11 березня 2020 року справа № 580/117/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тимошенко В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
10 січня 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), в якій просить:
1) визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 в редакції від 01.05.2014;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України, в Черкаській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /прож. АДРЕСА_2 пенсію по інвалідності з 18 червня 2014 року, відповідно до Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 року в редакції від 01.05.2014 року, в розмірі 60% від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі з урахуванням усіх виплат, з яких сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, в тому, числі суми матеріальної допомоги на оздоровлення і соціально-побутові потреби, виплати за вислугу років (за наявності), заохочувальних та інших компенсаційних виплат, в тому числі в натуральній формі, а також індексації заробітної плати, з урахуванням фактично отриманих сум та виплачувати призначену пенсію в подальшому згідно вказаного розміру.
Позивачем в обґрунтування позову зазначено, що під час перебування на державній службі, 21.05.2014 йому встановлено ІІ групу інвалідності та 18.06.2014 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
09.10.2019 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
Відповідач листом від 21.10.2019 № 908-13/03-14 відмовив йому в призначені пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ. Відмова мотивована тим, що пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ реалізується на підставі ст. 90, де визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 889-VІІІ, п.10, розділу XI передбачено, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723. В п.12 розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону 889-VІІІ визначено, що для осіб, які на день набрання чинності Закону 889-УІІІ мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ у порядку визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону 3723-ХІІ. Норми ст.37 Закону «Про державну службу від 16.12.1993 року N2 3723-ХІІ в частині проведення перерахунків пенсій скасовано Законом 889-VІІІ. Отже, право на проведення перерахунку пенси та перехід на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» у позивача відсутнє. Не погоджуючись з даною відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечив. 19.02.2020 надав відзив, в якому зазначив, що відповідачем прийнято рішення про відмову у переведенні позивача з пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058 на пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону №3723, оскільки позивач хоч і мав станом на 01.05.2016 стаж державного службовця більше 10 років, однак він не набув права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723 на підставі пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону №899, та на час звернення до Головного управління із заявою про перерахунок, перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723 не досяг 62 річного віку.
Крім того, відповідно до записів у трудовій книжці позивача станом 01.05.2016 ОСОБА_2 хоч і мав необхідний стаж державної служби передбачений п. 10 ХІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону №899, але на посаді державної служби не перебував та не мав необхідного стажу державної служби (не менше 20 років) передбаченого п. 12 ХІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону №899
Дослідивши подані суду письмові докази, доводи сторін, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, суд встановив таке.
Із трудової книжки позивача встановлено, що він з 02.07.1998 по 01.08.2013 працював на посадах державної служби та 01.08.2013 із займаної посади звільнений в зв'язку із призначенням строком на 5 років на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області.
02.08.2013 ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 27.06.2013 № 352/2013 наказом Тальнівського районного суду від 01.08.2013 призначений на посаду судді Тальнівського районного суду.
Відповідно до акту огляду МСЕК Серії КИО-1 № 0432225 з 21.05.2014 встановлено ІІ групу інвалідності по причині загального захворювання з ураженням опорно-рухомого апарату довічно та з 18.06.2014 Головним управлінням призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просив провести перерахунок (переведення з одного виду пенсії на інший), а саме з пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723).
Листом від 21.10.2019 № 90813/03-04 позивачу повідомлено, що у задоволенні його заяви відмовлено через відсутність на те правових підстав.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1 статті 37 Закону № 3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягали віку 62 роки, та жінки, які досягай пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої нею сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому зазначений вік визначається статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто за вказаною правовою нормою право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягла певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Суд зазначає, що 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII (далі Закон №899).
Відповідно до ст. 90 Закону №899 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон № 1058).
Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 з часу набрання ним чинності (01.05.2016) визнано таким, що втратив чинність Закон № 3723, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно з п. 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до п. 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Законом України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців».
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889 передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 9 статті 37 Закону № 3723, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність І або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058, мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених частини 1 статті 37 Закону № 3723.
Після набрання чинності Закону № 899 пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону висунуті додаткові умови до осіб, яким збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, а саме у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців».
Отже, після 1 травня 2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889 та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж.
Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність з 1 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 у встановлених статтею 33 цього Закону розмірах.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №676/4235/17.
Судом встановлено, що станом на 01.05.2016 позивач мав стаж державного службовця більше 10 років, проте він не набув права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, та на час звернення до Головного управління з заявою про перерахунок, перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723 не досяг 62-річного віку, тому, Головним управлінням прийнято рішення про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723.
Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_2 на посаді державної служби не перебував та не мав необхідного стажу державної служби (не менше 20 років), як це передбачено п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889.
Так суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 889 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань та функцій держави, зокрема щодо аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації політики загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізація інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону № 889 державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Обов'язковою умовою набування статусу держаного службовця є складання ним присяги державного службовця зміст якої визначено статтею 36 Закону № 889.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 3 Закону № 889 дія цього Закону не розповсюджується на суддів.
Відповідно до приписів зазначених правових норм пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 статті 37 цього Закону № 3723, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Таким чином, обов'язковими умовами призначення пенсії по інвалідності за статтею 37 Закону № 3723 було: встановлення І або II групи інвалідності; наявність стажу державної служби не менше 10 років; перебування на посадах віднесених до державної служби на час встановлення інвалідності, або робота на посада віднесених до категорій державної служби безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії; припинення державної служби.
Як встановлено судом, позивач в період з 07.07.1998 до 01.08.2013 працював на посадах віднесених до посад державної служби. Стаж державної служби складає 15 років 1 місяць.
02.08.2013 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області.
21.05.2014 позивачу встановлена друга группа інвалідності та призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону № 1058.
Таким чином, на час визнання позивача інвалідом та його звернення за призначенням пенсії, він перебував на посаді судді місцевого суду. Відповідно до Закону № 3723, в редакції чинній на час визнання позивача інвалідом та призначення йому пенсії, відповідно до статті 1 цього Закону державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові посвідчення.
Суд звертає увагу, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453) який є спеціальним законом, що регулює, зокрема, пенсійне забезпечення суддів та який був чинний на день встановлення позивачу II групи інвалідності, та його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для призначення пенсії, передбачає призначення пенсії суддям відповідно до статті 37 Закону № 3723 лише у разі виходу або перебування судді у відставці, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Призначення пенсії по інвалідності Законом № 2453 не передбачено, тому суддям, яким встановлена інвалідність, пенсія по інвалідності призначається на загальних умовах, тобто відповідно до Розділу IV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що відмова відповідача у перерахунку пенсії позивача є правомірною, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 11.03.2020.
Суддя В.П. Тимошенко