П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 521/11351/19
Головуючий в 1 інстанції: Поліщук І.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кравця О.О.
судді -Домусчі С. Д.
судді - за участю секретаряКоваля М.П. Сторчака О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 31 січня 2020 року по справі № 521/11351/19, прийнятого у відкритому судовому засіданні у складі судді Поліщук І.О. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України про скасування постанови,-
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
09.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України та просив визнати незаконною та скасувати постанову в.о. заступника начальника митниці начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці ДФС Меркотуном А.В. у справі про порушення митних правил № 0568/50000/19 від 30.05.2019 року; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 МК України.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року адміністративний позов був задоволений.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року, Одеська митниця Державної фіскальної служби України подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просила його скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги Одеська митниця Державної фіскальної служби України обґрунтовує тим, що матеріалами справи про порушення митних правил №0568/50000/19 від 30.05.2019 року доведена вина громадянина ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 470 МК України і постановою Одеської митниці ДФС у справі про порушення митних правил його було законно визнано винним у вчиненні про порушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні .
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, сторони до судового засідання не з'явились , про причини неявки суд не повідомили, тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 30 травня 2019 року в.о. заступника начальника митниці - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці ДФС Меркотун А.В. винесено постанову в справі про порушення ОСОБА_1 митних правил №3850/50000/18, якою встановлено наступне:
01.03.2019 року о 20 годині 30 хвилин в зону митного контролю міжнародного автомобільного пункту пропуску « Кучурган Первомайськ» відділу митного оформлення №1 митного поста «Кучурган» Одеської митниці ДФС, у напрямку з України до Молдови, на смугу руху «зелений коридор», в'їхав автомобіль марки « MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер КРЕ НОМЕР_1 , країна реєстрації Литва, кузов № НОМЕР_2 , в якому в якості пасажира прямував гр. України ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації наявної в розділі «Перевірити перетини кордону автомобілем (Перетин кордону транспортним засобом)» програми АСМО «Інспектор», яка використовується згідно з ч.1 ст.31 МК України для проведення передбачених цим кодексом митного контролю та митного оформлення, 27.08.2018 року гр. України ОСОБА_1 ввезено на митну територію України, по смузі руху «Зелений коридор» в режимі «транзит», з метою особистого користування автомобіль марки «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер КРЕ НОМЕР_1 , країна реєстрації Литва, кузов № НОМЕР_2 .
Термін вивезення (транзиту) вищевказаного автомобіля з митної території України закінчився 06 вересня 2018 року.
В зоні митного контролю міжнародного автомобільного пункту пропуску «Кучурган-Первомайськ» відділу митного оформлення №1 митного поста «Кучурган» Одеської митниці ДФС на позивача було складено протокол про порушення митних правил № 0568/50000/19 від 01 березня 2019 року за порушення митних правил, передбачених ч.3 ст.470 МК України.
Під час здійснення провадження та розгляду матеріалів справи Одеською митницею ДФС встановлено, що при складанні протоколу про порушення митних правил від 01 березня 2019 року у його фабулі описані ознаки правопорушення, передбачені ч.3 ст.470 МК України, тобто громадянин ОСОБА_1 перевищив встановлений ст. 95 МК України строк доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що перебувають під митним контролем, до органів доходів і зборів призначення більше ніж на десять діб.
30.05.2019 року під час розгляду протоколу про порушення митних правил № 0568/50000/19 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 470 МК України.
З оскаржуваної постанови вбачається, що вона була винесена за відсутності ОСОБА_1 , та вмотивована тим, що останній мав можливість вивезти свій автомобіль в строк передбачений ст.95 МК України
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОЦІНКА СУДУ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 3 Митного кодексу України (далі МК України), при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України.
У разі якщо законодавством України передбачена можливість виконання митних формальностей без подання митної декларації, застосовуються норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день виконання таких формальностей.
Норми законів України, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну дію в часі, тобто їх норми поширюються і на правопорушення, вчинені до прийняття цих законів. Норми законів України, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної дії в часі не мають.
У разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.
Положеннями ст. 488 МК України закріплено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складання протоколу про порушення митних правил.
Згідно ч. 1 ст. 486 Митного кодексу України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 467 Митного кодексу України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення.
За правилами ч.ч. 1, 9, 10 ст. 494 Митного кодексу України, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Якщо при складенні протоколу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не була присутня, до протоколу вноситься відповідний запис, який підписується посадовою особою органу доходів і зборів, яка склала протокол, та свідками, якщо вони є, після чого один примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в органах доходів і зборів адресою (місце проживання або фактичного перебування).
Протокол вважається врученим у тому числі у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею або наявною в органах доходів і зборів адресою або місце проживання чи фактичного перебування, повідомлене такою особою, є недостовірним.
Згідно ст.ст. 524, 525 Митного кодексу України, справа про порушення митних правил розглядається за місцезнаходженням органу доходів і зборів, посадові особи якого здійснювали провадження у цій справі.
Справа про порушення митних правил розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання посадовою особою органу доходів і зборів або судом (суддею) матеріалів, необхідних для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 526 Митного кодексу України, справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.
Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.
Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Відповідно до ст. 498 Митного кодексу України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
Апеляційний суд , аналізуючи наведені приписи МК України вважає, що обов'язок по дотриманню прав, свобод та інтересів особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил лежить саме на посадових особах митниці, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил. Однак стороною відповідача як суб'єктом владних повноважень не спростовано тверджень позивача, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Крім того, відповідно до принципу рекомендацій № R (91) 1 Комітету - Міністрів Ради Європи державам - членам стосовно адміністративних санкцій, окрім сформульованих у резолюції (77) 31 принципів справедливо адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватись такими принципами: особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; вона або її представник інформується стосовно характеру доказів зібраних у справі проти неї; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.
Отже, особі, яка притягується до відповідальності має бути обов'язково повідомлено про підстави розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також про день і місце такого розгляду, роз'яснено відповідні права та обов'язки.
Проте, як вбачається з матеріалів адміністративної справи матеріали справи не містять доказів виконання Одеською митницею ДФС приписів ч. 2 ст. 526 МК України щодо повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, за результатами якого була винесена спірна постанова, а саме відсутнє поштове повідомлення про вручення відправлення чи особисті розписки позивача про ознайомлення з датою розгляду справи, що відбувся 30 травня 2019 року, чим порушив її право на захист.
Крім того, апелянтом також не надано суду доказів надіслання поштовим зв'язком копії протоколу про порушення митних правил та доказів вручення зазначених поштових відправлень. Також не надано доказів невручення цих документів з незалежних від відправника причин. При цьому, сам лист митниці не підтверджує надіслання позивачу вищевказаного документу у встановленому порядку.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Суд апеляційної інстанції вважає, що вищезазначені порушення не можуть вважатися суто формальними, а є достатніми для судового захисту прав позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови про порушення митних правил, оскільки позивач був позбавлений права подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися правничою допомогою захисника, давати усні і письмові пояснення, подавати докази, доводи, міркування та заперечення, тощо.
Отже, є підстави для скасування постанови у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 531 МК України.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
За змістом частини першої статті 467 Митного кодексу України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.
Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що перелік триваючих правопорушень, визначений у статті 467 Митного кодексу України, не є вичерпним.
Апеляційний суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з якоїсь протиправної дії або бездіяльності та здійснюються в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
Використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території, протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку.
Підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, є часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, внаслідок саме аварії чи дії обставин непереборної сили, настання яких має бути належним чином підтверджено (доведено) та про них вчасно (до закінчення встановленого строку транзитного перевезення) має бути повідомлено митний орган шляхом подання письмової заяви із зазначенням обставин події, місцезнаходження транспортного засобу, а також надання інформації, яка надає можливість ідентифікувати такий транспортний засіб.
Аналогічна правова позиція викладена , у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року по справі №459/685/16-а (адміністративне провадження №К/9901/14175/18).
Апеляційний суд вважає, що позивачем не підтверджено сам факт вказаних обставин з якими пов'язана неможливість вивезення транспортного засобу та не надано доказів про повідомлення митного органу шляхом подання письмової заяви про обставини такої події, враховуючи ,що повідомлення від 04.09.2018 року не є повідомленням про підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, однак вказані обставини нерозривно пов'язані із неналежним повідомленням позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, яке передує розгляду справи та свідчить про неправомірність постанови у справі про порушення митних правил №0568/50000/19 від 30.05.2019 року.
(2) Висновки суду апеляційної інстанції :
Апеляційний суд вважає, що враховуючи правові висновки Верховного Суду, презумпцію правомірності дій громадянина, постанову у справі про порушення митних правил №0568/50000/19 від 30.05.2019 року, не можна вважати такою, що прийнята в поряду, межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією, Митним Кодексом України та КУпАП, вказане рішення становило ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як ,по-перше, митним органом не доведено їх правомірність, а по-друге, митний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні
Апеляційний суд доходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги Одеської митниці Держмитслужби слід відмовити, рішення суду 1-ої інстанції залишити без змін та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст..6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139,229,242, 271, 272, 286, 292, 308, п.1.ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повне рішення складене та підписане 11.03.2020 року
Головуючий суддя Кравець О.О.
Сдді Домусчі С.Д. Коваль М.П.