10 березня 2020 р.Справа № 520/10390/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Заічко О.В., м. Харків) від 24.12.2019 року (повний текст складено 27.12.2019 року) по справі № 520/10390/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби у Харківській області, видане громадянину Литовської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19 від 23.07.2019 року); зобов'язати Головне управління державної міграційної служби у Харківській області повторно розглянути подані 04.07.2019 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документи у відповідності до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.04.2018 р. № 321 та прийняти обґрунтоване рішення про видачу або про відмову у видачі посвідки на постійне проживання за результатами належного розгляду документів, поданих 04.07.2019 р. Також позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області на користь позивача судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі і 768,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 року № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19, про відмову у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні є незаконним.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 позовні вимоги задоволено частково: скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 року № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19, яке винесено відносно ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_2 посвідки на постійне проживання в Україні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок). У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не подав.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції в частині відмову у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, просить залишити його без змін в цій частині, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог без змін. Також просив задовольнити апеляційну скаргу позивача та стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Також просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що правовідносинам, з приводу яких подано вказаний позов, передували ті, відносно яких встановлено обставини рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року № 520/1806/19, яке залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 року.
Тобто, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 року № 520/1806/19 є таким, що 12.06.2019 року набрало законної сили, відтак, певні встановлені ним обставини не доказуються при розгляді даної справи, що нормативно закріплено ч. 4 ст. 78 КАС України.
У справі № 520/1806/19 судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 21.09.1993 року по теперішній час, що підтверджується даними довідки про реєстрацію місця проживання особи від 13.02.2019 року.
З матеріалів справи встановлено, що 26.09.2014 р. ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина Литовської республіки тип Р, код країни: LTU, номер паспорта 23807582, дата видачі 26.09.2014 р., орган що видав Вільнюс (05) .
27.12.2018 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на адресу ОСОБА_1 надійшла довідка від 19.12.2018 р. № 9/19.1-17 про припинення громадянства України, якою повідомлено, що Указом Президента України від 19.11.2018 р. № 373/2018 оформлено припинення громадянства України ОСОБА_1 відповідно до ст. 19 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001, тобто внаслідок втрати громадянства України у зв'язку з добровільним набуттям ним громадянства Литовської республіки.
Також позивачем було отримано повідомлення № 6311/20981 від 20.12.2018 року аналогічного змісту від Шевченківського районного відділу у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області.
При цьому, відповідно до довідки від 09.01.2019 р. № 634/187 паспортні документи ОСОБА_1 , а саме паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 15.09.2009 р. та паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 25.10.2011 органом 6301, вилучені на знищення в установленому законом порядку.
Судовим розглядом справи також встановлено, що 09.01.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного відділу у м. Харкові Головного у правління державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні.
Зі змісту позову вбачається, що в прийомі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні у каб. № 4 було усно відмовлено та запропоновано здійснити непередбачені законодавством дії, а саме виїхати за межі України/в'їхати на територію України.
Матеріали справи свідчать, що позивач з метою врегулювання спору звертався до Шевченківського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Голови Державної міграційної служби України Соколюка М.Ю. та до Прем'єр-Міністра України Гройсмана В.Б.
Так, листом Державної міграційної служби України від 08.02.2019 р. № Р-312-19/81/265-19 позивача повідомлено, що зміна особою громадянства не є підставою для зміни її резидентського статусу, а також вказано, що відповідно до ч. 17 ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції також встановлено, що 17.01.2019 р. позивач повторно особисто прибув до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання. Однак у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області йому в усній формі повідомлено про відмову у прийнятті документів та відповідної заяви для оформлення посвідки на постійне проживання у зв'язку з ненаданням доказів на підтвердження законності підстав перебування на території України та необхідності отримання дозволу на міграцію у Шевченківському РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області.
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач звертався до Шевченківського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області з метою подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання. Проте був повідомлений про те, що вказаним підрозділом заяви не приймаються.
В подальшому, як встановлено судом першої інстанції, 24.01.2019 р. ОСОБА_1 з'явився до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання документів для оформлення посвідки на постійне проживання.
Як вказано позивачем у позовній заяві та підтверджено представником позивача у судовому засіданні позивачем були подані усі документи, передбачені п. 32 з урахуванням п. 34 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 321, однак посадовою особою відповідача в усній формі повідомлено про відмову у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання. На прохання надати письмову відповідь позивачу у її наданні було також відмовлено.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із відповідною заявою стосовно обґрунтування підстав відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання, а також подано скаргу на дії посадової особи відповідача.
Листом від 12.02.2019 р. № 6301.18-3109/63.2-19 позивача повідомлено про результати проведеної перевірки за фактами некоректної поведінки посадових осіб ГУДМС в Харківській області.
Адвокатом позивача було направлено до відповідача декілька адвокатських запитів стосовно підстав відмови у прийнятті заяви та документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.
Листом № 6301.8.1-2287/63.2-19 від 01.02.2019 р. відповідачем повідомлено, що відносно ОСОБА_1 рішення про відмову в прийнятті документів не приймалося.
Листом № 6301.18-2991/63.2-19 від 11.02.2019 р. відповідачем повідомлено, що посвідка на постійне проживання оформляється іноземцям або особам без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства постійно проживати на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території. При цьому, посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які виключно на законних підставах перебувають на території України. У вказаній відповіді також повідомлено, що для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 24.01.2019 року головним спеціалістом відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області Кушнир Н.В. було запрошено головних спеціалістів відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Головного управління Ковригіна Олександра Володимировича та ОСОБА_4 .
Під час судового розгляду справи зі змісту позову та наданих представником позивача пояснень встановлено, що, на думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині неналежного прийняття у ОСОБА_1 документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, а також повідомлення про відмову у прийнятті таких документів під час їх прийняття. Також вказано, що усні обґрунтування відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання, які надавалися особами, уповноваженими на розгляд зазначеного питання, зводилися до ненадання позивачем доказів, які підтверджують факт його постійного проживання на території України після припинення громадянства України та доказів на підтвердження законності підстав перебування в Україні на час звернення. При цьому, єдиний шлях вирішення зазначеної проблеми, запропонований посадовими та службовими особами Державної міграційної служби виїзд з території України та в'їзд на її територію. Проте, на цей час ОСОБА_1 не має змоги виїхати за межі України, оскільки в нього на утриманні знаходяться дідусь та бабуся, які потребують догляду і піклування.
Рішенням по справі № 520/1806/19 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, а саме суд вирішив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області щодо належного розгляду документів, поданих ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області повторно розглянути документи для вирішення питання про надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Україна, громадянство: Литовська республіка, паспорт тип Р, код країни: LTU, номер паспорта 23807582, дата видачі 26.09.2014 року, орган що видав Вільнюс (05), посвідки на постійне проживання в Україні з урахуванням висновків суду у даній справі.
Погоджуючись з висновками Харківського окружного адміністративного суду про задоволення позову, Другий апеляційний адміністративний суд відхилив доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Харківській області відносно того, що як умову законного перебування на території України Закон № 3773-VI зазначає в'їзд в Україну в установленому законодавством чи міжнародним договором порядку, у позивача така умова, як в'їзд в Україну, відсутня, а тому позивачем не дотримано вимоги законодавства щодо підтвердження свого законного в'їзду в Україну, зазначивши, що на час прибуття на територію України позивач був громадянином України, і на момент прийняття Указу Президента від 19.11.2018 р. № 373/2018 він на законних підставах перебував на території України.
Після набрання рішенням по справі № 520/1806/19 законної сили, позивач звернувся до відповідача з заявою від 04.07.2019 р. щодо прийняття та розгляду документів для оформлення посвідки на постійне проживання, до якої надав необхідний пакет документів, а саме: копії судових рішень у справі № 520/1806/19; копію паспортного документу з перекладом на українську мову; довідку про припинення громадянства; оригінал квитанції про сплату адміністративного збору; довідку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на 1-му арк.; копію довідки про реєстрацію місця проживання особи. Як зазначав позивач, останні два документи надано з метою підтвердження законних підстав перебування в Україні.
Рішення за результатами розгляду даної заяви на адресу ОСОБА_1 не надходило, що стало підставою для подання до ГУ ДМС України в Харківській області адвокатського запиту представником позивача.
У відповідь на адвокатський запит № 6301.8.1-18788/63.2-19 від 08.08.2019 р., повідомлено що у ході перевірки встановлено, що заява громадянина Литовської Республіки ОСОБА_1 від 04.07.2019 р. та документи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні повторно розглянуті ГУ ДМС України в Харківській області. В ході перевірки законності перебування іноземця на території України за відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан” встановлено що інформація в базі про перетин державного кордону позивачем після прийняття Указу Президента України від 19.11.2018 р. № 373/2018 про припинення громадянства України відсутня.
У зв'язку з цим, 23.07.2019 р. ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у громадянина Литовської Республіки ОСОБА_1 відповідно до пунктів 2 та 6 підпункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 321.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірне рішення не містить в собі конкретної підстави для відмови у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання. В межах спірних правовідносин суд першої інстанції також дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки саме такий спосіб захисту, на думку суду, є дотриманням гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу суд зазначив, що в акті виконаних робіт не міститься повного детального переліку виконаної роботи, кількості витраченого часу, оскільки такий лише містить в собі посилання на виконання домовленостей за договором, які визначені в додатку № 2. Також суд вказав, що в додатку № 2 не міститься жодних відомостей, з яких саме питань було надано позивачу правову консультацію, який саме позов, до якого відповідача, з яких саме підстав та предметом було підготовлено та підготовлено додатки до нього. Тобто опис виконаних робіт не узгоджується із можливістю застосування в даному випадку положень ст. 134 КАС України.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що в ході перевірки законності перебування позивача на території України за відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» встановлено, що інформація в базі про перетин державного кордону громадянином Литовської республіки Рогачевським В.О. після прийняття Указу Президента України від 19.11.2018 р. № 373/2018 про припинення громадянства України відсутня.
Вказана обставина слугувала єдиною підставою для прийняття 23.07.2019 р. Головним управлінням ДМС України в Харківській області рішення про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у громадянина Литовської республіки ОСОБА_1 відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 р. № 321.
Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 321 “Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання” затверджено було зокрема, Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок № 321).
Згідно з п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п. 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати па її території.
Приписами п. 16 Порядку № 321 визначено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Згідно з п. 21 Порядку № 321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Пунктом 22 Порядку № 321 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету.
Приписами п. 32 Порядку № 321 визначено, що для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Відповідно до п. 34 Порядку № 321 для оформлення посвідки іноземцям або особам без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території, замість документа, зазначеного у підпункті 4 пункту 32 цього Порядку, подається довідка про припинення громадянства України встановленого зразка, видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС.
До заяви-анкети додається копія зазначеної довідки, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінал довідки повертається іноземцеві або особі без громадянства.
Аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що посадова особа відповідача по справі за результатами розгляду поданих документів для оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні була наділена повноваженнями на встановлення їх відповідності, своєчасності їх подання, наявності підстав для оформлення та видачі посвідки, наявності відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряння відомостей про іноземця або особу без громадянства, зазначених в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті, наслідком чого є прийняття відповідного рішення про прийняття таких документів або відмову у їх прийнятті.
Як вказувалося вище, єдиною підставою для відмови у прийнятті документів слугувала та обставина, що згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» встановлено, що інформація в базі про перетин державного кордону громадянином Литовської республіки Рогачевським В.О. після прийняття Указу Президента України від 19.11.2018 р. № 373/2018 про припинення громадянства України відсутня. Правовю підставою вказувалися п. п. 2, 6 п. 62 Порядку № 321, якими визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду (п. 2); іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 - 19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки (п. 6).
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою від 04.07.2019 р. щодо прийняття та розгляду документів для оформлення посвідки на постійне проживання, до якої надав необхідний пакет документів, а саме: копії судових рішень у справі № 520/1806/19; копію паспортного документу з перекладом на українську мову; довідку про припинення громадянства; оригінал квитанції про сплату адміністративного збору; довідку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на 1-му арк.; копію довідки про реєстрацію місця проживання особи. Останні два документи надано з метою підтвердження законних підстав перебування в Україні.
В свою чергу, відповідачем у спірному рішенні не вказано, яких саме документів не було надано та не доведено, що позивач перебуває на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо нього діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду.
Щодо посилання відповідача на відсутність відомостей про перетин державного кордону громадянином Литовської республіки Рогачевським В.О. після прийняття Указу Президента України від 19.11.2018 р. № 373/2018 про припинення громадянства України, колегія суддів зазначає, що згідно висновків Другого апеляційного адміністративного суду, викладених в постанові від 12.06.2019 р. по справі № 520/1806/19, суд визнав необґрунтованими доводи ГУ ДМС України в Харківській області відносно того, що як умову законного перебування на території України Закон № 3773-VI зазначає в'їзд в Україну в установленому законодавством чи міжнародним договором порядку, оскільки у позивача така умова, як в'їзд в Україну відсутня.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі цього, колегія суддів зазначає, що відмова відповідача у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у громадянина Литовської Республіки ОСОБА_1 є неправомірною, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 23.07.2019 р. № Р-1587/6/6301-19/6301.4/17080-19.
