Провадження №2/155/174/20
Справа №155/346/19
(заочне)
04 березня 2020 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді - Адамчук Г.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ревуцької М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачки про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії НВ №0077076 від 10 жовтня 1997 року. В даному житловому будинку зареєстрована відповідачка. Остання є колишньою дружиною позивача, шлюб із якою було розірвано рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2015 року.
Сторони по справі шлюбні відносини припинили, а сама відповідачка не проживає за місцем своєї реєстрації з 2013 року, сторони будь-яких відносин один з одним не підтримують, точної адреси проживання відповідачки позивачу невідомо.
Той факт, що відповідачка зареєстрована у будинку позивача, хоча ним не користується, створює йому незручності та заважає повноцінно користуватися вказаним будинком, чим порушується право позивача володіти, користуватися, розпоряджатися своїм нерухомим майном, та відповідно обмежує можливості стосовно належного оформлення соціальної допомоги з боку держави, а тому він звернувся до суду з відповідною позовною заявою про визнання відповідачку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позивач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, однак в письмовій заяві до суду просив розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Не заперечував щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка, ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань, а також відзиву на позовну заяву не подавала.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За погодженням позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 1997 року житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за №2-1114.
Також судом встановлено, що у даному будинку зареєстрований позивач по справі, а також відповідачка ОСОБА_2 , що стверджується довідкою виконавчого комітету Печихвостівської сільської ради №233 від 29 березня 2019 року.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2015 року шлюб між сторонами по справі було розірвано. Також із змісту вказаного рішення суду встановлено, що даний шлюб був зареєстрований 14 липня 1995 року у Горохівському відділі реєстрації актів громадянського стану Волинської області, актовий запис №07.
Таким чином, судом встановлено, що на час придбання вказаного будинку позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 69 СК України передбачено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ст.70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Таким чином позивач та відповідач мають право при поділі майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності , отримати рівні частини вказаного майна.
Як зазначалось вище за загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст.60 СК України майно, одержане одним із подружжя що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч.3 ст.61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.
Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 26 квітня 2018 року по справі №363/1485/15-ц.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до п.19 постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
За таких обставин, суд вважає, що сімейним законодавством визнається презумпція режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, а сама належність певного виду майна комусь одному із подружжя підлягає доказуванню у порядку визначеному чинним законодавством.
Відповідно до ст.41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Частина 1 статті 68 СК України передбачає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У судовому засіданні встановлено, що сторони вже не перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання позивач придбав вказаний вище житловий будинок. Сторони зареєстровані у вказаному будинку.
Таким чином, оскільки майно було придбане в період шлюбу та за загальною презумпцією режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, є спільним сумісним майном, відповідач, як співвласник (а не член сім'ї власника) не може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням незалежно від періоду відсутності.
Позивачем доказів придбання вказаного будинку за свої особисті кошти, а тому і належності тільки йому цього майна, як того вимагають норми чинного законодавства, суду не надав, із позовом до суду про визнання права власності на вказане майно не звертався.
Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено то судовий збір, який сплачений позивачем за подання даної позовної заяви, із відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст.223, 263, 265, 279-284, 288, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
У відповідності до п.п.15.5) п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий