Житомирський апеляційний суд
Справа №274/4954/19 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.
Категорія 60 Доповідач Павицька Т. М.
12 березня 2020 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.
за участю секретаря Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/4954/19 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Бердичівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області про звільнення майна з-під арешту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. в м. Бердичеві,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, у якому просила звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови державного виконавця Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області (далі Бердичівський МРВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області) Костюк В.В. №АЕ776933 від 15.11.2010 року. Позовні вимоги мотивувала тим, що на виконанні Бердичівського МРВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області перебувало виконавче провадження за виконавчим листом №2-646, виданим Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області від 15.10.2010, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором в сумі 30429,67 грн. Вказаний виконавчий лист 28.02.2012 було направлено до Корольовського районного відділу ДВС м. Житомира для виконання за належністю, де 22.03.2012 було відкрито виконавче провадження, та 27.12.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів, на які можливо звернути стягнення. Разом з тим, під час перебування даного виконавчого провадження на виконанні у Бердичівському МРВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області, державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АЕ №776933 від 15.11.2010 року. Повертаючи виконавчий документ стягувачеві, державним виконавцем не було знято арешт на майно та оголошення заборони на його відчуження. Повторно на примусове виконання до відділу ДВС вищезазначений виконавчий лист стягувач не подавав. А тому, оскільки виконавчий лист не перебуває на виконанні, реальне примусове виконання за виконавчим листом не здійснюється, то державний виконавець позбавлений права вчиняти будь-які дії щодо його примусового виконання, в тому числі звертати стягнення на майно боржника. Відтак, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що виконавчий лист не перебуває на виконанні у ДВС, примусове виконання за виконавчим листом не здійснюється. Зазначає, що згідно виконавчого листа сума, яка підлягає стягненню становить 30429,67 грн, а згідно ЗУ «Про виконавче провадження» у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. Позивач крім успадкованого майна, іншого немає. Також, судження суду першої інстанції про те, що у разі порушення прав боржника у виконавчому провадженні він був вправі здійснити захист своїх прав у спосіб, передбачений розділом VII ЦПК України є помилковим. Згідно ч. 5 ст. 59 вищевказаного Закону, арешт накладений на майно боржника може бути знятий за рішенням суду, з позовом про звільнення майна з-під арешту може звернутися як власник цього майна, так і особа, яка має речове право на чуже майно.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , будучи боржником у виконавчому провадженні вправі здійснити захист своїх прав у спосіб, передбачений VII ЦПК України, а не шляхом пред'явлення позову про зняття арешту.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22.07.2010 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ "Надра" 30009 грн 57 коп. боргу та судові витрати. Згідно виконавчого листа №2-646 від 15.10.2015, виданого на підставі вищевказаного судового рішення, старшим державним виконавцем Бердичівського МРВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області Костюк В.В. було відкрито виконавче провадження та винесено постанову про накладення арешту на майно боржника - ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження АЕ №776933 від 15.11.2010 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів, встановлено, що 17.11.2010 за № 10497774 реєстратором: Житомирська філія державного підприємства "Інформаціний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ № 776933, 15.11.2010, відділ ДВС Бердичівського МРУЮ, ст. державним виконавцем Костюк В.В. накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 25.10.2014 року державним реєстратором Москальовою М.С., Бердичівського МРУЮ Житомирської області на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника, серія та номер : 45177997, виданого 23.10.2014, видавник : Шатило Ю.В., відділ ДВС Бердичівського МРУЮ, Житомирської області, накладено арешт на майно Вілецької М.Л. в інтересах ПАТ КБ "Приватбанк".
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Як вбачається з листа Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомира від 17.05.2019, на примусовому виконанні в даному відділі перебувало виконавче провадження за № 31859388, з виконання виконавчого листа № 2-646, виданого Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області 15.10.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" боргу в сумі 30429,67 грн. Виконавчий документ надійшов до відділу з Бердичівського МРВ ДВС 16.03.2012 року за місцем фактичного проживання боржника. 22.03.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27.12.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі вимог п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів на які можливо звернути стягнення.
Відповідно до копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, винесеної головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 27.12.2017, судом встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 27.12.2020 року.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 05.11.2019 року позивачка має заборгованість перед банком в розмірі 119817 грн 26 коп.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції 2016 року) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції 2016 року) у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
При цьому, повернення виконавчого листа стягувачеві не є підставою для закінчення виконавчого провадження (крім випадку коли повернення виконавчого документа на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ).
За правилами ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції 2016 року) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статтей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №367/6231/16-ц виклала правовий висновок про те, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.
Підставою обтяження майна позивача є постанова від 15 листопада 2010 року, винесена державним виконавцем Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області в рамках виконавчого провадження з примусового виконання заочного рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 30429,67 грн заборгованості на користь ВАТ КБ «Надра».
Виходячи з вищенаведеного та зі змісту поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 про звільнення майна з - під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 12 березня 2020 року.
Головуючий
Судді