Справа № 620/2748/19 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
11 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, -
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДФС у чернігівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.
Рішенням Чернігівського кружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем своєчасно не сплачено єдиний внесок як фізичною особою - підприємцем. Оскільки статус підприємця у позивача припинено тільки з 27 серпня 2019 року, оскаржувана вимога винесена обґрунтовано.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що з 30 липня 2004 року не здійснює підприємницької діяльності, що підтверджується отриманням допомоги по безробіттю та заробітної плати, у зв'язку з прийняттям на роботу. Крім того, наголошує, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року скасовано податкову вимогу, яка включала частину суми, зазначену в оскаржуваній у даній справі вимозі.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець Городнянською районною державною адміністрацією Чернігівської області 26 листопада 2003 року, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.
На обліку в Чернігівській ОДПІ фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебувала з 03 грудня 2003 року.
30 липня 2004 року ФОП ОСОБА_1 знято з обліку в Чернігівській ОДПІ.
Як свідчать матеріали справи, підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено за власним рішенням підприємця 02 вересня 2019 року.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивачка з 01 грудня 2007 року була працевлаштована як найманий працівник.
ГУ ДФС у Чернігівській області сформовано та направлено ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 17 травня 2019 року № Ф-14938-17 на суму 21030,90 грн.
Вказана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09 лютого 2018 року в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік);
- зі строком сплати 19 квітня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19 липня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19 жовтня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19 січня 2019 року в сумі 2457,18 грн. (ІV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19 квітня 2019 року в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2019 року).
Уважаючи, що спірна вимога є протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункта 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац 1 пункта 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Відповідно до пункта 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Спірним в цій справі є питання наявності у позивача обов'язку з нарахування та сплати єдиного внеску саме як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з абзацем 7 частини 1 статті 5 Закону України № 2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема фізичних осіб - підприємців здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відтак, Законом України № 2464-VІ визначено, що початком нарахування єдиного внеска для фізичних осіб-підприємців є дата державної реєстрації фізичної особи як підприємця, а закінчення нарахування єдиного внеску для цієї категорії осіб є дата внесення до ЄДР запису про припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до обставин справи 30 липня 2004 року ФОП ОСОБА_1 знято з обліку в Чернігівській ОДПІ.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду доказів того, що у ЄДР протягом 2018 року були наявні відомості про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що отримавши оскаржувану вимогу, позивач звернулась до державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб із заявою від 02 вересня 2019 року про включення відомостей про фізичну особу - підприємця та одночасно з заявою про припинення підприємницької діяльності.
Указані обставини свідчать про те, що у період, зокрема 2018 та 2019 роки, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб були відсутні відомості про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем.
Оскільки обов'язковою підставою для нарахування єдиного внеску в контексті спірних правовідносин відповідно до Закону України № 2464-VI є факт реєстрації особи суб'єктом підприємницької діяльності (фізичною особою-підприємцем), відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб відомостей про реєстрацію позивача протягом 2018 та 2019 років (період, за який нараховано відповідачем єдиний внесок) фізичною особою - підприємцем дає підстави для висновку про те, що позивач в спірному періоді не була платником єдиного внеску в розумінні Закону України № 2464-VI.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме відповідачем було порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки, а також тривалий час не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, що призвело до зростання заборгованості зі сплати цього внеска.
Ураховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про протиправність податкової вимоги та, як наслідок, наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька