ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 березня 2020 року м. Київ № 640/20771/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Нікітіної М.О. щодо винесення постанови від 19.09.2019 про накладення штрафу в розмірі 13113,80 грн.;
- скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Нікітіної М.О. від 19.09.2019 про накладення штрафу у розмірі 13113,80 грн. у виконавчому провадженні ВП №53267707.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу, оскільки заборгованість по сплаті аліментів утворилась в період до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».
Відповідач правом надати пояснення по суті спору не скористався.
Ухвала суду з пропозицією надати відзив на позов надсилалась відповідачеві за зареєстрованим місцезнаходженням та була вручена йому 03.12.2019, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №0315068299668.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Із заявою про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи до суду не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
08 листопада 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №755/12042/16-ц про стягнення на користь ОСОБА_2 з позивача - ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини у розмірі ј частини всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 03.08.2016 і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Терещук Т.І. відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову ВП №53267707 від 10.01.2017 (а.с.49).
В подальшому, 19.09.2019 головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Нікітіною М.О. у виконавчому провадженні винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду щодо сплати аліментів боржником, накладено на позивача штраф в розмірі 20% суми заборгованості, яка станом на 01.08.2019 складає 64 569,00 грн., що перевищує суму відповідних нарахованих платежів за один рік (а.с.50).
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З матеріалів справи убачається, що предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу, яка винесена в межах процедури стягнення аліментів з боржника.
Порядок стягнення аліментів визначений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 1 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Відповідно до частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Суд звертає увагу на те, що статтю 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною чотирнадцятою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018, який вступив в дію з 28.08.2018.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У свою чергу, відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Як установлено судом, згідно з розрахунком заборгованості з аліментів від 18.10.2019, складеного старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нікітіної М.О., заборгованість позивачу нарахована з 17.01.2018.
Суд зауважує, що відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена абзацом 3 частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 28.08.2018, що виключає можливість урахування суми заборгованості позивача з аліментів до вказаної дати.
Одночасно суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу сума заборгованості складала 64 569,00 грн. та перевищувала суму відповідних платежів за один рік.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність застосування до позивача штрафу в розмірі 64 569,00 грн.
Таким чином, застосування штрафу на суму заборгованості зі сплати аліментів, починаючи з 17.01.2018, є необґрунтованим, з огляду на що суд дійшов висновку про протиправність постанови головного державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Нікітіної М.О. про накладення штрафу від 19.09.2019 ВП № 53267707.
У позовній заяві позивач просить суд скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Нікітіної М.О. від 19.09.2019 про накладення штрафу у розмірі 13113,80 грн. у виконавчому провадженні ВП №53267707.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Нікітіної М.О. про накладення штрафу від 19.09.2019 ВП № 53267707.
Щодо вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця, то суд вважає такі вимоги необґрунтованими. На думку суду, державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених статтею 71 Закону України "Про виконавче провадження". Невірне визначення суми штрафу не є свідченням протиправності дій державного виконавця. Водночас, належним способом захисту в такому спорі є визнання протиправним та скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень. У цій адміністративній справі судом скасовано постанову державного виконавця, якою невірно визначено розмір штрафу, що є достатнім способом захисту позивача.
Враховуючи такі висновки суду, вимога про визнання протиправними дій державного виконавця задоволенню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №67 від 13.11.2019, оригінал якої міститься у матеріалах справи (а.с. 5).
Оскільки позов задоволено частково, то на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Нікітіної М.О. про накладення штрафу від 19.09.2019 ВП № 53267707.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ідентифікаційний код 34691374, зареєстроване місце знаходження: 01001, місто Київ, пров. Музейний, 2-Д) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась