ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 березня 2020 року м. Київ № 826/18971/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу
за позовомГромадянки Афганістану ОСОБА_1
доДержавної міграційної служби,
третя особа:Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Громадянка Афганістану ОСОБА_1 (далі також - позивач), звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - ДМС України, відповідач), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві (далі по тексту - ГУ ДМС у м. Києві, третя особа) про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України від 13.10.2016 року №527-16 «Про скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 ».
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що їй 01.12.2016 року в ГУ ДМС в м. Києві було вручено повідомлення №267 від 15.11.2016 року про скасування рішення про визнання позивача біженцем, в якому зазначалось, що на підставі рішення ДМС України від 13.10.2016 року №527-16 було скасовано рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №545-11 від 31.10.2011 року про визнання громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем. При цьому, конкретні причини для скасування вказаного рішення у повідомленні не наводяться. Позивач наполягає на тому, що отримала статус біженця на законних підставах і за наявності об'єктивних причин, а відтак - підстав для скасування рішення Державного комітету у відповідача не було.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
21.02.2017 року від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких уповноважений представник ДМС України просив у задоволені позову відмовити, стверджуючи про правомірність прийнятого даним органом рішення на підставі виявленої невідповідності у повідомлених позивачем під час співбесід обставинах. У зв'язку з наведеним на підставі частин шостої, чотирнадцятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», підпункту «в» пункту 7.7 Розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884, ДМС України прийняла рішення про скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 31.10.2011 року №545-11 про надання статусу біженця позивачу.
23.02.2017 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
У своїх додаткових поясненнях від 10.05.2017 року представник позивача, з посиланням на повідомлені позивачем під час співбесід обставини, вказує на помилковість висновків відповідача, якими останній обґрунтовував свою позицію.
На підставі розпорядження про автоматизований розподіл від 10.10.2017 року №6193 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2017 року визначено суддю Добрівську Н.А., яка своєю ухвалою від 04.12.2017 року пійняла справу до свого провадження та призначила попереднє судове засідання.
Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення у новій редакції.
Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31.01.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому наголошується на помилковості позиції відповідача та стверджується про те, що висновки ДМС України цілком спростовуються наявними у справі доказами.
07.02.2018 року судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження у справі і призначення її до судового розгляду.
При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.
Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.
Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).
Враховуючи, що згідно ухвали суду від 04.12.2017 року відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про розгляд справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018 року.
08.02.2018 року від відповідача надійшли заперечення, в яких стверджується про наведення позивачем під час співбесід різних версій обставин свого прибуття в Україну та укладання шлюбу і ненадання останньою логічних пояснень вказаним суперечностям. Наведене, а також той факт, що позивач звернулась за захистом в Україні до моменту укладання шлюбу, свідчить про відсутність підстав для звернення виключно з причини належності до членів сім'ї визнаного біженця, оскільки на той час позивач не перебувала з біженцем у законному шлюбі, а надала недостовірні відомості, що і стало підставою для визнання її біженцем. У зв'язку з зазначеним відповідач просить відмовити в задоволені позову.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.
Представник відповідача і третьої особи проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні.
На підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи продовжено судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення учасників справи, ознайомившись з їх письмовими позиціями, суд, на підставі наданих сторонами доказів, встановив наступне.
Громадянка Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула статус біженця в Україні на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій України (Держкомнацрелігій України) від 31.10.2011 року №545-11 відповідно до статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що закріплювала намір Держави у сприянні збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
26.09.2016 року ГУ ДМС у м. Києві складено подання з рекомендацією Державній міграційній службі України прийняти рішення про скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 31.10.2011 року №545-11 про визнання громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем в Україні, у зв'язку з тим, що іноземка повідомила неправдиві відомості, що стали підставою для набуття нею статусу біженця.
13.10.2016 року за результатами розгляду особової справи №11.25.0089-01 громадянки Афганістану ім'я: ОСОБА_1 , по батькові: ОСОБА_1 та подання ГУ ДМС в м. Києві від 26.09. 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем, ДМС України прийнято рішення за №527-16 «Про скасування рішення про визнання біженцем».
