Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 березня 2020 р. № 520/1651/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лук'яненко М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати в день звільнення 18.10.2016 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 7 діб відпустки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 7 діб відпустки;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пов'язану з підготовкою справи до розгляду в суді у розмірі 3200 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 07.11.2015 наказом ГУНП в Харківській області № 27 о/с його призначено начальником відділення (у складі слідчого відділу) Орджонікідзевського відділу поліції (м. Харків) Головного управління Національної поліції в Харківській області, та присвоєно спеціальне звання "майор поліції". Наказом ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 36 о/с у зв'язку з реорганізацією ГУНП в Харківській області, позивача призначено начальником слідчого відділення Орджонікідзевського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Наказом від 18.10.2016 № 393 о/с позивач був звільнений з Національної поліції України за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). В порушення вимогам ст. 116 КЗпП ГУНП в Харківській області не здійснило нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 в день звільнення 18.10.2016 всіх сум, що належать йому до виплати. З листа ГУНП в Харківській області від 10.09.2019 № Б-79зі/119-12/01-2019, позивачем з'ясовано, що відповідачем не здійснено нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 7 діб відпустки. Вважаючи дії Управління протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позов, відповідно до якого ГУНП в Харківській області в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що право на використання поліцейськими відпусток частинами за їхнім бажанням, закріплене змістом частини шостої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" при цьому одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Приписами частини сьомої та абзацу другого частини одинадцятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", встановлено, що чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Проте за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Згідно інформації, наданої управлінням кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області, ОСОБА_1 щорічну чергову оплачувану відпустку, передбачену статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" за 2016 рік використав у повному обсязі. З урахуванням приписів ч.4 ст.93 Закону, відпустка за 2015 рік за період з 07.11.2015 по 31.12.2015 обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби, тобто 40днів щорічної відпустки/12 місяців=3 дні. Однак до ГУНП в Харківській області з рапортом про надання відпустки у кількості 3 діб за 2015 рік позивач не звертався. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, в році звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на чергову оплачувану відпустку чи її частину, що не була використана тільки в попередньому році. Однак право на отримання грошової компенсації за час невикористаної оплачуваної відпустки за рік, що передує року звільнення, спеціальним законодавством в частині реалізації права на відпочинок не передбачається.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом ГУНП в Харківській області № 27 о/с від 07.11.2015 позивача призначено начальником відділення (у складі слідчого відділу) Орджонікідзевського відділу поліції (м. Харків) Головного управління Національної поліції в Харківській області, та присвоєно спеціальне звання "майор поліції".
Наказом ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 36 о/с у зв'язку з реорганізацією ГУНП в Харківській області, позивача призначено начальником слідчого відділення Орджонікідзевського відділу поліції ГУНП в Харківській області.
Наказом від 18.10.2016 № 393 о/с позивач був звільнений з Національної поліції України за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
З адміністративного позову встановлено, що позивач звернувся із запитом до відповідача щодо надання інформації про грошове забезпечення, яке він отримував щомісяця за весь час проходження служби в ГУНП в Харківській області, а також відомостей щодо надання позивачеві відпусток за весь час проходження служби.
Листом від 10.09.2019 №Б-79зі/119-12/01-2019 ГУНП в Харківській області повідомило позивача, що згідно обліків УКЗ ГУНП в Харківській області Бойчук Тарас Миколайович перебував в черговій щорічній оплачуваній відпустці за 2016 рік з 05.09.2016 до 16.10.2016 (наказ ГУНП в Харківській області від 18.11.2016 №461 о/с).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами п'ятою - сьомою статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач має право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки", Порядку № 100.
Відповідно до норм частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За викладеного вище, суд відхиляє аргументи сторони відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічні та додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на постанови Верховного суду від 14.11.2018 по справі №816/2250/15, від 07.08.2019 по справі №820/5122/17, натомість, суд зазначає, що при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі суд застосовує останню правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії та бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати в день звільнення 18.10.2016 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки.
Разом з тим, з листа начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Харківській області від 26.02.2020 №1280/119-12/01-2020, судом встановлено, що згідно п.4 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" відпустка з 07.11.2015 до 31.12.2015 обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби, тобто для ОСОБА_1 - 40/12=3, отже у 2015 році останній мав право на відпустку у кількості 3 доби.
Отже, враховуючи зміст вищевказаного листа, суд доходить висновку про відсутність у позивача права на грошову компенсацію за невикористані дні відпуски за 2015 рік у кількості 7 діб.
З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії та бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати в день звільнення 18.10.2016 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки.
Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пов'язану з підготовкою справи до розгляду в суді у розмірі 3200 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч.7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно акту виконаних робіт від 04.02.2020 адвокат ОСОБА_2 , на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 03.09.2019, виконавцем в інтересах клієнта виконано зобов'язання:
- надання усної консультації з вивчення документів - 500 грн.;
- надавав послуги з підготовлення та подання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дії та бездіяльність ГУНП в Харківській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2015 рік - 7 діб відпустки - 2700 грн.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 3200 грн. по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання усної консультації з вивчення документів та послуг з підготовленням та поданням позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дії та бездіяльність ГУНП в Харківській області щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2015 рік - 7 діб відпустки, суд вважає завищеним.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про задоволення позовної вимоги в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пов'язану з підготовкою справи до розгляду в суді у розмірі 1600 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати в день звільнення 18.10.2016 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпуски за 2015 рік - 3 доби відпустки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот гривень) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.О. Лук'яненко