02.03.2020 Справа № 914/3226/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Хороз І. Б., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали
скарги:Луніна Андрія Вікторовича , м. Сокаль Львівської області,
на рішення, дії та бездіяльність:державного виконавця Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Квашинської З. Л.,
про:1. визнання незаконними дій щодо ненадання: копії постанови про відкриття виконавчого провадження, строку на добровільне виконання рішення суду, копії постанови про арешт майна та копії постанови про арешт коштів на рахунках; 2. визнання незаконними та скасування постанови про арешт майна та постанови про арешт коштів на рахунку НОМЕР_1 .
У справі за позовом: фізичної особи-підприємця Воляника Володимира Володимировича, м. Червоноград Львівської області,
до відповідача:фізичної особи-підприємця Луніна Андрія Вікторовича, м. Сокаль Львівської області,
про: стягнення коштів та розірвання договору оренди від 01.01.2016.
За участю представників сторін:
стягувача:ОСОБА_2 ,
боржника:Пащука Артема Ігоровича - адвокат,
ДВС:Квашинська Зоряна Леонідівна .
1. Судові процедури
1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області ФОП Луніним А. В. подано скаргу на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Квашинської З. Л. про:
- визнання незаконними дій щодо ненадання: копії постанови про відкриття виконавчого провадження № 53747000, строку на добровільне виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3226/16, копії постанови про арешт майна у ВП № 53747000, копії постанови про арешт коштів на рахунках у ВП № 53747000;
- визнання незаконною та скасування постанови про арешт майна та постанови про арешт коштів на рахунку НОМЕР_1 у ВП № 53747000.
1.2. Ухвалою суду від 17.02.2020 подану скаргу прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24.02.2020.
21 лютого 2020 року ДВС подано до суду копії матеріалів виконавчого провадження № 53747000, копії запитів та вимоги до АТ КБ «Приватбанк», письмові пояснення по скарзі та клопотання про відкладення розгляду скарги.
У судовому засіданні 24.02.2020 розгляд скарги було відкладено на 02.03.2020, що відображено в попередніх ухвалах та протоколах суду.
1.3. 28 лютого 2020 року ДВС подано до суду копію відповіді АТ КБ «Приватбанк» на запит державного виконавця щодо спеціального режиму використання рахунку боржника. Стягувачем, 02.03.2020 подано суду заяву, згідно з якою останній заперечує проти задоволення скарги боржника на дії ДВС.
1.4. Згідно з частиною першою статті 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Судом також враховано вимоги частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відтак, суд враховуючи надання учасникам процесу можливості на реалізацію їх прав та обов'язків, з'ясувавши обставини на, які посилається скаржник та дослідивши докази, якими учасники обгрунтовують свої доводи та заперечення, суд, вважає за необхідне розглянути подану скаргу на рішення, дії та бездіяльність Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) у даному судовому засіданні. У судовому засіданні 02.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
2. Аргументи учасників процесу.
2.1. У поданій скарзі Скаржник вказує про те, що державним виконавцем Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» не було надіслано постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до матеріалів виконавчого провадження у відповідному державному реєстрі та не надано строку для добровільного виконання рішення суду. Також, державним виконавцем накладено арешт на рахунки і майно Луніна А. В. , та в порушення вимог закону не надіслано відповідних постанов боржнику.
Окрім того, накладено арешт на грошові кошти, що розміщені на рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», які виплачені Скаржнику як пенсія від ГУ ПФ України у Львівській області та як соціальна допомога від УПСЗН у Сокальському районі Львівської області. Вказані кошти є єдиним доходом і засобом для існування. Вказані дії суперечать ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2.2. Стягувач протии задоволення поданої скарги заперечив повністю, про що подав суду відповідну письмову заяву.
2.3. ДВС заперечуючи проти поданої скрги вказує, шо постанова про відкриття виконавчого провадження надсилалась боржнику на адресу вказану у виконавчому листі, проте повернулась без вручення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання. Крім того, Лунін А. В. Звертався до державного виконавця з заявою про отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження та таку отримав 04.07.2017. Щодо ненадання строку на добровільне виконання рішення суду, то Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено добровільного строку, адже після відкриття виконавчого провадження настає стадія примусового виконання рішення.
Також, щодо ненадіслання постанов державного виконавця, то такі надсилались останньому простою кореспонденцію, як це передбачено законом.
Щодо доводів скаржника про накладення арешту на грошові кошти, що розміщені на рахунку в АТ КБ «Приватбанк» та надійшли як пенсія та соціальна виплата, ДВС вказує наступне. У разі наявності у боржника рахунку із спеціальним режимом використання банк у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, був зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Станом на 19.02.2020 на адресу Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з АТ КБ «ПриватБанк» повідомлення про цільове призначення рахунку не надходило та не повернуто постанову виконавця без виконання. У долученій боржником довідці АТ КБ «ПриватБанк» не вказано, що арештований рахунок являється рахунком із спеціальним режимом використання. Відповідно, державним виконавцем скеровано відповідні запити у АТ КБ «ПриватБанк» про надання належної інформації.
28 лютого 2020 року виконавцем надано довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 28.02.2020 № 20.1.0.0.0/7-200227/521 з усіма рахунками Луніна А . В . та додатково вказано, що Банком надано усю інформацію по клієнту в повному обсязі та в межах визначених статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». А також вказано, що на картки/рахунки фактично можуть надходити будь-які зарахування, банк завжди готовий до співпраці, основою якої має бути повна відповідність взаємних дій законодавству України.
3. Обставини справи за скаргою.
3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2017 у справі № 914/3226/16 позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір оренди від 01.01.2016 укладений між ФОП Воляником В. В. та ФОП Луніним А. В., стягнуто з ФОП Луніна А. В. 73'950,00 грн заборгованості та 2'756,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
14 лютого 2017 року на примусове виконання рішення суду видано відповідний наказ.
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 та від 23.08.2017 у справі № 914/3226/16 апеляційні скарги ФОП Луніна А. В. повернуто скаржнику.
3.2. Постановою Сокальського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 11.04.2017 відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 914/3226/16 від 14.02.2017.
Вказану постанову скеровано боржнику супровідним листом від 11.04.2017 № 53747000/4837. Поштовий конверт, яким було направлено відповідно постанову повернувся на адресу виколначої служби без вручення, причина повернення «за закінченням терміну зберігання.
3.3. Також, 11 квітня 2017 року Сокальським РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області постановлено накласти арешт на майно боржника. Вказану постанову скеровано супровідним листом від 11.04.2017 №53747000/4840 боржнику та Територіальному сервісному центру 4646 регіонального сервісного центру МВС у Львівській області.
3.4. Постановою від 24.04.2017 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звернуто стягнення на доходи боржника в розмірі 20 відсотків.
3.5. 04 липня 2017 року Лунін А. В. звертався до Сокальського ВР ДВС із заявою про видачу копії виконавчого документу та копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Копії відповідних документів отримав 04.07.2017, про що власноручно розписався на поданій заяві.
Також, боржник звертався до державного виконавця із заявою від 20.09.2017, згідно з якою просив повернути виконавчий документ стягувачу, адже такий не відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Сокальським ВР ДВС ГТУЮ у Львівській області листом від 27.09.2017 повідомлено, що підстави для повернення виконавчого документу відсутні.
3.6. 20 січня 2020 року старшим державним виконавцем Сокальського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Квашинською З. Л. винесено постанову про арешт коштів боржника. Зокрема, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику.
3.7. Боржник - Лунін А. В. звернувся із заявою (вх. №3228) від 26.01.2020 до Сокальського РВ ДВС про зняття арешту з банківського рахунку, призначеного для зарахування пенсії та соціальної допомоги. Додаком до цієї заяви доличено довідку АТ КБ «ПриватБанк» в якій вказано номер рахунку на який зараховується пенсія від ГУ ПФУ у Львівській області та соціальна допомога від УПСЗН в Сокальському районі Львівської області.
31 січня 2020 року державним виконавчем вчинено два запити до АТ КБ «ПриватБанк» щодо коштів, що розміщені на рахунках боржника (тощо).
Сокальський РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) листом від 03.02.2020 № 6697 повідомив боржника, що на адресу Банку скеровано запити, відповіді про цільове призначення рахунку ще не отримано і постанови без прийняття до виконання не повернуто. Після отримання інформації про спеціальний режим використання рахунку буде вжтито заходів відповідно до чинного законодавства.
19.02.2020 державним виконавцем повторно скеровано вимогу до АТ КБ «ПриватБанк» щодо коштів боржника.
АТ КБ «ПриватБанк» листом від 28.02.2020 повідомило таку інформацію (номери рахунків, залишок, валюту, дату відкриття, наявність арешту, призначення). Додатково вказавши, що що на картки/рахунки фактично можуть надходити будь-які зарахування.
4. Позиція суду.
4.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
4.2. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 41, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 43 Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004).
4.3. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як з'ясовано судом та не спростовано скаржником, державним виконавцем було вжито належних заходів, у передбаченому законом порядку, щодо надіслання відповідних копій постанов про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна та арешт коштів на рахунках боржника у ВП № 53747000, що підтверджується матеріалами справи. Також, суд погоджується із доводами ДВС, що законом не передбачено надання строку на добровільне виконання рішення суду під час примусового виконання рішення суду.
Відповідності до частини 3 статті 343 Господарського процесуального України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відтак, суд розглянувши вимоги скаржника заявлені у пункті першому прохальної частини скарги, вказує, що рішення та дії державного виконавця в цій частині скарги відповідають закону і право заявника не було порушено, а тому у задоволенні скарги щодо вимог заявлених у першому пункті прохальної частини скарги необхідно відмовити.
4.4. Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (ч. 1). Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (ч. 2). Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках (ч. 3).
Згідно з ч 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Статтею 46 Конституції України задекларовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 Преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення», цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Згідно з ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з абз. 3, 4 ч. 2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено, що з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Вказані норми відповідають положенням абз. 2, 3 ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», з пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
4.5. Як встановлено судом, 20.01.2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на кошти боржника, зокрема, які розміщені на рахунку НОМЕР_1 . Як з'ясовано судом, на вказаний рахунок боржника зараховується пенсія від ГУ ПФУ у Львівській області та соціальна допомога від УПСЗН в Сокальському районі Львівської області, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 21.01.2020, яка міститься в матеріалах справи.
Пенсія та соціальна допомога у розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, у контексті приписів статті 46 Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава також гарантує та захищає право громадянина на одержання матеріального забезпечення та страхових виплат у порядку соціального страхування, зокрема, на пенсійне забезпечення.
Отже, виплата пенсії та соціальної допомоги має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам боржника. Накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати пенсії та соціальної допомоги, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, на отримання пенсії і соціальної допомоги.
Згідно з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 в справі №916/1572/19, від 27.06.2019 в справі №916/73/19 рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Водночас, суд констатує і те, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і принципи, закріплені в статях 3 та 46 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статтей Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на одержання матеріального забезпечення та страхових виплат у порядку соціального страхування, зокрема, на пенсійне забезпечення. Водночас, за приписами підпунктів 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року «Справа «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», котрий передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд констатує, що виплата пенсії та соціальної допомоги має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам, а тому накладення арешту на рахунок боржника, який призначений для вказаних вище виплат, призводить до порушення конституційних прав громадянина, гарантованих державою.
Разом з тим, використання Боржником рахунку НОМЕР_1 також для інших господарських операцій, жодним чином не спростовує обставини використання вказаного рахунку для виплати пенсії та соціальної допомоги, що додатково підтверджує сам Банк у відповіді на запити державного виконавця.
Згідно з пунктом 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затвердженої постановою Національного Банку України від 21 січня 2004 року № 22 затвердженої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, із змінами та доповненнями), банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган.
Тобто, банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою в порядку статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено можливість зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. При цьому, банк не має права самостійно визначати суму коштів, з якої знімається арешт, в даному випадку, суму коштів, яка знаходиться чи буде надходити боржнику, як пенсія та соціальна допомога. Тому, зняття арешту в межах коштів вказаних виплат (без зазначення конкретної суми) унеможливлювало б реальне виконання банком такої постанови виконавця.
Водночас, суд констатує, що гарантоване державною пенсійне забезпечення може змінюватись, визначення розміру таких виплат можливе лише станом на певний період (на певну дату). Тому не вбачається за доцільне та не сприяє ефективному відновленню порушених прав зняття арешту з коштів у певному розмірі, який може бути визначений станом на певний період (на певну дату). Одночасно, у даному (розглядуваному) випадку, визначальним є саме використання такого рахунку для отримання відповідних виплат (пенсійного забезпечення).
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що заявлені у пункті другому прохальної частини скарги є обґрунтованими частково, в межах накладення арешту на кошти боржника, що розміщені на рахунку НОМЕР_1 . В іншій решті вимоги за скаргою є необґрунтованими, а відтак в іншій частині скарга задоволенню не підлягає.
4.6. При цьому суд констатує, що постановою від 24.04.2017 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державним виконавчем Сокальського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області було звернено стягнення на доходи боржника в розмірі 20 відсотків.
Керуючись ст.ст. 4, 18, 234, 235, 339 - 344 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Скаргу Луніна Андрія Вікторовича на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Сокальського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Квашинської З. Л. - задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Сокальського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Квашинської З. Л. від 20.01.2020 ВП № 53747000 про арешт коштів боржника на рахунку НОМЕР_1 в частині арешту на кошти, що містяться на рахунку НОМЕР_1 в акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», в межах сум грошових коштів, необхідних для виплати пенсії від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та соціальної допомоги від Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області.
3. Решту вимог за скаргою відхилити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки передбачені розділом IV Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст ухвали складено 10.03.2020.
Суддя Трускавецький В.П.