Справа № 640/1797/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
12 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ключковича В.Ю.,
суддів Пилипенко О.Є.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року (прийняту в порядку письмового провадження, суддя Пащенко К.С.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС" про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС", в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 16.12.2019 № 170126 Про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ "Бест Лізинг" в сумі 34 000,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірна постанова є такою, що явно суперечить законодавству, з огляду на те, що позивач у спірних правовідносинах не є перевізником (транспортний засіб на момент перевірки перебував та перебуває у фінансовому лізингу третьої особи - перевізника), а тому ТОВ «Бест Лізинг» притягнуто до відповідальності безпідставно. Крім того, зазначає, що суб'єктом владних повноважень було порушено адміністративну процедуру притягнення до відповідальності.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій викладені вимоги про вжиття, до розгляду справи адміністративним судом по суті та набуття рішенням адміністративного суду у справі законної сили, заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 16.12.2019 № 170126 «Про застосування адміністративно-господарського штрафу» до ТОВ «Бест Лізинг» в сумі 34 000,00 грн.;
- заборони Київському міжрегіональному управлінню Укртрансбезпеки та будь-якому іншому органу Державної служби України з безпеки на транспорті звертати до примусового виконання (до будь-якого органу державної виконавчої служби або приватних виконавців) постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 16.12.2019 № 170126 «Про застосування адміністративно-господарського штрафу» до ТОВ «Бест лізинг» в сумі 34 000,00 грн.
Заяву про вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є очевидно протиправною, оскільки позивач, як фінансовий посередник, не є та не може бути перевізником, а транспортний засіб, що був об'єктом перевірки 07.11.2019, на момент її проведення та наразі перебував та перебуває у володінні та користуванні клієнта (третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача) на умовах фінансового лізингу за договором № 190821-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 21.08.2019 та актом приймання-передачі до нього від 23.09.2019.
Заявник вказує, що пред'явлення відповідачем оскаржуваної постанови до примусового виконання під час розгляду судом даного спору (протягом періоду до набрання рішенням суду законної сили, з урахуванням можливого апеляційного оскарження, що може скласти по факту і півроку) призведе до незворотності наслідків для позивача, як фінансового посередника, що має «професійну клієнтуру» та «добре ім'я» (ділову репутацію), що настає з моменту винесення державним чи приватним виконавцем відомостей про позивача в Єдиний реєстр боржників на підставі та в порядку ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», а запис про позивача зупиняє будь-яку перереєстрацію та/чи зняття з обліку транспортних засобів з усього лізингового автопарку позивача в силу п. 15 «Порядку Державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів».
На думку позивача, за викладених у заяві підстав, є адекватними та співрозмірними обставинам позовної заяви відповідні види забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви №181 від 23.01.2020 «Про забезпечення позову» генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» Золотарьової Л.С. у адміністративній справі за позовом №180 від 23.01.2020.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій позивач просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що невжиттям заходів забезпечення позову суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси широкого кола третіх осіб, права яких можуть бути порушені. Вказує, що оскаржуваною ухвалою судом порушено право позивача на ефективний судовий захист та створено очевидну небезпеку праву на мирне володіння своїм майном (в т.ч. у широкому сенсі, якого надає Конвенція та ЄСПЛ) за ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у системному зв'язку зі ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, створено очевидну небезпеку правам та охоронюваним законом інтересам широкого кола третіх осіб-лізингоодержувачів, в результаті чого позивач може понести «індивідуальний і надмірний тягар по захисту своїх прав у суді без вжитих заходів забезпечення позову.
11.03.2020 до суду апеляційної інстанції від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції, в даному випадку, оцінку доводам, викиданим у відзиві на апеляційну скаргу, не надає, оскільки такі стосуються розгляду справи по суті, та, при цьому, відзив не містить жодних доводів щодо правомірності чи протиправності ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні заяви №181 від 23.01.2020 «Про забезпечення позову» генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» Золотарьової Л.С. у адміністративній справі за позовом №180 від 23.01.2020.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Як слідує із позову, публічно-правовий спір між сторонами існує, за переконанням заявника, за обставин прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм та вимог чинного законодавства України.
Виходячи з наведених у заяві фактичних обставин, колегія суддів зазначає, що правомірність та оцінка спірного рішення, процедурні питання дотримання його прийняття підлягають з'ясуванню під час розгляду та вирішення справи по суті.
Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, колегія суддів зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Посилання ж на те, що позивач, як фінансовий посередник, не є та не може бути перевізником, а транспортний засіб, що був об'єктом перевірки на момент її проведення перебував у володінні та користуванні клієнта (третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача) на умовах фінансового лізингу не може носити характеру очевидності ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки таким доводам та перевірці таких доказів має бути надана оцінка під час розгляду справи по суті.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа №826/16509/18) та від 26 грудня 2019 року (справа №640/13245/19).
При цьому, колегія суддів зауважує, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, а щодо доводів апелянта про те, що пред'явлення відповідачем оскаржуваної постанови до примусового виконання під час розгляду судом даного спору призведе до незворотності наслідків для позивача, як фінансового посередника, що має «професійну клієнтуру» та «добре ім'я» (ділову репутацію), що настає з моменту винесення державним чи приватним виконавцем відомостей про позивача в Єдиний реєстр боржників на підставі та в порядку ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», а запис про позивача зупиняє будь-яку перереєстрацію та/чи зняття з обліку транспортних засобів з усього лізингового автопарку позивача, колегія суддів зазначає, що такі доводи є прогнозуванням можливих дій відповідача наперед та не підтверджені жодними належними доказами.
На даний час у матеріалах справи відсутні докази пред'явлення оскаржуваної постанови до органів Державної виконавчої служби. Обґрунтованих підстав вважати, що вона буде передана для примусового виконання до набрання законної сили судовим рішення у справі судом не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що заява про забезпечення позову з підстав, зазначених у ній, є передчасною. Заявником не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 КАС України, а вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, оскільки при цьому фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
О.Є. Пилипенко