25.02.2020 227/4150/19
25 лютого 2020 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Хандуріна В.В.
при секретарі Верній М.Г.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 , подану в її інтересах представником позивача ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до нього,
ОСОБА_6 звернувся до Добропільського міськрайонного суду з позовною заявою про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано між ними на підставі рішення Добропільського міськрайсуду від 17.01.2019р. У шлюбі вони проживали у квартирі за вищевказаною адресою, і відповідач зареєстрована в ній, починаючи з 06.09.2016р. Квартира належить на праві спільної часткової власності позивачу та третім особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З 12 липня 2018 року відповідач у цій квартирі не проживає, вивезла усі свої речі та проживає за іншою адресою. Комунальні послуги щодо квартири позивача не вносить, її особистих речей в спірній квартирі немає. Добровільно з реєстрації ОСОБА_4 не знімається, що обмежує права власників, які вимушені додатково нести матеріальні затрати на сплату комунальних платежів, а також їхнє право на вільне володіння, користування та розпорядження належним їм майном. У зв'язку з цим позивач просив визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.
Відповідач подала зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, обґрунтовуючи свою позицію тим, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , від якого в них є спільна дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони сім'єю разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене житло належить на праві сумісної власності ОСОБА_6 та його батькам - третім особам у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_7 не змогли потрапити до зазначеної квартири, так як позивач за первісним позовом ОСОБА_6 змінив замки від вхідних дверей. За вказаним фактом порушення її прав на користування житлом вона звернулась до поліції, але заява не дала результату, доступу до квартири ніхто не надав. Замок вхідних дверей ніхто не відчинив. Речі ОСОБА_4 та її сина самовільно переміщено відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_6 до гаражу. Наразі ОСОБА_4 та її син змушені мешкати в житлових приміщеннях, наданих друзями та знайомими, тим самим порушується право позивачки та її дитини на користування, а саме проживання в квартирі за місцем їх реєстрації. На теперішній час спірна квартира здається в оренду невідомим особам. При цьому, позивач та її дитина мають право користуватись цією квартирою як особи, зареєстровані в ній у встановленому Законом порядку, тим більше враховуючи, що ОСОБА_4 не має у власності житлову нерухомість.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_6 в судовому засіданні під час розгляду справи участі не брав, подав заяву про розгляд справи в його відсутність, за участю його представника.
Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги свого довірителя ОСОБА_6 підтримала, просила їх задовольнити. Зазначила суду, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 не є членом сім'ї ОСОБА_6 , остання сама добровільно вивезла усі свої речі і звільнила квартиру, належну позивачу ОСОБА_6 та його батькам, оскільки мала стосунки з іншим чоловіком, який також без дозволу власників разом з відповідачкою проживав у спірній квартирі. Суду надані належні докази того, що ОСОБА_4 мешкає в іншому місці. Також вона надала суду неправдиві відомості, що не має житла, хоча має нерухомість у м.Добропілля. Крім цього, просила відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до нього.
Треті особи на стороні первісного позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житлом, підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 позов до неї не визнала, підтримала заявлений нею зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до нього.
Суду вона пояснила, що її з малолітнім сином вигнали з квартири АДРЕСА_1 , де вони зареєстровані та мешкали. Не проживає у спірній квартирі, починаючи з 12 липня 2018 року, коли її не пустили до неї. Вона писала про це заяву у поліцію. Між тим, з приводу вселення у цю квартиру чи з іншим позовом про поновлення її житлових прав до суду чи іншого органу нікуди не зверталась. У липні 2018 року вона особисто вивезла із цієї квартири ліжко, холодильник, кухонний гарнітур, дитяче ліжко та інше необхідне для життя. З ОСОБА_6 у них були припинені фактично шлюбні відносини за 2 місяці до березня 2018 року, коли він з матір'ю поїхали у місто Полтаву . В офіційному шлюбі на той час з ОСОБА_6 ще перебувала. Після виїзду з квартири комунальні послуги не сплачує. Заперечує, що з нею проживав у спірній квартирі позивача її новий молодий чоловік.
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні позову про втрату його довірителькою права на користування житлом, оскільки ОСОБА_4 не мешкала у спірній квартирі з поважних причин, їй в цьому чинились перешкоди, зокрема, їй там не дозволяють проживати. Припинення шлюбних відносин не позбавляє права особи користуватись їхнім житлом. Його довірителька не вибула добровільно до іншого населеного пункту. До того ж, питання не вирішено щодо малолітнього сина, проживання якого визначене разом з матір'ю. Просив відмовити у задоволенні первісного позову і задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4 .
Допитана судом свідок ОСОБА_13 показала, що знає родину ОСОБА_6 , їх сина ОСОБА_6 та ОСОБА_4 як своїх сусідів. Останні перебували у шлюбі, проживали у сусідній квартирі. Свідку відомо, що ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 , почала проживати з іншим чоловіком. Проживала з цим хлопцем 2-3 місяці у 2018 році, особисто їх разом свідок бачила біля 5 раз. Також вона знає, що в цьому ж році ОСОБА_4 вивозила свої речі з квартири, їй в цьому допомагали її рідні. Були при цьому присутні власники квартири, вони були не проти. Вона не чула такого, щоб власники квартири ОСОБА_6 виганяли ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що перебуває у дружніх стосунках з позивачем ОСОБА_6 , після одруження останнього з ОСОБА_4 знає її як його дружину. Вони спілкувались сім'ями, ходили один до одного в гості. Навесні 2018 року з'явився розлад в їх сім'ї. ОСОБА_6 поїхав у м.Полтаву працювати. Навесні 2018 року він допомагав ОСОБА_4 вивозити, як вона пояснила, з квартири «старі речі дитини ОСОБА_7 » до гаражу, однак пізніше він дізнався, що насправді це були речі ОСОБА_6 , що його засмутило. Зі слів людей свідку відомо, що ОСОБА_4 проживала в спірній квартирі з новим молодим чоловіком на ім'я ОСОБА_8 якийсь час. Свідок також був присутній під час виклику і приїзду поліції і співпрацівників МНС, які хотіли зламувати замки на вхідних дверях квартири ОСОБА_6, але він їх відговорив це робити за відсутності згоди на це власників цієї квартири.
Свідок ОСОБА_23 в суді заявила, що знає сім'ю ОСОБА_6 і відповідача ОСОБА_4 . ЇЇ чоловік ОСОБА_19 хрестив сина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Сім'я ОСОБА_6 проживали по сусідству з її свекрухою ОСОБА_13 . У березні 2018 року позивач ОСОБА_6 виїхав працювати у Полтавську область. ОСОБА_4 продовжувала проживала у їхній квартирі в АДРЕСА_1 . Одного разу, наприкінці березня 2018 року, свідок побачила, як з квартири ОСОБА_6 вийшов невідомий молодий чоловік, зачинив двері ключем і уїхав на таксі. ОСОБА_23 неодноразово бачила, як авто цього чоловіка стояла біля будинку увечері, зранку він уїжджав. Бачила їх також з ОСОБА_4 удвох у під'їзді з пакунками продуктів. До них також приходили додому його знайомі. На запитання до ОСОБА_4 , хто це, остання сказала, що вони з ОСОБА_6 розлучилися. Із розмови вона зрозуміла, що це її новий молодий чоловік, з яким вона проживає. Також свідок підтвердив, що її чоловік ОСОБА_19 вивозив у гараж ОСОБА_6 за проханням ОСОБА_4 нібито «речі ОСОБА_7 », однак насправді це були речі її чоловіка ОСОБА_6 . Зі слів свекрухи їй відомо, що 12 липня 2018 року відповідачка ОСОБА_4 разом зі своєю матір'ю та подругами вивозили речі, які тільки хотіла, з квартири ОСОБА_6 , а саме вивезла ліжко, мультиварку, мікрохвильову піч, кухню, кухонну піч, манеж, комод. З цього часу ОСОБА_4 там не проживає. Як їй відомо, відповідачка після цього проживала на мікрорайоні Сонячному на зйомній квартирі з тим же молодим хлопцем. Цей чоловік гуляє з її сином, забирає його з дитсадку.
Свідок ОСОБА_24 суду показала, що знає сторін у справі як сусідів. Одного разу вона зустріла ОСОБА_4 , яка їй поскаржилась, що в неї забрали дитину і вона не може попасти у квартиру, бо змінила замки. Це було влітку, точну дату не пам'ятає. За декілька днів ОСОБА_4 вивозила речі, як вона зрозуміла, вимушена була піти з цієї квартири. Була при цьому її мати. Цей процес вивозу речей свідок бачила з вікна своєї квартири.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, допитавши заявлених сторонами свідків, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне:
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Добропільського міськрайонного суду від 17 січня 2019 року.
Позивач ОСОБА_6 наряду з третіми особами у справі - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками по 1/3 частці кожний відповідно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.11), а також свідоцтвом про право власності на це житло (а.с.15)
В належній вищевказаним особам квартирі з 06 вересня 2016 року зареєстрована відповідач у справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією довідки Відділу реєстрації Добропільської міської ради Донецької області від 02.09.2019 (а.с. 9) та відповіддю на запит суду про місце реєстрації (а.с.23).
Між тим, згідно акту від 02.09.2019р., складеного за участю жильців будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1., не проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1 , починаючи з 12 липня 2018 року, її особисті речі у квартирі відсутні, вона їх вивозила 12.07.2018р., з цього часу в квартирі не появлялась (а.с.17)
Також з акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 10.08.2018 року суд вбачає, що ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2., та ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_4., проживають за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 16).
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до закону 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплені принципи непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-709цс16.
Відповідач ОСОБА_4 вселилась у спірну квартиру в якості члена сім'ї власників житла і набула право користування цим майном.
Наразі вона не являється членом сім'ї власників житла, спільним побутом із позивачем не пов'язана, особисто вивезла свої речі зі спірної квартири, проживає окремою сім'єю за іншою адресою, що підтверджено дослідженими судом письмовими доказами і показами свідків, має частку житла згідно довідки БТІ від 26.11.2019р. №1837 (а.с.67), тому її право на користування чужим житлом підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.
Крім того, виходячи із прямих приписів ст.405 ч.2 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Факт реєстрації відповідача у належній позивачу та третім особам квартирі обмежує їхнє права як співвласників розпоряджатись цим майном на свій власний розсуд.
Позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування належним йому житлом. Ці позовні вимоги відповідають також нормам житлового законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
За ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права або інтересу.
Згідно ст.12 ч.3, ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Законом. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, що передбачено ст.83 цього Кодексу.
Суд робить оцінку наданих доказів за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України.
Так, доводи відповідача про недопущення до квартири спростовується дослідженими судом доказами про те, що відповідач ОСОБА_4 добровільно покинула житло за місцем реєстрації і вивезла усі свої речі без якихось перешкод з боку власників, і ніхто з них їй в цьому опір не чинив.
Суд не приймає до уваги як доказ чинення перешкод ОСОБА_4 у праві користування спірним житлом надані відповідачем документи, оскільки з їх змісту ці обставини не підтверджуються (а.с.69, 88)
Доказів звернення ОСОБА_4 до державних органів чи суду з приводу порушення її житлових прав, яке мало місце, починаючи з липня 2018 року по теперішній час, або з інших підстав з метою поновлення її житлових прав, суду не представлено.
З урахуванням сукупності досліджених доказів, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 втратила право користування житловим приміщенням, оскільки не є членом сім'ї позивача та третіх осіб, фактично в ньому не проживає понад один рік, не бере участі в утриманні квартири шляхом оплати комунальних послуг, що нею особисто визнається. Вказане безсумнівно порушує права позивача та інших співвласників цього житла.
Тому заявлені первісні позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають повному задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 на підставі вищевикладених судом мотивів слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 76-81, 83, 258-261, 353-354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 , подану в її інтересах представником позивача ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до нього - відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини рішення суду проголошені в судовому засіданні 25 лютого 2020 року. Повний текст рішення виготовлено згідно вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 06 березня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту цього рішення.
Головуючий суддя В.В. Хандурін
25.02.2020