Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11.03.2020 р. справа №520/2377/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 12.02.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 13.02.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 02.02.2020р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянка), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону «Про державну службу» на підставі статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; 2) скасування Рішення № 458 від 03.02.2019 року відділу з питань призначення пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 року дострокової пенсії за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону «Про державну службу» № 3723-ХІІ на підставі стані 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що пенсійний орган вчинив протиправну відмову у призначенні пенсії.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що на момент звернення заявник не досяг пенсійного віку.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 р.
З 18.11.1993 р. по 19.02.2001р. заявник працював в органах Державної контрольно-ревізійної служби України, де 27.05.1994р. прийняв присягу державного службовця.
З 22.02.2001р. по 28.01.2020р. заявник працював у штатному структурному підрозділі Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, звідки 28.01.2020р. був звільнений на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із ліквідацією Управління агропромислового розвитку.
29.01.2020р. заявник подав до Головного управління письмове звернення установленого формуляра з приводу призначення пенсії.
Рішенням Головного управління від 03.02.2020р. №458 у призначення пенсії було відмовлено.
Як з'ясовано судом, підставою для вчинення відмови адміністративним органом обрано судження про недосягнення громадянином пенсійного віку у 59 років та 6 місяців.
Не погодившись із правомірністю відмови адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У силу положень ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, обов'язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає можливості вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У спірних правовідносинах заявником було подано звернення належної форми і адміністративним органом було дотримано процедуру вирішення цього звернення, позаяк вчинене управлінське волевиявлення втілено у рішенні як індивідуальному акті.
Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що трудова діяльність заявника за період 18.11.1993р.-28.01.2020р. (окрім періоду 19.02.2001р.-22.01.2001р.) і у розумінні норм Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, і у розумінні норм Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011р. №4050-VI, і у розумінні норм Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII підпадає під визначення державної служби.
Отже, загальний стаж державної служби заявника на момент звернення за призначенням пенсії перевищував 20 років.
Із набранням чинності останнім з перелічених актів права - Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ утратив чинність, крім ст.37 у частині осіб, згаданих у п.10 і п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, а Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011р. №4050-VI утратив чинність у цілому.
Суд відзначає, що за правилом п.8. розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до п.10 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII набрав чинності - 01.05.2016 року.
На цю дату заявник мав показник державної служби у понад 20 років.
Отже, заявник набув право на призначення пенсії у порядку ст. 37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ «Про державну службу», де указано, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Водночас із цим, згідно з ст.21 Закону України від 16.12.1993р. № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" у редакції Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI особам, трудовий договір з якими розірвано за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність" (за наявності відповідних умов), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Законом України від 28.12.2014р. №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" із тексту Закону України від 16.12.1993р. № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" було виключено статтю 21.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2018р. №5-р/2018 Закон України від 28.12.2014р. №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у даній частині було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Тому, з 22.05.2018р. ст.21 Закону України від 16.12.1993р. № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" підлягає застосуванню у редакції Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI до внесення змін Законом України від 28.12.2014р. №76-VIII.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що будь-яке інше тлумачення наявної кореспонденції між ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ «Про державну службу» та ст.21 Закону України від 16.12.1993р. № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" у редакції Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI є найменш сприятливим для заявника є підходом.
Продовжуючи розгляд справи суд відзначає, що критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Окрім того, з положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні владного суб'єкта на момент вчинення оскарженої відмови, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу вчиненого діяння.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, відмовивши у призначенні виплати за відсутності передбачених для цього підстав.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
При цьому, суд зважає, що відмова владного суб'єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб'єкта, так і в дії владного суб'єкта, котра має певну документальну фіксацію.
Тому, належним і ефективним способом захисту у даному випадку є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб'єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у частині скасування відмови пенсійного органу у призначенні пенсії та обтяження пенсійного органу обов'язком призначити пенсію, позаяк обставина достатності стажу державної служби, обставина причини припинення публічної служби, а також обставина не перевищення проміжком часу між подією припинення публічної служби через звільнення у зв'язку із ліквідацією юридичної особи публічного права - місця служби місця та подією досягнення громадянином необхідного показника пенсійного віку межи тривалості у 1,5 роки адміністративним органом не заперечувались і доводились тими документами, котрі були включені заявником до обсягу матеріалів звернення.
Між тим, стосовно вимоги про виплату пенсії суд зазначає, що дана вимога заявлена наперед, стосується обставин майбутніх відносин, котрі ще не склались у часі, відносно розміру пенсії адміністративним органом не вивчались та не оцінювались жодні юридично значимі фактори.
До того ж на виконання приписів ч.5 ст.242 КАС України суд бере до уваги, що з приводу застосування п.4 ч.2 ст.245 КАС України Верховний Суд у постанові від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 зробив правовий висновок про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).
З огляду на те, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не вивчав документів заявника про заробіток, то питання визначення розміру пенсії має бути вирішено адміністративним органом у порядку абз.1 ч.4 ст.245 КАС України під час виконання даного рішення суду.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу відмови у призначенні пенсії за зверненням ОСОБА_1 від 29.01.2020р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити дії з приводу призначення пенсії за зверненням ОСОБА_1 від 29.01.2020р. на підставі ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ «Про державну службу» із застосуванням ст.21 Закону України від 16.12.1993р. № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" у редакції Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.