Справа № 120/3318/19-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
12 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (ухвалене у м. Вінниці 23.12.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, викладеної у листі від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 "Про розгляд клопотання";
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,9 га на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, з прийняттям обґрунтованого та законного рішення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2019 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної оцінки підставам оскаржуваної відмови, адже матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка на яку претендує позивач використовується для громадського пасовища.
Позивач також зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що відповідач у межах своїх повноважень може приймати рішення з різних питань та викладати їх не тільки у формі наказів, тому оформлення рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або ж відмова у цьому не у формі наказу не може бути підставою для визнання його протиправним та скасування. Позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції не правильно розуміє зміст його позовних вимог, адже позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмову у наданні йому вказаного дозволу, а не лист від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 "Про розгляд клопотання".
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2020, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 05.07.2019 ОСОБА_1 через уповноваженого представника подав до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 1,9 га, яка розташована на території Михайлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області, за межами населеного пункту.
До клопотання додано викопіювання з кадастрової карти, копію паспорта, копію ідентифікаційного номера та довіреність для уповноваженого представника.
Листом від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на те, що земельна ділянка розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначеннями має використовуватись для сінокосіння і випасання худоби та місце розташування об'єкта не відповідає схемі землеустрою документації із формування території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у межах своїх повноважень може приймати рішення з різних питань та викладати їх не тільки у формі наказів. Відтак, оформлення рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або ж відмова у цьому не у формі наказу не може бути підставою для визнання його протиправним та скасування. Крім того, оскаржувана відмова є правомірною адже земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства належить до земель загального користування, які є загальнодоступними для всіх суб'єктів і не можуть передаватися у приватну власність. Надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації відведення у власність земельних ділянок загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання, так як ці земельні ділянки виділені для об'єктивної необхідності - загального випасання худоби.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Згідно ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У відповідності з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно із положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Апеляційний суд зазначає, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 слугувало те, що земельна ділянка розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначеннями має використовуватись для сінокосіння і випасання худоби та місце розташування об'єкта не відповідає схемі землеустрою документації із формування території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.
Встановлено, що позивач до клопотання про отримання вказаного дозволу подавав викопіювання з кадастрової карти (чергового кадастрового плану Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області) копія якого наявна у матеріалах справи та згідно з яким, земельна ділянка КН 0524384800:03:000 на яку претендує позивач відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності. За кошти державного бюджету України не проінвентаризована. На даний час ніким не використовується та в оренді не перебуває. До переліку земель, права оренди на які можуть бути продані на земельних торгах не включена.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка на яку претендує позивач розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями і призначеннями має використовуватись для сінокосіння і випасання худоби. Судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження віднесення до земель громадського пасовища вказаної земельної ділянки чи масиву земельних ділянок на якому розташована така земельна ділянка.
Апеляційним судом також досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що земельні ділянки у межах кадастрового кварталу 0524384800:03:000 з якими межує земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, передані у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що земельна ділянка на отримання якої претендує позивач належить до громадських пасовищ не підтверджений жодними доказами. Наведене свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Отже, відповідачем без достатніх на те правових підстав відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,9 га на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області. Тобто, оскаржувана відмова є протиправною.
Щодо форми оскаржуваної відмови та заявлених позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне.
Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (Положення №333), чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Пунктом 8 Положення №333 встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, лист Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 "Про розгляд клопотання", не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17, від 12 грудня 2019 року у справі №804/1760/17.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У даному випадку способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.
Також належить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з листом, а не шляхом прийняття наказу. Саме такий спосіб захисту обрав позивач, а висновки суду першої інстанції про неможливість визнання протиправною спірної відмови з огляду на недотримання її форми є помилковими, адже позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу вказаного дозволу та не заявляв вимог про визнання протиправним та скасування листа від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 "Про розгляд клопотання".
Вказаний висновок щодо вибору способу захисту прав позивача відповідає постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №804/1760/17.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки, за результатом апеляційного розгляду даної справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 , останньому підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судовий збір в сумі 1921 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,9 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, викладеної у листі від 02.08.2019 №Г-12855/0-2742/0/95-19 "Про розгляд клопотання".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,9 га на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, з прийняттям обґрунтованого та законного рішення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судовий збір у сумі 1921 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.