про закриття провадження в справі
11 березня 2020 року м. Рівне №460/118/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринець Д.Є., під час підготовчого провадження по адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Рівненській області в особі старшого слідчого СВ Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Красько Аліни Анатоліївни
провизнання дій неправомірними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Рівненській області в особі старшого слідчого СВ Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Красько Аліни Анатоліївни (надалі - відповідач) про:
- визнання дій відповідача щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження №12019180200000271;
- зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №12019180200000271.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, 18.03.2018 було внесено до ЄРДР кримінальне провадження за №12019180200000271 за ст.129 ч.1 КК України щодо погроз вбивством ОСОБА_1 ОСОБА_2 . Постановою 15.04.2019 дане провадження було закрито слідчим Сарненського РВ ГУ НП у Рівненській обл. А.А. Красько у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення. Сарненською місцевою прокуратурою 10.06.2019 винесено постанову про скасування постанови слідчого СВ Сарненського РВ ГУНП у Рівненській області Красько А.А. про закриття кримінального провадження №12019180200000271 та матеріали даної справи направлено для подальшого розгляду.
11.10.2019 позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача щодо надіслання постанови про закриття кримінального провадження. Однак, до цього часу постанову про закриття кримінального провадження №12019180200000271 позивачу не надано, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази суд встановив наступні обставини.
18.03.2018 Сарненським РВ ГУНП у Рівненській області було внесено до ЄРДР кримінальне провадження за №12019180200000271 за ст.129 ч.1 КК України щодо погроз вбивством позивачу - ОСОБА_1 ОСОБА_2 .
Постановою 15.04.2019 дане провадження було закрито слідчим Сарненського РВ ГУ НП у Рівненській обл. А.А. Красько у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення.
Сарненською місцевою прокуратурою 10.06.2019 винесено постанову про скасування постанови слідчого СВ Сарненського РВ ГУНП у Рівненській області Красько А.А. про закриття кримінального провадження №12019180200000271 та матеріали даної справи направлено для подальшого розгляду.
09.07.2019 позивач звернувся до Сарненського РВ ГУНП у Рівненській області де слідчим ОСОБА_3 було допитано позивача як потерпілого по кримінальному провадженню за №12019180200000271.
На звернення позивача щодо ходу розслідування кримінального провадження відповіддю від 01.10.2019 його було повідомлено, що кримінальне провадження №12019180200000271 було закрито 31.07.2019
11.10.2019 позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача щодо надіслання постанови про закриття кримінального провадження. Однак, до цього часу постанову про закриття кримінального провадження №12019180200000271 позивачу не надано.
Вирішуючи питання щодо закриття провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі статтею 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Положеннями частини першої статті 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) передбачено право громадян України на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У статті 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
За правилами частин першої, третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Статтею 12 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції".
У своїх заявах ОСОБА_1 , який є учасником кримінального провадження №12019180200000271, просив надіслати на його адресу постанову про закриття кримінального провадження №12019180200000271.
Позивач вважає, що як учасник кримінального провадження №12019180200000271 він має право на отримання постанови про закриття кримінального провадження у відповідному кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з приписами пункту 25 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
Відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, слідчі та прокурори під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18.
Права та обов'язки свідка визначені статтею 66 Кримінального процесуального кодексу України.
Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення визначено статтею 221 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 4 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Частиною 6 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України врегульовано питання щодо надіслання постанови слідчого про закриття кримінального провадження, а саме: копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору.
Предметом позову у даній справі є визнання протиправною дій відповідача щодо ненадання позивачу який є учасником кримінального провадження постанови про закриття кримінального провадження №12019180200000271, тобто дії, вчиненої у кримінальному провадженні №12019180200000271.
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем і його посадовими особами, не є адміністративним спором, оскільки відповідач у даному випадку законодавчо не уповноважений владно керувати поведінкою позивача, не приймав щодо нього обов'язкових для виконання рішень, не здійснював публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а повноваження щодо надання на ознайомлення матеріалів кримінального провадження та порядок надіслання копії постанови про закриття кримінального провадження регламентовані Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відтак, перевірка правомірності дій, які оскаржує позивач, який є учасником кримінального провадження №12019180200000271, щодо ненадіслання йому копії постанови про закриття кримінального провадження, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження встановлено статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до частини 1 якої на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; 7) р
Водночас, частиною 2 статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі №460/118/20 за адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
В зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору - підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 238, 239, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Закрити провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області в особі старшого слідчого СВ Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Краської Аліни Анатоліївни про визнання дій щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження №12019180200000271 неправомірними та зобов'язання надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №12019180200000271.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Махаринець Д.Є.