02 березня 2020 р. Справа № 520/9659/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019, суддя Мар'єнко Л.М., 61022, майдан Свободи, 6, Харків,, повний текст складено 13.11.19 по справі № 520/9659/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській обл.), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській обл., яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 92% грошового забезпечення з 01.01.2008; зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській обл. здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 92% грошового забезпечення з 01.01.2008 та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2008, однією сумою з компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії, згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській обл., які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 87 % грошового забезпечення до 82 % грошового забезпечення з 01.01.2008.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській обл. здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 87 % грошового забезпечення, з 01.01.2008, однією сумою, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено
Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений нормативно. У разі задоволення позову та набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми єдиним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. Посилаючись на ч.1 та 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначив, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських фкнкцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Кількість платежів у межах однієї суми не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що у даному випадку полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
29 жовтня 2019 року ухвалою колегії суддів відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019 залишено без руху апеляційну скаргу у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 закінчено підготовку до розгляду та призначено справу у відкритому судовомі засіданні.
02 березня 2020 року від позивача по справі надійшов відзив, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.
Сторони в судове засідання не з'явилися про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими відправленнями.
Відповідно до положень ч.2 ст.313 КАС України справа розглянута без участі сторін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУПФ України в Харківській обл. та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
На час призначення пенсії основний розмір пенсії позивача складав 87% грошового забезпечення.
ГУ ПФУ в Харківської обл. позивачу здійснювалися перерахунки пенсії та виплату перерахованої пенсії з 01.01.2008, з 01.01.2016.
На підставі довідки про грошове забезпечення відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивачу, виходячи з 82% грошового забезпечення.
З 03.09.2005 позивача віднесено до осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби категорії 1, також позивач є інвалідом ІІІ групи.
Як слідує з письмових доказів у справі, до 01.01.2008 основний розмір пенсії позивача (вислуга років 29 з урахуванням участі на ЧАЕС категорія 1) складав 92% грошового забезпечення.
В результаті перерахунку згідно ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС", підсумок пенсії (з надбавками) станом на 01.08.2005 (з урахуванням максимального розміру пенсії) склав 1171,01 грн, що підтверджено копією перерахунку пенсії (пенсійна справа № 1002821 - МВС) (а.с. 48).
Після проведеного з 01.01.2008 пенсійним органом перерахунку та всіх наступних перерахунків, пенсія була обчислена виходячи з основного розміру пенсії 82% грошового забезпечення за 29 роки вислуги (55% (за 20 років вислуги) + 27% (за 19 років понад 20 років вислуги) без врахування відсоткового збільшення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Підсумок пенсії (з надбавками) позивача визначено з урахуванням максимального розміру пенсії.
На виконання судового рішення пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016, виходячи з основного розміру пенсії 82% грошового забезпечення за 29 роки вислуги, в результаті якого підсумок перерахованої суми пенсії (з надбавками), склав 7158,31 грн, що підтверджено перерахунком пенсії (пенсійна справа № 1002821 -МВС).
30 серпня 2019 року позивач через свого адвоката звернувся до ГУПФУ в Харківській обл. із запитом, в якому просив здійснити перерахунок та виплачувати йому пенсію з 01.01.2008 в розмірі 92% грошового забезпечення, а також здійснити виплату недоплаченої частини пенсії з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу, оскільки з 01.01.2008 було зменшено розмір пенсії з 92% грошового забезпечення до 82% грошового забезпечення.
Листом ГУПФУ в Харківській обл. від 03.09.2019 № 28401-022/20 повідомлено позивача (його адвоката), що з 29.04.2006 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 №3591-ІV. Згідно зі змінами, внесеними Законом №3591-ІV до п. «в» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" , збільшення пенсії за вислугою років (на 5 та 10%) учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не передбачено
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інсанії виходив з обгрунованості позовних вимог в цій частині.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується та зазначає наступне.
З огляду на мотиви, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, основним спірним питанням, в межах якого колегією суддів здійснюється апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, є наявність підстав та повноважень суду для зобов'язання відповідача здійснити виплати недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 єдиним платежем.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прl6;житк 86;вого мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно ч.4 статті 63 Закону №2262-ХІІ, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
За змістом ч. 3 ст. 52 Закону №2262 виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Колегія суддів зазначає, що законодавець розмежував наступні поняття: «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, право позивача на отримання пенсії у розмірі 87% грошового забезпечення за поточний місяць загальною сумою, визначається безпосередньо Законом №2262, отже підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було передбачено Законом №2262, отже, невиплата вказаних сум загальною сумою є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, про втручання суду першої інстанції при винесенні рішення щодо зобов'язання відповідача сплатити недоплачену частину пенсії єдиним платежем у виключну компетенцію суб'єкта владних повноважень, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, не здійснювати виплату пенсії у встановленому законом розмірі за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, що передбачено ч. 3 ст. 52 Закону №2262. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, відтак порушене право позивача на отримання пенсії у належному розмірі підлягає негайному поновленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності зменшення розміру пенсії позивача.
Відповідно до ст.22 КонституціїУкраїни права і свободилюдини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Інші доводи і заперечення на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України").
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року по справі № 520/9659/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін
Постанова складена в повному обсязі 12.03.2020