, що в належному позивачці житловому будинку, крім позивачки та дітей, зареєстрований відповідач, з яким вона розірвала шлюб 05.12.2013 року. Відповідач не є членом сім'ї власника, добровільно виселитись з належного їй житлового будинку не бажає, чим порушує її право як власника будинку володіти, користуватися та розпоряджатися власністю. Тому просила постановити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_3 з житлового будинку та стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився та надіслав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що згідно договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Бучацького нотаріального округу 06.12.2005 року, позивачка набула у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Він, позивачка та діти з 17.07.2008 року були зареєстровані у вказаному житловому будинку. На даний час він у житловому будинку не проживає, будь-яких перешкод у здійсненні позивачкою та їхніми дітьми права користування та розпорядження житлом не вчиняє, особистого житла немає, тому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши представника позивачки, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч.4 ст.9 ЖК УРСР).
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 05.12.2013 року розірвано.
У період шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
06.12.2006 року приватним нотаріусом Бучацького районного нотаріального округу Тернопільської області Іванів Л.І. посвідчено договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_2 набула у приватну власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .
Отже, на підставі досліджених доказів судом встановлено, що спірне житло по АДРЕСА_1 придбане сторонами у період їх шлюбу. У ньому зареєстровані сторони та їх діти.
Як на правову підставу своїх позовних вимог позивачка посилається на належність їй спірного житла на праві особистої власності і усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 з житлового будинку як колишнього члена сім'ї власника будинку.
Згідно із ч.1 ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч.3 ст.61 СК України кореспондує ч.4 ст.65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Жодних доказів, які б підтверджували той факт, що житловий будинок є виключно особистою власністю позивачки, суду не надано.
Розірвання шлюбу, відповідно до вимог ст.68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Сам же по собі факт реєстрації майна на одного із подружжя не позбавляє іншого на частку у цьому майні.
Таким чином, в силу ст.63 СК України, ст.369 ЦК України сторони по справі мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач не довела існування обставин, на які вона посилається як на підставу заявленого позову, а відтак і наявності підстав для виселення відповідача.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.
Керуючись ст.ст.4,12,13,81,89,141,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.60,61,63,65,68,160 СК України, ст.9 Житлового кодексу Української РСР, ст.369 ЦК України, суд
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата складення повного тексту рішення - 12 березня 2020 року.
Суддя: В. Б. Федорончук