Справа № 308/14174/19
28 лютого 2020 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря судового засідання Торчинович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката АБ «КУРУЦ І ПАРТНЕРИ» Куруц Андрія Андрійовича до прокуратури Закарпатської області, Ужгородської районної державної нотаріальної контори, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Агропромислова фірма «ЛЕАНКА», про захист права власності та зняття арешту з майна,
Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 28.02.2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.03.2020 року.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвоката АБ «КУРУЦ І ПАРТНЕРИ» Куруц Андрій Андрійович звернувся до суду із позовною заявою до Ужгородської місцевої прокуратури, Ужгородської районної державної нотаріальної контори, про захист права власності та зняття арешту з майна, у якій просить суд зняти арешт з нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12369523, зареєстрований 06.04.2012 за № 12369523; реєстратором - Ужгородська районна державна нотаріальна контора; підстава обтяження: Постанова б/н від 04.04.2012 Помічника Ужгородського міжрайонного прокурора, молодшого радника юстиції О.В. Шнайдер; об'єкт обтяження: - невизначене майно, приватизована земельна ділянка 0,15 га, розташована в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, акт ЯЛ 847176, Власник - ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; Заявник - Ужгородська районна державна нотаріальна контора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в листопаді 2019 ОСОБА_1 мав намір відчужити належне йому на праві власності нерухоме майно. Однак, приватний нотаріус повідомив позивачу про наявність арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 12369523, на підставі Постанови б/н від 04.04.2012 року Помічника Ужгородського міжрайонного прокурора, молодшого радника юстиції О.В. Шнайдер. Зазначений арешт був зареєстрований 06.04.2012 року Ужгородською районною державною нотаріальною конторою, об'єктом обтяження вказано - невизначене майно, приватизована земельна ділянка 0,15 га, розташована в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, акт ЯЛ 847176, власник - ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Наявність арешту для позивача стало несподіванкою, так як відносно нього не порушувалася жодна кримінальна справа. Ужгородською міжрайонною прокуратурою проводилося досудове слідство у кримінальній справі №6201412, за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення службовими особами Середнянської селищної ради ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 України. 04.04.2012 помічник Ужгородського міськрайонного прокурора, молодший радник юстиції Шнайдер О.В. прийняв постанову про накладення арешту на майно. Відповідно до якої постановив: 1) Накласти арешт на земельні ділянки площею по 0,15 га в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, які згідно державних актів належать на праві приватної власності громадянам: - акт серії ЯЛ 847176 кадастровий номер 2124855500:03:003:0182 - ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_2 ; та ряду інших осіб. - пунктом четвертим, - дану постанову для виконання направлено в Ужгородську районну державну нотаріальну контору.
Відповідач 2 виконуючи Постанову про накладення арешту на майно від 04.04.2012 року, наклав арешт вказавши в записі «об'єкт обтяження - невизначене майно, приватизована земельна ділянка 0,15 га, розташована в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, акт ЯЛ 847176, власник - ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ».
В той же час, Постанова помічника прокурора про накладення арешту на майно від 04.04.2012 року чітко зазначає - накладення арешту тільки на земельну ділянку 0,15 га в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, а не будь-якого іншого невизначеного майна Позивача.
Вказане вище кримінальне провадження було передано для розгляду судом.
04.07.2013 року Постановою Ужгородського міськрайонного суду по справі № 712/18976/12 вирішено ОСОБА_2 звільнити від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 366 КК України на підставі ст. 47 КК України, з переданою його на поруки Середнянської селищної ради. Провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК України закрити з підстав ст. 7-1 КК України. Речові докази: вилучені в ході виїмки документи ДП «АПФ «Леанка»», документи Середнянської селищної ради, управління Держкомзему в Ужгородському районі, ТОВ «Інститут ЗакарпатАгропроект», копії документів ДП «Закарпатський інститут Землеустрою» - зберігати при справі. Питання арешту нерухомого майна в даній Постанові не вирішене.
05.02.2019 року Постановою Закарпатського апеляційного суду визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд серії ЯЛ № 847176, який було видано на ім'я ОСОБА_1 .
Таким чином, представник позивача вказує, що наявність будь-якого арешту на майні позивача, а тим більше на невизначеному нерухомому майні, відповідно до реєстраційного номеру обтяження №12369523, на підставі постанови б/н від 04.04.2012 року помічника Ужгородського міжрайонного прокурора, молодшого радника юстиції О.В. Шнайдер, є незаконним.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.12.2019 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.02.2020 клопотання представника позивача адвоката Куруц А.А. про заміну первісного відповідача належним відповідачем було задоволено. Замінено у цивільній справі за позовною заявою поданою представником позивача - ОСОБА_1 , адвокатом АБ «КУРУЦ І ПАРТНЕРИ» Куруц Андрієм Андрійовичем, до Ужгородської місцевої прокуратури, Ужгородської районної державної нотаріальної контори про захист права власності та зняття арешту з майна, первісного відповідача - Ужгородську місцеву прокуратуру на Прокуратуру Закарпатської області. Розгляд справи за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , адвоката АБ «КУРУЦ І ПАРТНЕРИ» Куруц Андрія Андрійовича, до Прокуратури Закарпатської області, Ужгородської районної державної нотаріальної контори про захист права власності та зняття арешту з майна відкладено.
18.02.2020 представником прокуратури Закарпатської області подано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині вимог до прокуратури Закарпатської області.
21.02.2020 від ОСОБА_4 надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне підприємство "Агропромислова фірма "ЛЕАНКА". Відповіді на відзив не надходило від позивача.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2020 постановлено залучити до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Куруц А.А. до Прокуратури Закарпатської області, Ужгородської районної державної нотаріальної контори про захист права власності та зняття арешту з майна, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне підприємство "Агропромислова фірма "ЛЕАНКА" (код ЄДРПОУ 00413819, адреса: 89452, Закарпатська обл., Ужгородський район, селище міського типу Середнє, вул. Шевченка, буд. 6).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача на адресу суду надійшла заява, у якій останній просив розглянути справу без участі представника позивача, у якій також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.
Представник Ужгородського районної державної нотаріальної контори та прокуратури Закарпатської області в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Ужгородського районної державної нотаріальної контори подав через канцелярію суду письмову заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності. Відзив на позовну заяву представником Ужгородського районної державної нотаріальної контори не подано.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства "Агропромислова фірма "ЛЕАНКА" в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв/клопотань або пояснень не адресу суду від останнього не надходило.
Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідачів, та третьої особи без самостійних вимог, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, а також відповідачі, та третя особа без самостійних вимог, які належним чином повідомлені не з'явився в судове засідання та причини неявки суд не повідомили, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в ній даних чи доказів.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, а відповідачем - разом із відзивом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи судом встановлено, що 04.04.2012 постановою помічника Ужгородського міжрайонного прокурора в межах кримінальної справи №6201412 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, яка на той час згідно державного акту на праві приватної власності серії ЯЛ 847176 належала ОСОБА_1 , що підтверджується копією згаданої постанови, яка долучена до матеріалів справи.
04.07.2013 постановою Ужгородського міськрайонного суду провадження у кримінальній справі №6201412 відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК України ухвалено закрити з підстав ст. 7-1 КК України, що підтверджено копією постанови Ужгородського міськрайонного суду від 04.07.2013 у справі № 712/18976/12.
Судом констатується, що відомостей щодо скасування вказаного вище арешту майна, суду не надано.
05.02.2019 постановою Закарпатського апеляційного суду визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд серії ЯЛ № 847176, який було видано на ім'я ОСОБА_1 , що підтверджено долученою до матеріалів справи копією постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.02.2019 у справі №712/21073/12.
Крім того, судом встановлено, що вищевказані земельні ділянки гр. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 розташовані в контурах № 124, 125, 129, 130, 131, 132, 136. Також, згідно покунтурної експлікації земель АПФ «Леанка», встановлено, що контури 124, 125, 129, 130, 131, 132, 136 належать до земель, які перебувають у постійному користуванні Агропромислової фірми «Леанка» згідно Державного акту на право постійного користування серія І НОМЕР_2 , виданого 28.02.1996 року.
Із вказаного випливає, що земельна ділянка, яка раніше перебувала у власності ОСОБА_1 належить до земель, які перебувають у постійному користуванні Агропромислової фірми «Леанка».
Відповідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, відповідним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Тобто у контексті зазначених норм процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Після припинення кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов'язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.
Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно накладено під час дії КПК України 1960 за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960.
Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна лише в межах провадження у кримінальній справі.
Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв'язку з неприйняттям обов'язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 не встановлював.
Кримінальну справу, в межах якої на майно накладено арешт, закрито через звільнення підсудного на підставі ст. 47 КК України у зв'язку із передачею його на поруки, при цьому питання щодо скасування арешту з нерухомого майна вирішено не було.
Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у закритій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.
Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.
Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред'являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 ).
ОСОБА_1 пред'являє позов не у зв'язку з завданням йому матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження його права власності.
Отже, суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення лише цивільного позову, до того ж заявленого не до обвинуваченого чи осіб, які несуть відповідальність за його дії, а до органу досудового розслідування та нотаріальної контори.
Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінальної справи було юридичним фактом, який припиняв кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втрачав відповідну концептуальну властивість.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку закрито, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17.
За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
Враховуючи викладене, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не має змоги, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття арешту в частині що стосується саме його права власності.
Щодо твердження представника прокуратури про те, що позивач вже не є власником земельної ділянки, на яку накладався арешт, а тому не може заявляти вимогу про звільнення майна з-під арешту, то суд такі оцінює критично, оскільки, як встановлено під час судового засідання, позивач хоча і більше не являється власником земельної ділянки внаслідок скасування державного акту про право власності на таку в судовому порядку, проте внесення нотаріусом відомостей на виконання постанови помічника прокурора від 04.04.2012 щодо обтяження в державний реєстр, зокрема накладення арешту на «невизначене майно» ОСОБА_1 , мало наслідком суттєве обмеження позивача у здійсненні ним права власності на інше належне йому майно. При цьому, суд враховує, що у згадані вище постанові помічника прокурора від 04.04.2012 взагалі відсутні відомості про необхідність накладення арешту на інше «невизначене майно» ОСОБА_1 , крім земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради.
Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені можливі способи такого захисту.
Щодо позовних вимог позивача про зняття арешту та виключеного до Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна запис обєкт обтяження невизначеного майна, що належить ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги необхідно задовольнити, оскільки, матеріали, що містяться в справі містять докази на підтвердження, що позивачеві обмежується право користування та розпорядження іншим майном, зокрема нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , а отже відповідає передбаченим ст.16 ЦК України способам захисту майнових прав та інтересів, тому є підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
За таких обставин, на переконання суду, позивач має право на захист порушеного права у спосіб, який ним обраний під час звернення зі даним позовом до суду в частині що стосується його майна.
В той же час, оскільки позивач не є власником земельної ділянки 0,15 га, що розташована в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, а залучене в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне підприємство "Агропромислова фірма "ЛЕАНКА" жодних пояснень не надсилало та вимог не пред'явлено до суду в частині необхідності скасування арешту на накладене майно, яке перебуває у постійному користуванні згідно Державного акту на право постійного користування серія І НОМЕР_2 , виданого 28.02.1996 року, зокрема земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2124855500:03:003:0182, в кварталі забудови «Приозерний» Середнянської селищної ради, суд дійшов висновку, що в цій частині представником позивача не доведено наявність порушеного права власності ОСОБА_1 , а тому в задоволенні вимог в цій частині слід відмовити.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 13, 80, 81, 82, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката АБ «КУРУЦ І ПАРТНЕРИ» Куруц Андрія Андрійовича до прокуратури Закарпатської області, Ужгородської районної державної нотаріальної контори, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Агропромислова фірма «ЛЕАНКА», про захист права власності та зняття арешту з майна - задовольнити частково.
Скасувати арешт, який міститься у Відомостях з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо майна власника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , що внесений за реєстраційним номером обтяження 12369523, зареєстрований 06.04.2012 за № 12369523; реєстратором - Ужгородська районна державна нотаріальна контора; підстава обтяження: Постанова б/н від 04.04.2012 Помічника Ужгородського міжрайонного прокурора, молодшого радника юстиції О.В. Шнайдер; об'єкт обтяження: - «невизначене майно», Власник - ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; Заявник - Ужгородська районна державна нотаріальна контора.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ).
Представник позивача: адвокат Куруц Андрій Андрійович (адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Віннична, 11/2).
Відповідач 1: Прокуратура Закарпатської області (адреса місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а; код ЄДРПОУ - 02909967).
Відповідач 2: Ужгородська районна державна нотаріальна контора (адреса місцезнаходження: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 47; код ЄДРПОУ - 2884032).
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Агропромислова фірма «ЛЕАНКА» (адреса, вул. Шевченка, 6, смт. Середнє, Ужгородського р-ну; код ЄДРПОУ 00413819).
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В.Фазикош