Що стосується висновку суду першої інстанції в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В межах спірних правовідносин суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, суд врахував, що спосіб захисту, визначений судом у справі № 520/1806/19 не призвів до його ефективної реалізації.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що зобов'язання Головного управління ДМС України в Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 р. та від 22.01.2020 р. у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин ухвалення судом першої інстанції рішення про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача у справі, оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено та відповідачем в доводах апеляційного скарги цього не спростовано, що у період з 01.09.2011 р. по 30.06.2012 р. ОСОБА_1 працював на посаді старшого лаборанта кафедри загальної та клінічної патології медичного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Зазначену посаду він займав і в період з 01.09.2012 р. по 30.06.2013 р., а також за сумісництвом з 01.09.2018 року та станом на час припинення громадянства.
У період з 01.08.2016 р. по 31.07.2018 р. ОСОБА_1 займав посаду інтерна з анастезіології у Харківській обласній травматологічній лікарні, а 04.08.2018 р. позивача прийнято на посаду лікаря-анестезіолога відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги з палатами інтенсивної терапії, групами анестезіології, діагностичними палатами та ізолятором Чугуївської центральної районної лікарні імені М.І. Кононенка, де ОСОБА_1 працював на час прийняття рішення про припинення громадянства та працював і час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно відомостей, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.02.2019 р. № 184/Р-1571 про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України у період з 26.09.2014 р. по 06.02.2019 р., термін його перебування за межами України, при кожному виїзді за її межі, не перевищував 30-ти календарних днів.
Таким чином, вказаними доказами підтверджуються обставини постійного проживання ОСОБА_1 на території України до прийняття рішення про припинення громадянства України та після прийняття такого рішення, а тому у відповідача відсутні підстави для відмови у видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні.
Доводи відповідача вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи в цій частині, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 в частині задоволення позовних вимог прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування, а тому апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області підлягає залишенню без задоволення.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Відповідно ч. 3, 4 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Колегія суддів зазначає, що в межах цієї справи позовні вимоги були задоволені.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).
З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 18/01 від 18.01.2019 р., додаток 2 до договору в частині розмірів та порядку оплати в якому вказано що адвокатом було надано правову консультацію, на що витрачено 1 годину часу на суму 500 грн., підготовлено позов, на що витрачено 4,5 год. (ціна за 1 годину - 1000 грн.) усього на суму 4500 грн., підготовлено додатки до позову , на що витрачено 2 год. (ціна за 1 годину - 1000 грн.) усього на суму 2000 грн., а загалом 7000 грн., акт виконаних робіт, прибутково-касовий ордер на суму 7000 грн.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем у відзиві на позовну заяву вказувалося про те, що ця справа є справою незначної складності, а тому підготовка до її розгляду не потребувала значного часу та вивчення значного обсягу нормативних матеріалів та підготовку правової позиції, а тому вважав, що понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованими та співмірними до предмету спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Дослідивши заяву позивача та надані документи, колегія суддів дійшла висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн., які пов'язані із підготовкою позовної заяви є обґрунтованими та підтвердженими документально, оскільки згідно договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) № 18/01 від 18.01.2019 р. адвокат приймає доручення від клієнта здійснити, у встановлені строки та на умовах визначених договором, надання правової допомоги при отриманні посвідки на постійне проживання, у тому числі шляхом надання правової допомоги при оскарженні дій чи бездіяльності органів та підрозділів міграційної служби у судовому порядку (п. 1.1 Договору. Подальші доручення на вчинення юридичних дій в інтересах клієнта оформляються додатковою угодою (п. 1.2 Договору). Згідно додатку № 2 від 03.10.2019 р., який є невід'ємною частиною договору № 18/01, адвокатом, зокрема, надано таку юридичну послугу, як підготовка позовної заяви та вказано, що вартість цієї послуги становить 1000,00 грн. за одну годину (адвокатом витрачено 4,5 год., а тому вартість за цю послугу складає 4500,00 грн. Згідно акту виконаних робіт від 03.10.2019 р., всі обумовлені умови та домовленості за договором про надання юридичних послуг, передбачені додатком № 2 до Договору від 03.10.2019 р. виконані в повному обсязі. Розрахунки проведені в повному обсязі шляхом готівкової оплати суми (а.с. 68-71).
В свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення 2500,00 грн., які вказані як “правова консультація” (вартість 500,00 грн.) та “підготовка додатків до позовної заяви” (вартість 2000,00 грн.), оскільки факт складання позову вже включає в себе необхідність проведення консультації, опрацювання законодавчої бази та доказів, формування правової позиції та підготовку відповідних документів (разом з необхідною кількість додатків).
Тобто, вказані послуги фактично були надані двічі та вже сплачувались позивачем, а тому є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково у загальному розмірі 4500,00 грн. Вказані витрати підлягають розподілу, шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 скасувати в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень) 00 коп. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень) 00 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по справі № 520/10390/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 12.03.2020 року