В якості підстави для розгляду особової справи позивача після надання їй статусу біженця у рішенні від 13.10.2016 року №527-16 вказуються положення статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також зазначається, що процедуру скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 ініційовано ГУ ДМС в м. Києві у зв'язку із надходженням листа ДСІОБГ ДМС від l4.06.2016 року №8.6/3766-16 щодо з'ясування наявності підстав для припинення вказаною особою статусу біженця.
Наведені у рішенні висновки ДМС України щодо наявності підстав для скасування рішення Держкомнацрелігій України від 31.10.2011 року №545-11 мотивовано тим, що незалежно від версій про обставини прибуття заявниці в Україну та отримання нею статусу біженця, у ДМС є обґрунтовані підстави вважати, що на момент звернення за захистом вказана особа не перебувала у шлюбі і не мала підстав для звернення за захистом виключно з причини належності до членів сім'ї визнаного біженця, тобто надала неправдиву інформацію, яка стала підставою для визнання її біженцем; або взагалі не зверталася самостійно або через законного представника із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як того вимагає стаття 7 Закону, тобто скористалася неправдивою інформацією як підставою для законного пересування в Україні у статусі біженця.
15.11.2016 року ГУ ДМС в м. Києві на ім'я громадянки Афганістану ОСОБА_1 складено повідомлення за №267 щодо прийнятого відносно неї рішення про скасування рішення про визнання біженцем.
Не погоджуючись з рішенням ДМС України позивач звернулась до суду із даним позовом.
Ознайомившись з письмовими позиціями учасників справи, матеріалами особової справи громадянки Афганістану ОСОБА_1 , суд, оцінюючи правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень спірного рішення, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи що 07.07.2011 року позивач звернулась до Державного комітету України у справах національностей та релігій Управління міграційної служби у м. Києві із заявою про надання статусу біженця №93.
Згідно протоколу Управління міграційної служби у м. Києві від 07.07.2011 року, відповідно до статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивача ознайомлено з порядком прийняття рішення за її заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Як зазначається у поданні ГУ ДМС у м. Києві від 26.09.2016 року, документи, які б підтверджували факт одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на момент подання заяви про надання статусу біженця гр. Афганістану ОСОБА_1 відсутні. Єдинe інформаці. стосовно одруження, заявниця вказує в протоколі співбесіди від 13.07.2011 року, де повідомляє, що в кінці 2010 року їх одружили за законами Шаріату в Пакистані. В протоколі співбесіди від 19.07.2016 року іноземка повідомила, що має офіційні документи про одруження. Проаналізувавши надані документи стало відомо, що громадянка Афганістану ОСОБА_1 та громадянин Афганістану ОСОБА_5 одружились в Афганістані ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що їм було видано свідоцтво про одруження, на підставі вищезгаданого свідоцтва НОМЕР_1 Посольством Республіки Афганістан в Україні була видана довідка №142 від 06.08.2012 року.
При цьому, громадянка Афганістану ОСОБА_1 під час співбесіди 21.09.2016 року повідомила, що уклала шлюб з ОСОБА_5 на території Афганістану, і у 2012 році разом з ним одним рейсом вперше прибула в Україну. Прибуття в Україну заявниці та її чоловіка 19.04.2012 року підтверджується інформацією, отриманою з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) та відтиском штампу у проїзних документах біженця для виїзду за кордон.
Наведені обставини слугували підставою для висновку міграційного органу про необхідність скасування рішення щодо надання позивачу статусу біженця. Так, ГУ ДМС у м. Києві у своєму поданні від 26.09.2016 року зазначає, що згідно з пунктом 20 параграфа В розділу III Коментаря УВКБ ООН щодо питання припинення статусу біженця, коли обман розглядається як підстава для припинення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення:
- об'єктивно невірні твердження заявника;
- причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця;
- намір вчинити обман з боку заявника.
Разом з тим, суд при вирішенні спору по суті, зважає на наступне.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI, у редакції на час прийняття відповідачем спірного рішення) статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянства України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Згідно частини восьмої статті 11 цього Закону №3671-VI уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
Відповідно до частин дев'ятої, десятої статті 11 Закону №3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Частиною чотирнадцятою статті 11 Закону №3671-VI визначено, що на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними (частина шістнадцята 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з Положенням про припинення статусу біженця (Керівництво з його застосування, УВКБ ООН, Женева, квітень 1999), яке тлумачить положення підпунктів 1-5 пункту С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, добровільність повернення до країни громадянської належності кваліфікується як повернення і поселення (повторне проживання), а довготривалість перебування є показником поселення.
