11 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/129/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні;
- стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 26.12.2018 в розмірі 102667,23 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що на момент звільнення позивача на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 відповідачем нараховано компенсацію за неотримане речове майно, однак сума такої грошової компенсації відповідачем виплачена частинами лише 28.12.2018 та 26.03.2019, що є порушенням прав та інтересів позивача.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у встановлений судом строк надіслав відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у оскаржуваних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України та наказом в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 25.04.2018 № 124/ОС-18 позивач 02.05.2018 звільнений з Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів) (а.с.14).
При звільненні позивач мав право на отримання компенсації за речове майно на день звільнення.
26.12.2018 рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/3512/18 позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. З відповідача стягнута сума грошової компенсації у розмірі 16059,43 грн. Рішення суду набрало законної сили 25.01.2019.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем на рахунок ОСОБА_1 стягнуті кошти надходили частками, а саме: 28.12.2018 та 26.03.2019, що не заперечується відповідачем.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі-Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина 2 статті 23 Закону № 2713-IV).
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально- виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, визначений «Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14,08.2013 № 578 (далі - Порядок № 578).
Порядок розрахунку при звільненні передбачений наказом Міністерства юстиції від 28.03.2018 №925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829.
Відповідно до п.22 розділу II Наказу №925/5 передбачено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно.
Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення окремих положень Кодексу законів про працю України. У резолютивній частині рішення №8-рп/2013 суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. ст. 1, 2 Закону України № 108/95-ВР «Про оплату праці» додаткова заробітна плата включає доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік. премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені значеними актами норми.
Як встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/3512/18 від 26.12.2019, яке набрало законної сили 25.01.2019, позивачу при звільненні 25.04.2018 відповідачем не виплачена компенсація за не отримане речове майно. Отже, в розумінні наведеної норми, вказана компенсація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд вважає за доцільне зауважити, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).
Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2019 року по справі № 825/598/17.
Крім того, відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Як встановлено Чернігівським окружним адміністративним судом по справі №620/3512/18 та вбачається з матеріалів справи, на підставі ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», наказу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 25.04.2018 №124/ОС-18, у зв'язку зі скороченням штатів позивач був звільнений 02.05.2018.
Остаточний розрахунок з позивачем був здійснений 26.03.2019.
Разом з тим, клопотання відповідача про закриття провадження у справ з підстав набрання законної сили рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі № 620/1197/19 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, яким відмовлено в задоволенню позову про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 26.03.2019 в розмірі 141328,53 грн. задоволенню не підлягає, оскільки в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 у даній справі зазначено, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. Тому наявні різні по суті підстави звернення позивача з даним позовом.
Враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116,117 КЗпП України більше не застосовується, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованості їх заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового законодавства. Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Тобто, беручи до уваги приписи ст.117 КЗпП України, правову позицію Європейського Суду, правову позицію Верховного Суду України, вважаємо за доцільне вимагати стягнення на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за період з 02.05.2018 по 26.12.2018 (включно).
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л»).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
З дня звільненні (02.05.2018) до дня фактичного розрахунку, виплати компенсації за речове майно за рішенням суму 26.12.2018 минуло 239 календарних днів.
Згідно довідки № 3.3/500 від 27.08.2018 про грошове забезпечення позивача за два повні останні місяці служби березень-квітень 2018 року грошове забезпечення складає 26203,82 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за березень-квітень становить 429,57грн. (26203, 82грн : на 61дні (кількість календарних днів місяців за березень-квітень).
Таким чином, сума середнього заробітку, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 102667,73 грн. (429,57 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х на 239 (кількість днів затримки з дня звільнення 02.05.2018 на день прийняття рішення Чернігівським окружним адміністративним судом по справі №620/3512/18).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Воздвиженська, 2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40867327) щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Воздвиженська, 2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40867327) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 26.12.2018 в розмірі 102667,23 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Воздвиженська, 2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40867327) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 11 березня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко