12 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/47/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 03.12.2019 р. №Ф-5976-50 у сумі 20112,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02.09.2004р. по 27.02.2019р. та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-ЄСВ). 28.12.2019р. позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-5976-50 від 03.12.2019р. на загальну суму 20112,84 грн. Вказану вимогу позивач вважає протиправною з огляду на те, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця у разі існування недоїмки. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на його адресу не направлялася тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зросла. Вказане свідчить про порушення відповідачем процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного позивач просить скасувати оскаржувану вимогу.
Ухвалою від 13.01.2020 року провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що податковий орган заперечує проти позову. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Такі платники зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок для всіх платників встановлено у розмірі 22 % від бази нарахування єдиного внеску.
Згідно ч. 4 ст. 6 Закону №2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Інструкцією №449 строків виявлення боргу (недоїмки) для контролюючого органу не передбачено. Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Станом на 30.11.2019 сума недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску склала - 20112,84 грн. До вказаної суми увійшли нарахування з єдиного соціального внеску позивачу, як фізичній особі-підприємцю, у розмірі мінімального внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. (2112*4), та за чотири квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн. (2457,18*4), та за 2 місяці 2019 року у сумі 1836,12 грн. (918,06*2) (до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за власним рішенням 27.02.2019).
У зв'язку із наявністю станом на 30 листопада 2019 року заборгованості позивача зі сплати ЄСВ у сумі 20112,84 грн., відповідно до ст. 25 Закону №2464 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 року №Ф-5976-50.
Вказана вимога направлена на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (7410002644389) та отримано позивачем 28.12.2019.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було зареєстровано фізичною особою-підприємцем 02.09.2004 р. за № 25000000000000124 та взято на облік до контролюючого органу 02.09.2004 р. за № 21/13-7625П як платника єдиного внеску.
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.02.2019 р. за № 25000060003000124 вчинено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.
03 грудня 2019 р. відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5976-50 у сумі 20112,84 грн., яка отримана останнім 28.12.2019 року.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Приписами ч.ч.2, 4 ст.6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.
Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017 р., зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, згідно п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.5 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно ч.7 ст.9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до абз.3, 5 ч.8 ст.9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 р. відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону № 2464-VІ зі змінами, внесеними Законом № 77-VІІІ від 28.12.2014 р.).
Згідно абз.5 ч.8 ст.9 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Абзацом 7 частини 1 статті 5 Закону № 2464-VI визначено, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
У свою чергу, відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 р. № 755-IV (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що особа з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про свою реєстрацію та взяття на облік в органах державної фіскальної служби зобов'язана сплачувати податки. Такий обов'язок в особи припиняється у зв'язку з внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення фізичної особи-підприємця. При цьому, особа, яка фактично не здійснює підприємницьку діяльність, залишається у статусі фізичної особи-підприємця та зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок.
Фактичне не здійснення підприємницької діяльності, не отримання прибутку та не подання до органу доходів і зборів звітності не позбавляє особу статусу фізичної особи-підприємця. Більш того, з 01.01.2017 р. фізичні особи-підприємці зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отриманого доходу (прибутку) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу.
З матеріалів справи убачається, що у період з 02.09.2004 р. по 27.02.2019 р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов'язаний був сплачувати усі належні податкові платежі, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності.
Проте позивачем не виконано обов'язку, покладеного на нього відповідно до положень п.2 ч.1 ст.7, ч.7 ст.9 Закону №2464-VI, а саме не нараховано та не сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не подано відповідну звітність.
Згідно ч.1 ст.13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів регулює Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449 (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.
Зокрема, відповідно до пунктів 1-4 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Вказаними нормами надано право відповідачу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Позивач у спірному періоді був платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VІІІ, "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 р. № 2246-VІІІ та «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн., з 1 січня 2019р. - 4173,00 грн.
Враховуючи, що позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно на підставі вимог Закону № 2464-VІ обчислено суми єдиного внеску, не сплачені позивачем за 2017 рік у сумі 8448 грн. (3200 грн. х 22 % = 704 грн. х 12 місяців), за чотири квартали 2018 рік у с умі 9828,72 грн. (3723 грн. х 22 % = 819,06 грн. х 12 місяців) та за два місяці 2019 року у сумі 1836,12 грн. (4173 грн.х22% = 918,06 грн. х 2 місяці) в загальному розмірі 20112,84 грн.
Згідно інтегрованої картки платника податків за позивачем рахується заборгованість у сумі 20112,84 грн. Спірна вимога складена станом на 30.11.2019р. Заборгованість виникла за 2017 рік, чотири квартали 2018 року та два місяці 2019р. Оскаржувана вимога сформована у відповідності до вимог ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Цей факт підтверджується й самою вимогою від 03.12.2019р. № Ф-5976-50, в якій підкреслено "на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів".
За змістом положень абзацу 8 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Отже, відображаючи в оскаржуваній вимозі всю суму заборгованості позивача в розмірі 20112,84 грн., відповідач діяв обґрунтовано та з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вказане також повністю узгоджується з приписами ч.16 чт.25 Закону №2464-VІ, якою передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Щодо доводів позивача про порушення податковим органом строків направлення на його адресу оскаржуваної вимоги, що призвело до зростання заборгованості зі сплати ЄСВ, суд зазначає наступне.
Порушення строку надіслання вимоги по суті не впливає на правильність формування вимоги, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов'язку його сплати як такого.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.03.2019р. у справі №826/12543/17.
Крім того, як уже було зазначено вище, до суми оскаржуваної вимоги увійшли нарахування з ЄСВ позивачу, як фізичній особі-підприємцю, за періоди 2017р., 4 квартали 2018р. та 2 місяці 2019 року, тобто до внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за власним рішенням (27.02.2019).
Отже, до моменту припинення підприємницької діяльності позивач був зобов'язаний обчислювати та сплачувати ЄСВ відповідно до вимог Закону №2464-VІ. Оскільки позивач не виконував вказані обов'язки, податковим органом виставлена вимога, в якій обчислена заборгованість станом на дату припинення підприємницької діяльності позивача. З наведеного убачається, що порушення відповідачем строку надіслання вимоги жодним чином не впливає на розмір заборгованості позивача з ЄСВ, а тим паче не призводить до збільшення суми заборгованості.
Щодо доводів позивача про порушення його права на мирне володіння своїми грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, правову позицію, висловлену у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
В цьому контексті суд враховує, що згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов'язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Окрім того, правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом №2464-VI та Інструкцією № 449. Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п.35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019р. № Ф-5976-50 в розмірі 20112,84 грн., відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку позивачем жодним чином не спростовується наявність самої заборгованості, єдиним доводом позивача є порушення податковим органом строків формування та направлення оскаржуваної вимоги, відповідачем же надано достатньо належних доказів на підтвердження наявності заборгованості позивача зі сплати ЄСВ та правомірності свого рішення, а саме вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 03.12.2019 р. №Ф-5976-50 у сумі 20112,84 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовляє у задоволенні позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.12.2019 р. № Ф-5976-50 у сумі 20112,84 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний
кат. 111060000