Як встановлено судом під час розгляду справи, Державною міграційною службою України 13.10.2016 року прийнято рішення №526-16 «Про втрату статусу біженця», в якому зазначено, що статус біженця громадянина Афганістану ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_1 Наджіб) втрачено у зв'язку з тим, що він добровільно повернувся до країни, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань.
Громадянин Афганістану ОСОБА_5 не погоджуючись із вказаним рішенням звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про визнання його протиправним і скасування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2019 року у справі №826/18969/16 у задоволені позову громадянина Афганістану ОСОБА_5 відмовлено повністю.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 року у справі №826/18969/16 апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову, якою позов задоволено і визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 13.10.2016 року №526-16 про втрату статусу біженця громадянина Афганістану ОСОБА_5 .
Наведена постанова набрала законної сили 03.07.2019 року.
Згідно частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з тексту постанови суду апеляційної інстанції у справі №826/18969/16, процедуру втрати статусу біженця ОСОБА_5 ініційовано відповідачем у зв'язку з надходженням листа ДСІОБГ ДМС від 14.06.2016 року №8.6/3766-16, з якого вбачається, що в ході здійснення заходів стосовно втрати ОСОБА_5 статусу біженця з'ясовано, що позивач виїжджав за межі території України, начебто, для укладення шлюбу в країні походження.
Шляхом співставлення дати виїзду (23.08.2011 року), укладення шлюбу (05.09.2011 року), видачі сертифікату (28.09.2011 року) та повернення в Україну (07.10.2011 року) відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_5 виїжджав, саме, до країни походження. Крім того, відповідач посилався на співбесіду з дружиною позивача ОСОБА_1 21.09.2016 року, яка, нібито, повідомила, що одружувалися вони в Афганістані.
Шостий апеляційний адміністративний суд аналізуючи протокол співбесіди з ОСОБА_1 від 21.09.2016 року, встановив, що на початку співбесіди та наприкінці ОСОБА_1 надавала суперечливі пояснення, між тим, під час співбесіди, нібито, був присутній перекладач, проте, не є можливим ідентифікувати його особу та рівень компетенції, а так само, незрозуміло, чи попереджався він про відповідальність за надання неправдивого перекладу.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд не визнав вказаний протокол в якості належного та допустимого доказу.
Як зазначено у постанові судом апеляційної інстанції у справі №826/18969/16, будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції відповідач не надав, в той час, як протоколи співбесід позивача ( ОСОБА_5 ) та його дружини ( ОСОБА_1 ) містять суперечності, а інші документи надані відповідачем суду без їх перекладу, що позбавляє суд можливості надати цим документам оцінку.
Не усунуто виявлених судом порушень і під час розгляду даної справи за №826/18971/16, документи, які містяться в матеріалах особової справи громадянки Афганістану ОСОБА_1 (справа №11.25.0089-01) складені іноземною мовою і не містять перекладу на українську мову, що унеможливлює їх ідентифікацію в якості доказів на підтвердження висновків суб'єкта владних повноважень.
Крім того, як зазначено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 року в адміністративній справі №826/18969/16, яка має приюдиційне значення для розгляду даної справи, оскільки інформація про перетин державного кордону іноземцями зберігається всього протягом 5 років, неможливо достеменно встановити країну, до якої виїжджав ОСОБА_5 у 2011 році для укладення шлюбу з громадянкою Афганістану ОСОБА_1 .
Так, згідно із визначенням, наведеним в частині першій статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду даної справи відповідач, всупереч вимог наведених процесуальних норм права, не подав суду жодних належних документальних доказів на підтвердження наявності обставин, які слугували підставою для прийняття ним оскаржуваного рішення.
Судові витрати розподілу не підлягають.
З огляду на викладене та керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов громадянки Афганістану ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.10.2016 року №527-16 «Про скасування рішення про визнання біженцем громадянки Афганістану ОСОБА_1 ».
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська