11 березня 2020 року справа №200/12177/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В. , представника позивача - адвоката - Берзінь С.Л., представника відповідача - Редченко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Соледарської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Кошкош О.О.), складене в повному обсязі 09 грудня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, у справі № 200/12177/19-а за позовом ОСОБА_1 до Соледарської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
15 жовтня 2019 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою( з урахуванням уточнень) до Соледарської міської ради про:
-визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивача орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Соледарської міської об'єднаної територіальної громади;
-зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Васюківського старостинського округу № 3, яка знаходиться в межах земель сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1420981000:02:045:0010) комунальної власності Соледарської міської територіальної громади (а.с. 4-8,52).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправною бездіяльність Соледарської міської ради, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га. Зобов'язано Соледарську міську раду надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Васюківського старостинського округу №3, яка знаходиться в межах земель сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1420981000:02:045:0010) комунальної власності Соледарської міської об'єднаної територіальної громади (а.с. 63-66).
Не погодившись із судовим рішенням Соледарська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції помилково втрутився у дискреційній повноваження позивача з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
Вважає, клопотання позивача було розглянуто однак рішення на пленарному засіданні не прийняте, відтак, бездіяльність ради щодо розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відсутня (а.с. 71-75).
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданого 16 грудня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 11-12).
21 червня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення Васюківського старостинського округу № 3 комунальної власності Соледарської міської об'єднаної територіальної громади (а.с. 15).
Відповідач, розглянувши звернення позивача надав відповідь листом від 30 серпня 2019 року за № П-67-18-25, в якому зазначив, що до Соледарської міської ради позивачем була подана заява від 21 червня 2019 року з додаванням викопіювання місця розташування відповідної земельної ділянки щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею до 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Соледарської міської об'єднаної територіальної громади за межами населених пунктів колишньої Васюківської сільської ради. Поданий пакет документів було розглянуто Соледарською міською радою та підготовлено і винесено на розгляд сесії міської ради проект рішення «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». За результатами розгляду даного проекту рішення пункт 1.12 було виключено у зв'язку із запереченням виконуючого обов'язки старости Васюківського Старосинського округу № 5 ОСОБА_2 , які базуються на бажанні жителів громади створити па визначеній земельній ділянці - громадські пасовища (а.с. 14).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, за результатами розгляду заяви позивача відділом земельних ресурсів Соледарської міської ради було підготовлено та винесено на розгляд проект рішення міської ради «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», що підтверджується витягом з протоколу № 47- 46 сесії міської ради 7 скликання (а.с.13).
Враховуючи заперечення виконуючого обов'язки старости Васюківського старостинського округу № 3 ОСОБА_3 , яке надійшло до відповідача 9 серпня 2019 року та зареєстровано за № 3191/18-26 (а.с. 29-30), щодо відкладення розгляду заяви позивача доки не сформуються території громадських пасовищ та сіножатей на території Васюківського старостинського округу № 3 задля задоволення громадських потреб мешканців сіл, відповідачем прийнято рішення «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» за виключенням пунктів 1.12 та 1.13, які стосувалися надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в яких розглядаються заяви позивача та ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з протоколу № 47 46 сесії міської ради 7 скликання та змістом рішення міської ради.
Тобто питання щодо розгляду зави позивача було знято з розгляду на засіданні 46 сесії міської ради та фактично не розглядалось та рішення щодо заяви позивача депутатами на пленарному засіданні сесії ради не приймалось (а.с. 12).
Не погодившись з прийнятим радою рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою , без визначення підстав для відмови ,передбачених ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України , а найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є зобов'язання ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Судом апеляційної інстанції встановлено (та не є спірним під час апеляційного перегляду справи), що рішенням Соледарської міської ради № 7/46-1066 від 29 серпня 2019 року «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки» питання щодо надання такого дозволу ОСОБА_1 не вирішено з огляду на наявність заперечень в.о. старости Васюківського старостинського округу № 3 Мороза Ю.М. та винесення питання щодо надання дозволу на окреме голосування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можно зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання.
У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
За такого правового регулювання суд апеляційної інстанції вважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Однак, як вбачається зі спірного рішення ради від 29 серпня 2019 року № 7/46-1066, питання щодо надання дозволу позивачу не вирішено, позивачу не було відмовлено у наданні дозволу, оскільки зазначене питання не було предметом розгляду сесії міської ради, а було вирішено відкласти доопрацювання зазначеного питання.
Суд апеляційної інстанції вбачає порушення прав позивача лише в частині не вирішення (не розгляду) питання щодо надання дозволу або відмови у такому наданні, що унеможливлює надання судом оцінки правомірності прийнятого рішення (негативного або позитивного) для позивача.
При цьому, у випадку затягування процедури вирішення питання щодо надання дозволу втрачається сенс у першій стадії земельно-правової процедури щодо звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, тобто позбавляє цю дію її юридичного (правового) значення.
Отже рішення суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею
2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Васюківського старостинського округу № 3, яка знаходиться в межах земель сільськогосподарського призначення (кадастровий номер: 1420981000:02:045:0010) комунальної власності Соледарської міської об'єднаної територіальної громади є передчасним.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з частковим задоволенням позовних вимог про визнання дій протиправними щодо не розгляду заяви позивача та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 червня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової позиції суду, наданої у цьому рішенні.
Суд апеляційної інстанції ще раз наголошує на неможливості надання оцінки правомірності прийнятого рішення в частині порушення прав позивача, оскільки питання щодо надання дозволу або відмови у його наданні радою не вирішено.
Щодо стягнення на користь позивача судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, вимога про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4 100,00 грн., які судом першої інстанції стягнуті на користь позивача та 1600 гривень за участь адвоката в суді апеляційної інстанції підлягають задоволенню частково, пропорційно задоволених позовних вимог відповідно до вимог ч.2 ст. 134 КАС України , а саме 5700 гривень х 50% ( задоволених позовних вимог)=2850 гривень, оскільки вони підтверджуються квитанціями до прибуткового ордеру та договором про надання такої допомоги та не спростовувались відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. (квитанція від 14.10.2019 №25697605), відтак стягненню на користь позивача підлягає сума 384,2 грн.(768,40/2).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду із частковим задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Соледарської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду 09 грудня 2019 року по справі № 200/12177/19-а - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Соледарської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною дії щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 та зобов'язати Соледарську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 червня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Васюківського старостинського округу № 3, яка знаходиться в межах земель сільськогосподарського призначення (кадастровий номер: 1420981000:02:045:0010) комунальної власності Соледарської міської об'єднаної територіальної громади та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової позиції суду, наданої у цьому рішенні.
Стягнути з Соледарської міської ради (ідентифікаційний код 04052873, 84545, Донецька обл., м. Соледар, вул. Паркова, 3-А) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу у розмір 2 850,00 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятдесят гривень).
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошені в судовому засіданні 11 березня 2020 року
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 березня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова