Справа № 580/2956/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
11 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Суркової Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, -
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 червня 2017 року та від 22 березня 2018 року.
Позовні вимоги мотивує тим, що будинок, щодо якого відповідачем нараховано грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, перебуває у спільній сумісній власності подружжя, тому позивач не може виступати одноосібним платником податку в силу вимог пункта «б» підпункта 266.1.2 пункта 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, зокрема те, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси житловий будинок визнано власністю позивача. Розгляд судами спору про визнання будинку спільною частковою власністю, не впливає на правильність податкових рішень, адже рішення апеляційним судом за результатами розгляду цього спору прийнято тільки 04 вересня 2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що висновки суду ґрунтуються на положеннях Податкового кодексу України, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.
Судом установлено, що за позивачем на праві приватної власності зареєстровано право на житловий будинок площею 585,4 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Податковими повідомленнями - рішеннями від 16 червня 2017 року №23083-13 та від 22 березня 2018 року №0008086/1307-2301 позивачу визначено суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичною особою, яка є власником об'єкта житлової нерухомості, у розмірі 34413,21 грн. та 32446,40 грн.
Уважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовує Податковий кодекс України (далі - ПК України).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункта 266.1.1 пункта 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 означеного пункта встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункта 266.3 статті 266 ПК України).
З наведеного вбачається, що житлове приміщення, що належить позивачу, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому позивач як його власник, зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 ПК України.
Підпунктом «б» підпункта 266.4.1 пункта 266.4 статті 266 ПК України закріплено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.
Відповідно до підпункта 266.5.1 пункта 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
На виконання наведених положень ПК України, Черкаською міською радою 25 червня 2015 року прийнято рішення №2-1312 «Про затвердження положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси», яким визначено, серед іншого, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктиві житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, у розмірі 05 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Як убачається із матеріалів справи, розрахунок грошових зобов'язань в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях проводився відповідачем саме по зазначеній ставці податку.
Відповідно до підпункта 266.7.1 пункта 266.7 статті 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункта 266.4.1 пункта 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.
Підпунктом «ґ» цього підпункта також передбачено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Як убачається із матеріалів справи, під час здійснення розрахунку суми грошових зобовязань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, відповідач неправильно визначив ставку податку за 1 кв.м.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, станом на 01 січня 2016 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата становить 1378,00 грн. Отже, 0,5% від цієї суми складає 6,89 грн.
З огляду на наведені вище положення ПК України, сума грошових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік має становити 28206,60 грн. ((585,4-120) х 6,89 +25000,00).
Однак, податковим повідомленням - рішенням від 16 червня 20017 року №23083-13 позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 31413,21 грн.
Таким чином, це рішення податкового органа підлягає скасуванню в частині визначення грошового зобов'язання в сумі 3206,61 грн. В решті зазначене податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим.
Перевіряючи правильність визначення суми грошового зобов'язання у податковому повідомленні - рішенні №0008086/1307-2301 від 22 березня 2018 року, колегія суддів приходить до наступного.
Ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у місті Черкаси, у 2017 році не змінювалась.
Станом на 01 січня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата становить 3200,00 грн. Отже, 0,5% від цієї суми складає 16,00 грн.
Відтак, сума грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік має становити 32446,40 грн. ((585,4-120) х 16,00 +25000,00).
З огляду на викладене, визначена у податковому повідомленні - рішенні №0008086/1307-2301 від 22 березня 2018 року сума грошового зобов'язання розрахована відповідно до положень ПК України, а тому підстави для його скасування відсутні.
Посилання позивача та суду першої інстанції на те, що у період 2016 та 2017 років житловий будинок, який є об'єктом оподаткування у спірних правовідносинах належав позивачу частково, а тому підстави для визнання грошових зобов'язань на всю його площу саме позивачу відсутні, колегія суддів вважає помилковими.
Відповідно до підпункта «б» підпункта 266.1.2 пункта 266.1 статті 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, житловий будинок між позивачем та його дружиною не було поділено.
Окрім того, позивач не позбавлений можливості звернутися до співвласника житлового будинку з вимогою про відшкодування витрат по сплаті відповідної суми грошових зобов'язань.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи.
Частиною 3 та 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №22 від 25 вересня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., то позивачу підлягає поверненню 38,42 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 16 червня 2017 року №23083-13 в частині визначення грошового зобов'язання в сумі 3206,61 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235; код ЄДРПОУ 39392109) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 38 (тридцять вісім) грн. 42 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька