Справа № 640/20766/18
12 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаль М.І.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року, суддя Огурцов О.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2018 року №№ 0124108-1310-2657, 0124107-1310-2657, 0124109-1310-2657.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства, податкові повідомлення рішення про сплату сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України мав надіслати позивачу до 01.07.2018 року, водночас, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято 08.10.2018 року та крім того, у них невірно зазначено адресу місцезнаходження позивача. Також, позивач зазначила про те, що податкове повідомлення - рішення від 08.10.2018 року №0124109-1310-2657 було прийнято щодо об'єкту нерухомості за адресою м . Київ , вул. Уральська, буд . 39 загальною площею 59.10 кв.м., який було знесено та який не перебуває у власності позивача.
Позивач зазначила, що оскільки Київської міською радою до 15.07.2016 року не було прийнято рішення щодо встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік, ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки мають застосовуватись з коефіцієнтом 0,5 відповідно до положень Закону України від 20.12.2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивачки - О.В. Швець звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У прохальній частині апеляційної скарги позивач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.
Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають об'єкти нерухомості: житловий будинок, реєстраційний номер 31547168, загальною площею 59,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; житловий будинок, реєстраційний номер 96656580000, загальною площею 476,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; садовий будинок реєстраційний номер НОМЕР_1 , загальною площею 1351,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира реєстраційний номер 33841219, загальною площею 61,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
08.10.2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено ОСОБА_1 податкові повідомлення - рішення в яких визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості: № 0124108-1310-2657 на суму 57 443,20 грн; № 0124107-1310-2657 на суму 11424,00 грн; № 0124109-1310-2657 на суму 1418,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх таким, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку (пп. 266.1.2 п. 266.1 статті 266 ПК України).
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) (пп. 266.4.2 п. 266.1 статті 266 ПК).
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).
За наявності у власності платника податків об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебувають у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно підпункту "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його часток).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Відповідно до пп.266.7.4 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
У відповідності до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Пунктом 10.1 статті 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають об'єкти нерухомості: житловий будинок, реєстраційний номер 31547168, загальною площею 59,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; житловий будинок, реєстраційний номер НОМЕР_2 , загальною площею 476,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; садовий будинок реєстраційний номер НОМЕР_1 , загальною площею 1351,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира реєстраційний номер 33841219, загальною площею 61,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з цим, 08.10.2018 року податковим органом на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення в яких на зазначені об'єкти нерухомості визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості: № 0124108-1310-2657 на суму 57 443,20 грн; № 0124107-1310-2657 на суму 11424,00 грн; № 0124109-1310-2657 на суму 1418,40 грн.
Доводи позивачки про те, що оскільки Київської міською радою до 15.07.2016 року не було прийнято рішення щодо встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік, ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки мають застосовуватись з коефіцієнтом 0,5, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.
У відповідності до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Рішенням Київської міської ради 23.06.2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві" ( в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) установлено в м. Києві місцевий податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Пунктами 5.1 та 5.3 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві затвердженого вказаним рішенням (в редакції чинній на 01.06.2016 року) встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості для усіх місць розташування (зональності) встановлюються у таких розмірах, зокрема, інші - ставка податку - 1.
Разом з тим, рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 року № 791/1795 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" лише доповнено пункт 5.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві" новим абзацом, яким визначено, що з 1 січня по 31 грудня 2017 року до ставки податку застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що місцевий податок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки введено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року№ 58/923, тоді як рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 року № 791/1795 визначено, що тимчасово на період з 1 січня по 31 грудня 2017 року має застосовуватись понижувальний коефіцієнт 0,75.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.10.2018 року № 0124109-1310-2657, № 0124107-1310-2657 та № 0124108-1310-2657 щодо визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об'єкти нерухомості, зареєстровані за позивачкою, за коефіцієнтом 0,75.
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржуванні податкові повідомлення-рішення надіслані позивачці з порушенням порядку та строків визначених податковим законодавством, а також те, в них невірно зазначено адресу місцезнаходження позивач, колегія суддів зазначає наступне.
Затримка у надсиланні (врученні) контролюючим органом - відповідачем у встановлений підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України строк оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірного рішення та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.
Відповідно до підпункту 266.10.1. пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Отже, строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Підпунктом 266.10.2 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Таким чином, платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі отримання податкового повідомлення-рішення з нарахованим податковим зобов'язанням після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), звільняється лише від відповідальності за несвоєчасну сплату такого зобов'язання, проте не звільнений від його сплати в цілому на цій підставі.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що обов'язок сплати податкового зобов'язання у позивачки виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно.
Крім того, сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку.
Та обставина, що податкові повідомлення - рішення від 08.10.2018 року № 0124109-1310-2657, № 0124107-1310-2657 та №0124108-1310-2657 були отримані ОСОБА_1 особисто 08.10.2018 року підтверджується розпискою на корінцях відповідних податкових повідомлень - рішень та визнається позивачкою.
Допущення відповідачем помилки при зазначенні адреси місцезнаходження позивачаки в оскаржуаних податкових повідомлення-рішеннях не вплинуло на права та обов'язки ОСОБА_1 та може бути підставою для визнання протиправними таких рішень.
Щодо доводів апелянта про те, що житловий будинок (літера А) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею (кв. м.) 59,1, житлова площа 39 був знищений, а тому податкове повідомлення-рішення № 0124109-1310- 2658 від 08.120.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, колегія суддів зазначає наступне.
ОСОБА_1 зазначає про те, що вказаний житловий будинок було знесено на підтвердження цього надала наступні документи: копію довідки Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.11.2018 ПБ-2018 № 1811 в якій зазначено про те, що відповідно до проведеної інвентаризації від 07.11.2018 Житловий будинок дерев'яний під літ. "А" житловою площею - 47,1 кв.м., вбиральня літ. "Г" за адресою вул. Уральська, 39 знесено; копію Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.01.2019 № 153921498 в якому зазначено про те, що об'єкт нерухомого майна належний позивачу закрито про що внесено відомості до реєстру 25.01.2019 у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомості.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІУ (далі - Закон № 1952) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно з ст. 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
У відповідності до ч. 1 та ч. З ст. 5 Закону № 1952 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Разом з тим, ст. 12 Закону № 1952 передбачає, що Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 26.10.2011 року № 1141 (далі - Порядок) було затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який визначає процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід'ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб'єктів та об'єкти таких прав.
Відповідно до п. 26 Порядку відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора.
Пунктом 57 Порядку визначено, що інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, про об'єкти та суб'єктів таких прав (обтяжень) містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження, наявні в Державному реєстрі прав, а також відомості з його невід'ємної архівної складової частини, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень.
Отже, з наданих документів вбачається, що житловий будинок, реєстраційний номер 31547168, загальною площею 59,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 належав ОСОБА_1 на праві власності на момент виникнення спірних правовідносин.
Довідка Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" ПБ-2018 № 1811 датована 07.11.2018 року та відомості про його знищення внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності лише 25.01.2019 року.
Таким чином, станом на 2017 рік були наявні правові підстави для визначення позивачці суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за вказаний житловий будинок, а тому колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для скасування податкового повідомлення - рішення від 09.10.2018 року № 0124107-1310-2657.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у податкового органу були наявні законодавчо передбачені підстави для прийняття податкових повідомлень-рішень від 08.10.2018 року №№ 0124108-1310-2657, 0124107-1310-2657, 0124109-1310-2657.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.