11 березня 2020 року справа №200/10671/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Мельниченка І.О., представника відповідача - Помалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 200/10671/19-а (головуючий суддя І інстанції - Мозговая Н.А., складене у повному обсязі 29 листопада 2019 року у м. Слов'янськ Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
30 серпня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05 березня 2019 року №0051664603, яким застосовано штрафну санкцію в сумі 77 984,99 грн. (а.с. 4-9).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 141-144).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що до акту перевірки від 31.01.2018 року,який не було своєчасно надіслано позивачу та на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення - рішення від 05.03.2019 року, включені періоди з лютого 2018 року по грудень 2018 року, у зв'язку з чим вважає, що він не може бути законною правовою підставою для прийняття спірного рішення в розумінні абз.5 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, яким встановлено, що податкове повідомлення - рішення повинно містити законну підставу для його прийняття.
Зазначає, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 05.03.2019 року відповідачем по справі допущено арифметичну помилку при розрахунку штрафних санкцій.
Так, згідно розрахунку розмір штрафних санкцій, застосованих за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у розмірі 10% становить 25510,89 грн., у той час, коли сума ПДВ зазначена у розмірі 66587,06 грн.; розмір штрафних санкцій, застосованих за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у розмірі 20% становить 28068,79 грн., у той час, коли сума ПДВ зазначена у розмірі 139437,58 грн.; розмір штрафних санкцій, застосованих за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у розмірі 30% становить 22750,27 грн., у той час, коли сума ПДВ зазначена у розмірі 62500,91 грн.
Вважає, що розмір штрафних санкцій не є співрозмірним з заподіяними збитками державі.
При цьому, вважає, що не можливо встановити вірний розмір штрафної санкцію у зв'язку з відсутністю бази для накладення таких штрафів.
Апелянт вважає, що порушення норм процесуального права полягає в недотриманні судом першої інстанції перевірки та правомірності прийняття ППР , не надання належних, допустимих доказів та прийняття доказів, які подані відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом, неналежне їх засвідчення (а.с. 150-159).
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, наполягала на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року замінено відповідача по справі Головне управління ДФС у Донецькій області на Головне управління ДПС у Донецькій області.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро»(код ЄДРПОУ 40914220, місцезнаходження: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ушакова, 8) пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, є юридичною особою та платником ПДВ.
Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем за період 2017-2018 роки, за результатами якої складено акт № 811/05-99-46-03/40914220 від 31 січня 2019 року (арк. с. 36-38).
За результатами даної перевірки встановлено порушення граничного терміну реєстрації 140 податкових накладних/розрахунків коригування, складених у 2017-2018 роки на загальну суму ПДВ 264 387,95 грн., передбаченого п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України:
з затримкою до 15 календарних днів на суму ПДВ 66587,06 грн.;
з затримкою від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 139437,58 грн.;
з затримкою від 31 до 60 календарних днів на суму ПДВ 62500,91 грн.;
з затримкою від 61 до 365 календарних днів на суму ПДВ (-4137,6) грн.
Перелік податкових накладних/розрахунків коригування наведений в додатку до вищевказаного акта перевірки (а.с. 52-53).
Контролюючим органом 05 березня 2019 року на підставі наведеного акта камеральної перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №0051664603, відповідно до якого на підставі п.201.10 ст.201 та згідно з п.120-1 ст.120 Податкового кодексу України застосована штрафна санкція у загальній сумі 77984,99 грн., у тому числі:
штрафна санкція у розмірі 10% за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 66587,06 грн. - 25510,89 грн.;
штрафна санкція у розмірі 20% за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 139437,58 грн. - 28068,79 грн.;
штрафна санкція у розмірі 30% за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 31 до 60 календарних днів на суму ПДВ 62500,91 грн. - 22750,27 грн.;
штрафна санкція у розмірі 40% за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 61 та більше календарних днів на суму ПДВ - 4137,60 грн. - 1655,04 грн. (а.с. 10-11).
Позивач, не погоджуючись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що відповідачем доведено, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних відбулась з вини платника податку, та доведено порушення платником вимог ПК України.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що штрафні санкції розраховані відповідно до вимог ПК України та є вірними, відтак, підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно із положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Таким чином, зміст цієї норми передбачає обов'язок реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у строк визначений Податковим кодексом України.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Надаючи правого значення встановлених обставин, з урахуванням правових позицій, яка висловлена Верховним Судом в частині обов'язку продавця здійснювати реєстрацію податкових накладних, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, Верховний Суд розглядаючи подібні правовідносин в постанові від 20.03.2018, справа №826/1413/13-а (провадження №К/9901/1387/18) та від 04.09.2018, справа № 816/1488/17 (провадження № К/9901/152/17) зазначив наступне.
За положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відтак, однією із умов формування податкового кредиту покупцем є факт реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність такої реєстрації виключає можливість формування податкового кредиту за такою податковою накладною.
Отже є беззаперечним той факт, що на платника податків, який в межах даної справи є позивачем, покладено обов'язок здійснювати реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що не заперечується самим Товариством, та не ставиться під сумнів судами під час розгляду даної справи.
Не є спірним той факт, що податкові накладні позивачем зареєстровано з порушенням строків їх реєстрації, позивач не спростовує цей факт.
Щодо твердження позивача/апелянта що акт перевірки не може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Дійсно, в спірному податковому повідомленні - рішенні від 05 березня 2019 року №0051664603 на 1 арк. помилкового зазначено дату складання акту 31 січня 2018 року замість 31.01.2019 року, однак, на другому аркуші спірного податкового повідомлення - рішення містить посилання на акт № 811/05-99-46-03/40914220 від 31 січня 2019 року, що відповідає фактичним обставинам справи, тому суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає це технічною помилкою, яка не може бути підставою для скасування ППР.
У зв'язку з чим, доводи позивача/апелянта щодо порушення відповідачем ст.42 Податкового кодексу України, порушення оформлення результатів камеральної перевірки та безпідставного включення до перевірки періодів з лютого 2018 року по грудень 2018 року є необґрунтованими.
Щодо розміру застосованих фінансових санкцій суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
З аналізу вказаної норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір штрафної санкції визначається з суми ПДВ, зазначеної в кожній окремій податковій накладній/розрахунку коригування в залежності від кількості днів порушення строків реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, що прямо передбачено нормами податкового законодавства.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта щодо відсутності бази для накладання штрафу та вважає недоречним посилання на «Порядок заповнення податкових накладних» відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307,оскільки підстави і розміри штрафів встановлені Податковим кодексом України та розраховуються до кожної конкретної податкової накладної, а не підрахунком суми податку на додану вартість суцільним шляхом з відрахуванням від загальної суми відповідних відсотків у разі порушення строку реєстрації податкових накладних, як помилково вважає апелянт.
З розрахунку штрафних санкцій (а.с. 12-15, 30-35) слідує, що штрафна санкція застосована відповідачем у розмірах, передбачених п.120-1.1 ст.20-1 Податкового кодексу України та не може бути зменшена щодо пропорційності вини позивача.
При цьому, суми ПДВ, зазначені у підсумковій графі 7 розрахунків штрафної санкції (а.с. 30-35) складаються із сум ПДВ, зазначених у податкових накладних з урахуванням сум ПДВ, зазначених у розрахунках коригування з від'ємним значенням за період який перевірявся і не є базою визначення суми штрафної санкції, оскільки сума штрафу визначається з кожної окремої податкової накладної /розрахунку коригування.
При цьому, суми ПДВ, зазначені у податкових накладних та розрахунках коригування, несвоєчасність реєстрації яких встановлена актом камеральної перевірки не є спірними та апелянтом не спростовуються.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно наявності арифметичних помилок при розрахунку спірної суми штрафної санкції у розмірі 77984,99 грн.
Суд апеляційної інстанції також вважає, що сума штрафних санкцій є співрозмірною з встановленою виною позивача у порушення вимог діючого законодавства, порушень у застосуванні пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України судом не виявлено.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (діюча бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем доведено факт порушення позивачем вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України.
Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не підлягає скасуванню.
Щодо не надіслання позивачу акту перевірки, то зазначені доводи апелянта спростовуються фактом надіслання відповідачем 02.02.2019 року на адресу позивача акту перевірки від 31.01.2019 року, який отримано представником позивача 17.02.2019 року відповідно до даних рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та реєстру відправлень. Доводи апелянта, що в зазначеному поштовому відправлені не знаходився акт перевірки, який не був позивачем отриманий, суд апеляційної інстанції вважає не доречним та не доведеним, оскільки правовим наслідком та предметом розгляду даної справи є не акт перевірки, а податкове повідомлення-рішення, яке позивач отримав своєчасно( а.с.39).
Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апелянта щодо подання відповідачем належних та допустимих доказів, які належним чином не засвідчені ,та порушення порядку надсилання процесуальних документів ( відзиву) та інших доказів, оскільки апелянтом не наведено ,які саме документи подані з порушенням та яким чином вони впливають на прийняття судом першої інстанції рішення по суті.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття рішення по суті позовних вимог, посилання на це в апеляційній скарзі є незмістовними.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро» - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 200/10671/19-а - залишити без змін.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошені в судовому засіданні 11 березня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 березня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова