Номер провадження 22-ц/821/532/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №709/415/15-ц Категорія: Чубай В.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
12 березня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Храпка В.Д., Вініченка Б.Б.
за участю секретаря Матюха В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Чубай В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.
В обґрунтування позову вказувала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 серпня 1998 року, який було розірвано в судовому порядку в жовтні 2010 року.
В шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за усною домовленістю між сторонами після розірвання шлюбу залишилася проживати з відповідачем. У зв'язку з цим позивач не зверталася до суду про стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя, так як відповідач погоджувався виховувати та утримувати дочку, забезпечувати їй належний рівень життя.
Після закінчення дочкою 9 класу відповідач відмовився її утримувати і виховувати, тому з жовтня 2014 року дочка проживає з позивачем.
ОСОБА_2 вказувала, що пропонувала ОСОБА_1 поділити порівну спільно нажите у шлюбі майно, проте відповідач відмовлявся, погрожував, потім обіцяв сплатити грошові кошти за частку у спільному майні, а тепер стверджує, що сплинув строк позовної давності.
З наведених підстав ОСОБА_2 просила суд поновити строк позовної давності і рахувати його з жовтня 2014 року, коли відповідач відмовився утримувати їх спільну дочку ОСОБА_5 і направив її проживати до позивача.
Визнати будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку для обслуговування вказаного будинку та ведення особистого сільського господарства, два крісла вартістю 2500 гривень, диван вартістю 5500 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 6000 гривень, домашній кінотеатр вартістю 2000 гривень, тумбочку під телевізор вартістю 1000 гривень, покриття «ковролін» вартістю 1500 гривень, штори в залу вартістю 2000 гривень, два крісла-стільця вартістю 300 гривень, меблеву стінку (дитячий куток) вартістю 1600 гривень, двоспальне ліжко з матрацом вартістю 1000 гривень, комп'ютер з колонками, монітором, клавіатурою, мишкою вартістю 6000 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 2500 гривень, ноутбук «Samsung» вартістю 5700 гривень, штори в спальню вартістю 1500 гривень, килим вартістю 400 гривень, стіл вартістю 200 гривень, кухонну стінку вартістю 800 гривень, холодильник «Samsung» вартістю 5000 гривень, шість табуреток вартістю 50 гривень кожна на суму 300 гривень, кухонний комбайн вартістю 1500 гривень, мікрохвильову піч вартістю 1750 гривень, пральну машину «SЕА» вартістю 1700 гривень, газову плиту «Дружковка» вартістю 400 гривень, автомобіль «Нива-тойота», автопричіп вартістю 500 гривень, гірський велосипед «Ardis» вартістю 1500 гривень, спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого сільського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля'Нива-тойота»;
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого сільського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля «Нива-тойота».
Поділити майно, що э спільною власністю сторін, виділивши їй у власність: диван вартістю 5500 гривень, домашній кінотеатр вартістю 2000 гривень, меблеву стінку (дитячий куток) вартістю 1600 гривень, комп'ютер з колонками, монітором, клавіатурою, мишкою вартістю 6000 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 2500 гривень, ноутбук «Samsung» вартістю 5700 гривень, мікрохвильову піч вартістю 1750 гривень, пральну машину «SЕА» вартістю 1700 гривень, автопричіп вартістю 500 гривень, гірський велосипед «Ардіс» вартістю 1500 гривень.
Відповідачу виділити у власність: два крісла вартістю 2500 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 6000 гривень, тумбочку під телевізор вартістю 1000 гривень, покриття «ковролін» вартістю 1500 гривень, штори в залу вартістю 2000 гривень, два крісла-стільця вартістю 300 гривень, двоспальне ліжко з матрацом вартістю 1000 гривень, штори в спальню вартістю 1500 гривень, килим вартістю 400 гривень, стіл вартістю 200 гривень, кухонну стінку вартістю 800 гривень, холодильник «Samsung» вартістю 5000 гривень, табуретки 6 штук вартістю 300 гривень, кухонний комбайн вартістю 1500 гривень, плиту газову «Дружковка» вартістю 400 гривень.
