Справа № 826/9768/17 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
11 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В.,Шурка О.І.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-транспортна система» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-транспортна система» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Інформаційно-транспортна система» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0107051201 від 03.11.2016.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-транспортна система» звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку даних позивача, задекларованих у податковій звітності із податку на додану вартість за липень 2016 року, за результатами якої складено акт від 21.09.2016 № 1988/26-50-12-01-11.
Відповідно до зазначеного акту було встановлено порушення п.187.1 ст. 187, п.п. 200.4 п.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижене податкове зобов'язання по податковій декларації з ПДВ за липень 2016 року у розмірі 84 462, 00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016 № 0107051201 про донарахування 84 462, 00 грн ПДВ та застосування 21 115, 50 грн штрафних санкцій.
Як зазначає позивач, 25.11.2016 отримав від відповідача поштою вказане податкове повідомлення-рішення, однак акту перевірки позивач не отримував. Вважає, що вказаними діями відповідач позбавив його можливості надати заперечення проти акту, що є порушенням процедури прийняття податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивачем були подані скарги від 01.12.2016 та від 07.02.2017, в яких позивач зазначав, що підставою для скасування податкового повідомлення-рішення вважає те, що воно прийнято без врахування актуальних даних податкового обліку товариства та податкової звітності, які були уточнені відповідно до вимог Закону. Ці уточнення стосуються податкових звітних періодів, щодо яких прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2016. А саме, позивач зазначає та підтверджує доданими до матеріалів позовної заяви документами, що ним 28.11.2016 подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2016 року. Згідно з цим уточнюючим розрахунком, через самостійно виявлені помилки змінено підсумкові показники як податкового кредиту, так і податкових зобов'язань товариств за результатами липня 2016 року, через що суттєвим чином скориговано позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету.
Відповідно до письмових пояснень та бухгалтерської довідки, згідно якої в серпні 2016 року, при завантаженні даних в програму «Соната» для формування звітності відбувся технічний збій і була сформована порожня декларація з податку на додану вартість за липень 2016 року, а тому податкові зобов'язання за виданими податковими накладними не були відображені в декларації. На підтвердження вказаних доводів до матеріалів справи були долучені податкові накладні, видані контрагентам.
На подані позивачем скарги, відповідач надав відповідь за № 110/26-50-10-01-35 від 30.01.2017 та за № 6274/6/99-99-11-01-0325 від 28.03.2017 відповідно. Як вбачається із листів-відповідей, контролюючий орган залишив податкове повідомлення-рішення без змін, а подані скарги позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що камеральна перевірка відносно позивача була проведена відповідачем та підставі та в межах чинного законодавства, а саме ст. 75 ПК України, а податкове повідомлення - рішення, яке було прийняте на підставі зазначеної перевірки відповідає вимогам ПК України, правомірність оскаржуваного рішення було підтверджено самим позивачем, оскільки останній подав уточнену податкову декларацію.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що з'ясування податковим органом під час камеральної перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з її проведення не можна визнати діями суб'єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам, відповідно, інформація, що зібрана Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю не відноситься до предмета перевірки та не може слугувати підставою для податкового повідомлення-рішення, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків.
Згідно п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.
При цьому, дослідження своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом лише в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 № 826/13195/16.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 Податкового кодексу України (п. 76.1, п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України), пунктом 86.2 якої встановлено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами контролюючого органу, що проводили перевірку, і після реєстрації вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку ст. 42 цього Кодексу.
Відповідно до п. п. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України вбачається, що податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
З матеріалів справи вбачається, що на момент проведення перевірки (21.09.2016) під час якої податковий орган керувався лише відомостями які були задекларовані у податковій звітності з податку на додану вартість за липень 2016 року, відповідачем було виявлено порушення зі сторонни позивача, а саме: суб'єктом декларування була подана порожня декларація, що в свою чергу і стало первинною підставою для продовження перевірки..
При цьому, з аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних за липень 2016 року, вбачається що позивачем було виписано та зареєстровано на адресу контрагентів 16 податкових накладних на загальну суму ПДВ - 84 462,11 грн., які не були задекларовані у декларації з ПДВ за липень 2016 року, поданої до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 22.08.2016 року за № 9151681734.
Виходячи з вищевикладеного, податковим органом і було встановлено порушення позивачем вимог п.200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість у розмірі 84 462,11 грн., по декларації з ПДВ за липень 2016 року.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах даних спірних правовідносин відповідачем не було здійснено аналіз достовірності сформованих позивачем показників податкової звітності, а лише проведено встановлення повноти подання платником податкової звітності та перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування), як про це також зазначалось у вищевказаній постанові Верховного Суду. При цьому, відповідачем під час перевірки використовувались виключно дані поданої позивачем податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік.
Отже, податковим органом були правомірно та в межах чинного законодавства встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства, що стало підставою для подальшого прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, саме в межах здійснення його камеральної перевірки.
Аргументи апелянта щодо того, що податковим органом при проведенні перевірки були враховані неактуальні дані, оскільки 28.11.2016 позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2016 року, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки, данний факт, лише підтверджує те, що позивач добровільно визнає допущення порушення вимог ПК України при заповненні та поданні первинної податкової звітності.
При цьому, сам по собі факт подання уточнюючої декларації не впливає на правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки така уточнююча декларація була подана після завершення камеральної перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, положення ПК України не ставлять в залежність обставини правомірності прийнятого податковим органом рішення за наслідком здійснення камеральної перевірки платника податків від можливого наступного виправлення останнім допущених ним порушень законодавства шляхом подання уточнюючої декларації.
Посилання апелянта на положення п. 50.3 ст. 50 та 78.1.5 ст. 78 ПК України, як на правову підставу для скасування спірного податкового повідомлення - рішення, відповідно до яких у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період, адже виходячи з аналізу диспозиції вищевказаних статей, вбачається що вони передбачають право, а не обов'язок контролюючого органу на проведення позапланової перевірки.
При цьому, інші аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-транспортна система» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.