проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"10" березня 2020 р. Справа № 922/3469/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
за участю:
прокурора - Алекаєва Ю.В. (посвідчення № 042342 від 29.03.2016)
відповідача-1 - не з'явився
відповідача-2 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків (вх. № 457 Х/3) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19 (суддя Чистякова І.О.; ухвала складена та підписана 13.01.2020)
за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76)
до:
1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243),
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 70, ідентифікаційний код 34755139)
про визнання незаконним та скасування окремої частини рішення, -
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» про визнання незаконним та скасування пункту 5.3 додатку 1 до рішення 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» від 06.07.2016 №262/16, яким затверджено ТОВ «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2238 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0037) для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп. Ювілейному, 26 (колишній просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ). Судовий збір за подання цієї позовної заяви прокурор просив стягнути з відповідача за реквізитами прокуратури Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів лише на підставі звернення ТОВ «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» про надання дозволу на розробку проекта відводу, зокрема земельної ділянки площею 0,2238 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0037), для будівництва торгівельного центру з гіпермаркетом з підземним паркінгом та подальшої експлуатації даного об'єкта зі зміною категорії та цільового призначення зазначеної земельної ділянки, а отже є незаконним та підлягає скасуванню.
29.11.2019 представником відповідача-2 також подано клопотання про закриття провадження у справі за вх.№29015. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-2 зазначив, що у спірних відносинах орган місцевого самоврядування виступає не як рівноправна сторона, а як носій суверенної влади, який надає дозвіл на передбачувану законом діяльність. Відповідно, спір щодо визнання незаконним рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не призводить до виникнення цивільних прав та (або) обов'язків, а тому є публічно - правовим та таким, що підвідомчий адміністративним судам. Крім того, відповідач-2 звернув увагу суду на те, що за наслідками прийняття оскаржуваного рішення між відповідачами не було укладено договорів оренди, тому в даному випадку відсутній факт виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, тож спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19 задоволено клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі (вх.№ 29015 від 29.11.2019). Провадження у справі №922/3469/19 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Суд першої інстанції погодився із доводами відповідача-2 та зазначив, що оскільки за наслідками оскаржуваного рішення між Харківською міською радою та ТОВ «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» не було укладено договорів оренди, тому даний спір про визнання незаконним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не призводить до виникнення цивільних прав та (або) обов'язків, в зв'язку з чим є публічно - правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також для визначення юрисдикції суду у справі № 922/3469/19 суд першої інстанції послався на правові позиції Верховного Суду України, що викладені у постановах від 07 червня 2016 року по справі № 820/3507/15 та від 13 грудня 2016 року № 815/5987/14, а також постановах Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 24 квітня 2018 року по справі № 401/2400/16-ц та від 19 червня 2018 року по справі № 922/864/17.
Прокуратурою Харківської області на зазначене судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19 підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд господарського суду з тих підстав, що судом було неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправомірного закриття провадження у справі. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги скаржник просить відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Прокуратура Харківської області посилається на те, що спір у даній справі зумовлений порушенням прав на земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача-1 та виник з приводу речового права на неї.
Скаржник вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки спори за участю органів місцевого самоврядування, у яких вони реалізують повноваження власника землі, а також спори, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
Крім того, скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 по справі № 906/392/18 звертала свою увагу на те, що для правильного визначення в якому порядку (господарського чи адміністративного судочинства) підлягає вирішенню спір, варто насамперед визначати характер спірних правовідносин. Однак, в даному випадку, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, зазначеного не врахував, що у підсумку призвело до постановлення необґрунтованого судового рішення щодо необхідності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Разом із цим, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження згідно частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2020 для апеляційного розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 поновлено Прокуратурі Харківської області, м. Харків строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19, відкрито апеляційне провадження у справі, відповідачам встановлено строк до 26.02.2020 для подання суду відзивів на апеляційну скаргу, справу № 922/3469/19 призначено до апеляційного розгляду на 10.03.2020 об 11:30 год., участь сторін у судовому засіданні визнано необов'язковою.
Відповідачі своїм правом на подання відзивів на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2020 у зв'язку з відпусткою судді Істоміної О.А., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/3469/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2020 для розгляду справи № 922/3469/19 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Попков Д.О.
В судове засідання 10.03.2020 представників відповідачів не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (№№ 61022 3113291 0, 61022 3113290 1). Їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши прокурора, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися із висновком місцевого господарського суду про віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
У порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду №11-144апп19 від 15.05.2019 викладена правова позиція, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта.
Крім того, господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права та пов'язаних зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, необхідно враховувати, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
У відповідності до положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України та статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
З огляду на що, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 4 Господарського процесуального кодексу України відносяться до юрисдикції господарських судів.
У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 заявив вимогу про визнання незаконним та скасування пункту 5.3. Додатку 1 до рішення 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» від 06.07.2016 №262/16, яким затверджено ТОВ «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2238 га (кадастровий номер 6310137500:02:043:0037) для будівництва торгового центру з гіпермаркетом, підземним паркінгом по просп. Ювілейному, 26 (колишній просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Приписи статей 13, 14 Конституції України визначають, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано, зокрема тим, що пункт 5.3. додатку 1 до рішення 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» від 06.07.2016 №262/16 є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що його прийнято з порушенням вимог частини другої статті 124, статей 134, 135 Земельного кодексу України, статей 16, 17 Закону України «Про оренду землі», оскільки вказана земельна ділянка надана відповідачу-2 для будівництва торгового центру відповідачем-1 без проведення земельних торгів лише на підставі звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС».
Позовні вимоги також обґрунтовані посиланням на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, де суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що: чинним земельним законодавством передбачений порядок відчуження прав на земельні ділянки комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків щодо земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно; за приписами частини другої статті 134 Земельного кодексу України власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельну ділянку, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда); положення частини другої статті 134 Земельного кодексу України не визначають виключення щодо проведення торгів, під будівництво житлових будинків, торгових центрів, гіпермаркетів тощо; з системного аналізу вищенаведених норм законодавства, чинного на час спірних правовідносин, вбачається, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво відповідних об'єктів підлягали виключно продажу на земельних торгах.
Також згідно позову правова позиція прокурора полягає в тому, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об'єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. Однак в даному випадку у ТОВ «ПЕРЕХРЕСТЯ ПЛЮС» станом на момент відповідного звернення було відсутнє у власності нерухоме майно на спірній земельній ділянці і Товариство зверталося до Харківської міської ради лише для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки з метою будівництва торгового центру з гіпермаркетом та підземним паркінгом та подальшою експлуатацією даного об'єкту, що не відповідає меті, яка може бути виключенням щодо проведення земельних торгів, відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України.
У статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Зі змісту позовної заяви прокурора та її прохальної частини не вбачається вимоги вирішити публічно-правовий спір.
Натомість спір зумовлений порушенням прав на нерухоме майно - земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача-1 (Харківської міської ради).
Відповідно до положень статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Яке вбачається з матеріалів справи, відомості про спірну земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру, земельній ділянці площею 0,2238 га присвоєно кадастровий номер 6310137500:02:043:0037.
Харківська міська рада у цій справі виступає розпорядником спірної земельної ділянки, що розташована у м. Харкові, і є органом, уповноваженим управляти майном, яке перебуває у комунальній власності. ?При цьому, між відповідачами не укладено договору оренди вказаної земельної ділянки.
Позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на положеннях статей 124, 125, 134, 135 Земельного кодексу України, а спір пов'язано із правомірністю рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийнято, на думку позивача, з порушенням вказаних вимог чинного законодавства.
Отже, підсумовуючи вищезазначене, заявлені позовні вимоги є майновими, а спір, який виник між сторонами у справі з приводу речового права на зазначену земельну ділянку, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, є виключно приватноправовим, враховуючи суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та норми матеріального і процесуального права, які їх регулюють.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначений спір публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, виходить за межі їхньої компетенції, оскільки підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими наведені в апеляційній скарзі доводи, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки сам позивач (прокурор) в апеляційній скарзі підкреслює те, що він не заявляв вимоги вирішити публічно-правовий спір у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, його позовні вимоги є майновими, тому підлягають розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що предмет позову, його підстави, суб'єктний склад учасників спірних правовідносин у даній справі № 922/3469/19 істотно відрізняються від таких предмета, підстав і суб'єктного складу у справах № 820/3507/15 (постанова ВС від 07 червня 2016 року), № 815/5987/14 (постанова ВС від 13 грудня 2016 року), № 401/2400/16-ц (постанова ВП ВС від 24 квітня 2018 року) та №922/864/17 (постанова ВП ВС від 19 червня 2018 року), на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Тому висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах по справах № 820/3507/15 та № 815/5987/14, № 401/2400/16-ц та №922/864/17, відповідно, не можна застосувати для визначення юрисдикції суду у справі № 922/3469/19.
Так, у справі № 820/3507/15 прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження РДА від 18 грудня 2012 року № 779 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства», в обґрунтування якого зазначив, що: -спірним Розпорядженням певній особі надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо оформлення права користування земельними ділянками для ведення фермерського господарства, які знаходяться одна від одної на певній відстані, тобто не є єдиним масивом; - певною особою не створено фермерського господарства, оскільки на час розгляду справи є директором СТОВ «Сосонівка-Агро», що додатково підтверджує відсутність підстав для отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Судом касаційної інстанції визначено, що в цих правовідносинах відповідач (Нововодолазька районна державна адміністрація Харківської області) реалізував свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Предметом розгляду справі № 815/5987/14 було визнання протиправним та скасування розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 9 грудня 2011 року № 1975/А-2011 щодо надання певному громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області. Позовні вимоги мотивовано протиправністю спірного розпорядження як такого, що прийнято відповідачем незаконно, за відсутності у третьої особи права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача. Судом касаційної інстанції визначено, що РДА при винесенні спірного розпорядження здійснювала владні управлінські функції, і в цих правовідносинах реалізувала свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
У справі № 401/2400/16-ц оскаржувалось рішення Світловодської міськради Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року № 117 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України для ведення садівництва», яким позивачу було відмовлено у надані такого дозволу. Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що Світловодська міськрада під час прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізував свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
У справі № 922/864/17 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, звернутого до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нептун» та Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, предметом позову було визнання незаконним та скасування розпорядження голови Краснокутської райдержадміністрації № 304 від 14 жовтня 2011 року «Про надання дозволу Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Нептун» на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради» із змінами відповідно до розпоряджень голови Краснокутської райдержадміністрації № 62 від 24 лютого 2014 року та № 486 від 16 грудня 2014 року. При розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскаржуване розпорядження Краснокутської райдержадміністрації на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого її передачі в оренду, приймалось райдержадміністрацією під час здійснення нею владних управлінських функцій відповідно до статті 13 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»; у спірних відносинах відповідач-2 реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, тому спір у цій справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підпунктом в) пункту 4 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду, з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, в даному випадку розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться.
Оскільки справа передається до суду першої інстанції, то відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України питання щодо розподілу судового збору, сплаченого скаржником за подання апеляційної скарги, має бути вирішене судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 273, п. 6 ч.1 ст. 275, ст. ст. 280, 282-284 колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків на ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2020 по справі № 922/3469/19 скасувати.
Справу № 922/3469/19 передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.03.2020
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя Н.М. Пелипенко
Суддя Д.О. Попков