У березні 2015 року позивачка уточнила позовні вимоги і просила суд поновити строк позовної давності та визнати причину пропуску поважною.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинковолодіння з господарськими спорудами , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого сільського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинковолодіння з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування будинку та ведення особистого сільського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на: диван вартістю 5500 гривень, домашній кінотеатр вартістю 2000 гривень, меблеву стінку (дитяча) вартістю 1600 гривень, комп'ютер з колонками, монітором, клавіатурою, мишкою вартістю 6000 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 2500 гривень, ноутбук «Samsung» вартістю 5700 гривень, мікрохвильову піч вартістю 1750 гривень, пральну машину «СЕА» вартістю 1700 гривень, гірський велосипед «Ардіс» вартістю 1500 гривень, автопричіп вартістю 500 гривень.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на: два крісла вартістю 2500 гривень, телевізор «Samsung» вартістю 6000 гривень, тумбочку під телевізор вартістю 1000 гривень, покриття «ковролін» вартістю 1500 гривень, штори в зал вартістю 2000 гривень, два крісла-стільця вартістю 300 гривень, двоспальне ліжко з матрацом вартістю 1000 гривень, штори в спальню вартістю 1500 гривень, килим вартістю 400 гривень, стіл вартістю 200 гривень, кухонну стінку вартістю 800 гривень, холодильник «Samsung» вартістю 5000 гривень, табуретки 6 штук вартістю 300 гривень, кухонний комбайн вартістю 1500 гривень, плиту газову вартістю 400 гривень.
Судові витрати просила стягнути з відповідача.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач та її представник відмовилися від позовних вимог в частині поділу рухомого майна між сторонами, проте наполягали на розподілі будинковолодіння з господарськими спорудами та земельної ділянки і просили визнати право власності на 1/2 їх частину за кожною із сторін.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,312 га, розташовану по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,312 га, розташовану по АДРЕСА_1 залишивши її в спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними спорудами (без врахування об'єктів самочинного будівництва), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожним на житловий будинок з надвірними спорудами (без врахування об'єктів самочинного будівництва), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши його у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було набуто під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю сторін.
Щодо позовної давності суд дійшов висновку про відсутність підстав для її застосування, вказавши, що трирічний строк позовної давності слід рахувати не з моменту розірвання шлюбу, тобто з 15 жовтня 2010 року, а з моменту, коли позивач дізналася про порушення свого права, що в даному випадку відбулося у вересні 2014 року, коли дочка знову почала проживати з позивачем.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд під час розгляду справи порушив принцип диспозитивності і вийшов за межі розгляду позовних вимог, клопотання позивача про продовження строку позовної давності не вирішив, проте задовольнив позов повністю. Розглядаючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін і надав перевагу показам позивача, що не були підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, судом не надано належної оцінки висновку експертизи.
Зазначає, що суд не взяв до уваги вимоги п.2.3, п. 3.11 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 № 55, якою встановлено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна і питання щодо їх поділу може вирішуватись тільки після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна до розрахунку не включаються.
Також вказує, що об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч.2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України. Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 27 травня 2015 року встановлено, що житловий будинок це зблокована житлова будівля, до складу якої входять основна частина житлового будинку літ. «А-1», прибудова літ. «а», прибудова літ. «а'» та прибудова літ. «а''», господарські будівлі та споруди. Серед будівель та споруд як у основній частині, так і в господарських будівлях та спорудах є об'єкти самочинного будівництва.
Також судом залишено поза увагою, що в частині будинку, яка не є самочинною, відповідачем за власні кошти було проведено невід'ємні поліпшення, загальна частка яких становить 13/100.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 22 серпня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 5 жовтня 2010 року ( т.1 а.с. 7).
Внаслідок укладення іншого шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 .(т.1 а.с.8)
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 7 лютого 2001 року серії НОМЕР_1 № 752547 ОСОБА_1 було придбано жилий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 61).
Таким чином, вказане нерухоме майно було придбано відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (надалі - КпШС України), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Враховуючи те, що подружжям спірне майно було придбано у період шлюбу та до набрання чинності СК України, застосуванню підлягають статті 22, 24, 28, 29 КпШС України.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 466/8857/15-ц.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до вимог статті 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 70 СК України.
Частина перша статті 29 КпШС України передбачає, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Судом встановлено, що будинок набуто відповідачем у власність на підставі чинного договору купівлі-продажу від 07 лютого 2001 року, укладеного під час перебування сторін у шлюбі, і що вказане нерухоме майно не є особистою власністю відповідача в контексті норм статті 24 КпШС України, а тому кожному з подружжя належить Ѕ частина будинку.
Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 27 травня 2015 року об'єктами самочинного будівництва є прибудова літ. «а I», прибудова літ. «аII», сарай літ «Ж» (а.с. 121-123).
Вказані об'єкти нерухомого майна не підлягають поділу, оскільки на них не набуто право власності (ч.2 ст. 376 ЦК України), а відтак вони не є спільною сумісною власністю подружжя або власністю когось із них.
Що стосується земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування будинку та ведення особистого сільського господарства, яку позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити, апеляційний суд виходить із такого.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України особа має право звернутися за захистом лише своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином доведенню підлягає набуття права, за захистом якого особа звертається до суду, оскільки не можливо порушити право якого не існує.
Задовольняючи в цій частині позовні вимоги, суд, як на підставу набуття права власності послався на договір купівлі-продажу від 7 лютого 2001 року серії АВО №752548.
Однак як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 7 лютого 2001 року серії АВО № 752548 ОСОБА_1 було придбано земельну ділянку розміром 0,312 га, що знаходиться у віданні Чорнобаївської с/ради, для ведення особистого підсобного господарства площею 0,312 га. (т.1, а.с. 60)
В даному договорі відсутня адреса земельної ділянки, її цільове призначення не співпадає з цільовим призначенням земельної ділянки яка зазначена в позовній заяві, а площа не співпадає з площею земельної ділянки зазначеній в технічному паспорті на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Таким чином земельна ділянка вказана в договорі купівлі-продажу від 7 лютого 2001 року серії АВО № 752548, не була зазначена в позовній заяві, тому суд в цій частині вийшов за межі позовних вимог чим порушив вимоги частини 1 статті 11 ЦПК України, в редакції чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення.
Доказів того, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 належить сторонам на праві власності суду не надано, а відтак в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, в частині щодо нерухомого майна, а це в даній справі будинок з господарськими спорудами та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , позивач підтримувала в судовому засіданні свої вимоги, тому судовому розгляду підлягають як вимоги щодо визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю сторін так і їх поділ.
Щодо невід'ємних поліпшень в будинку на які вказує відповідач, то згідно частини 3 статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Доказів того, що позивач таку згоду надавала відсутні.
Окрім цього, як зазначено вище, суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, однак відповідач перед судом жодних позовних вимог щодо вказаних обставин не ставив і до суду відповідну позовну заяву не подавав, тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, судом враховується, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, отже, сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя і початку перебігу строку позовної давності.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 441/1224/15-ц.
Позивач зазначала, що між сторонами була встановлена домовленість про проживання їх дочки з відповідачем, а тому питання про поділ майна подружжя не виникало. Проте, коли з жовтня 2014 року дочка почала проживати з позивачем, остання звернулася до відповідача з пропозицією поділити майно, на що той відповів відмовою, що і стало підставою для звернення до суду.
Вказані обставини не спростовані жодним доказом, а тому позивач звернувшись до суду із зазначеним позовом 16 лютого 2015 року не пропустила визначений законом строк позовної давності.
Вимога про поновлення строку позовної давності розглядається в тому випадку, коли такий строк пропущений, однак судом встановлено, що позивач строк позовної давності не пропустила.
Відповідно до частини 2 статті 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. (ч.1 ст.356 ЦК України)
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. (ч.1 ст.368 ЦК України)
Із зазначених норм права слідує, що одне і теж майно не може належати одночасно особам на праві спільної сумісної та на праві спільної часткової власності.
Суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог норм матеріального права, оскільки задовольняючи позовні вимоги та визначивши частку права власності у майні одночасно залишив це майно у спільній сумісній власності внаслідок чого допустив протиріччя.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.374,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2017 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення яким:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними спорудами (без врахування об'єктів самочинного будівництва), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частину за кожним на житловий будинок з надвірними спорудами (без врахування об'єктів самочинного будівництва), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 березня 2020 року.
Судді