12 березня 2020 року Справа № 280/4661/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (вул. Брюлова, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068) про визнання протиправною та скасування вимоги,
23.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2019 №Ф-27687-49, видану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області про стягнення недоїмки з позивача у розмірі 15819,54 грн.
Крім того, просить присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Стверджує, що вона не є підприємцем, не забезпечує себе роботою самостійно та не використовує працю інших осіб на умовах трудового договору, а тому не є платником єдиного внеску. В зв'язку з чим вважає, що вимога від 18.12.2019 №Ф-27687-49 про сплату боргу з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн. винесена необґрунтовано та безпідставно, а отже підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 24.09.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 21.10.2019 позивачу був продовжений строк для усунення недоліків позову.
05.12.2019 від позивача бо суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої доданий уточнений позов, позовні вимоги лишились незмінними.
Ухвалою від 09.12.2019 у справі відкрите спрощене позовного провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м.Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - третя особа або Шевченківський ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області), судове засідання призначене на 09.01.2020.
03.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов. У відзиву представник податкового органу зазначив, що згідно даних баз податкових органів 11.05.1999 року ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) взято на облік у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район м.Запоріжжя). З 01.01.2018 року фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Строк сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування за 2017 рік, до 10 лютого наступного року, тобто 09.02.2018. Виходячи з наведеного вище, 09.02.2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого ІС «Податковий Блок». Сума боргу згідно вимоги дорівнює 15819,54 грн.: нарахування за 2017 рік 8448,00 грн. + нарахування за 3 квартали 2018 року 7371,54 грн. Також сума боргу на 30.11.2019 дорівнює 25174,47 грн.: нарахування за 2017 рік 8448,00 грн. + нарахування за 4 квартали 2018 року 9828,72 грн .+ нарахування за 3 квартали 2019 р. 8262,54 грн.- 1364,79 грн. Вважає, що вимога №Ф-27687-49 від 18.12.2019 на суму 15819,54 грн., є такою, що винесена відповідно до норм діючого законодавства. Щодо посилання позивача на відсутність інформації про неї Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначив, що функціонування та формування Єдиного державного реєстру розпочалося з набранням чинності Закону України від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», тобто з 01.07.2004. Прикінцевими положеннями вищезазначеного Закону було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний був провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Під час зміни свідоцтва відомості про таку особу включалися до Єдиного державного реєстру. Крім того, Законом України від 13.01.2012 №3384 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб- підприємців за їх рішенням» внесені зміни до Прикінцевих положень закону про реєстрацію, відповідно до яких, державний реєстратор при надходженні від юридичних та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний був, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Таким чином, з 01.07.2004 проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця можливе лише стосовно фізичної особи-підприємця, відомості про яку містяться в ЄДР. Вважає, що фізичні особи-підприємці, стосовно яких не проводилася державна реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (у тому числі до створення ЄДР), не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Таким чином, з 11.05.1999 по теперішній час позивач обліковується на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район) як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
09.01.2020 від позивача до суду надійшла заява про відкладення судового засідання, обґрунтоване необхідністю надання додаткових доказів.
Ухвалою від 09.01.2020 судове засідання відкладалось до 30.01.2020.
30.01.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області. Клопотання обґрунтовано тим, що контролюючим органом, який має повноваження на відображення в податковому обліку результатів набрання законної сили судовим рішенням, є ГУ ДПС у Запорізькій області.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає, відповідно до ч.2 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
В зв'язку з тим, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про залучення в якості третьої особи ГУ ДПС у Запорізькій області могло бути заявлено (подано) до 09.01.2020 (дата першого судового засідання по справі), в той же час клопотання подано перед початком другого судового засідання по справі - 30.01.2020. Таким чином, в задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області слід відмовити.
Також, 30.01.2020 від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
04.03.2020 від позивача надійшли документи на підтвердження того, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «МАГ 92» нараховувало та сплачувало за позивача, протягом 2018-2019 років, єдиний соціальний внесок.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, 18.12.2018 відповідачем винесена вимога №Ф-27687-49У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. (а.с. 13).
Непогодившись з зазначеною вимогою позивач звернувся з даним позовом до суду.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010, зі змінами та доповненнями. (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платники єдиного внеску визначені в ст. 4 зазначеного Закону.
Відповідно до ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;
дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;
підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб:
військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу»;
патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами;
осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;
осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини;
одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;
інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Відповідач в наданому відзиві зазначив, що «…..згідно даних баз податкових органів 11.05.1999 року ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) взято на облік у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район м.Запоріжжя)».
Однак, позивачем надано Витяг з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, відповідно до якої, фізичних-осіб підприємців з даними прізвищем, іменем та по-батькові, РНОКПП не знайдено (а.с. 10, 36, 60).
Судом на офіційному сайті Міністерства юстиції України перевірені дані щодо наявності фізичних осіб-підприємців з РНОКПП НОМЕР_1 , проте з даним РНОКПП фізичних осіб-підприємців не знайдено.
Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідачем не надано жодного доказу того, що позивач був або є фізичною особою-підприємцем.
Стосовно посилання відповідача на те, що в ЄДР реєстраційні дії здійснюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності 1 липня 2004 року. Данні про фізичних осіб-підприємців, які були зареєстровані до 01.07.2004 можуть бути відсутні в ЄДР, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.13.6 Розділу ХІІІ Порядку обліку платників податків та зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300, контролюючі органи координують свою діяльність з питань обліку платників податків з:
органами державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
органами, що здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної, адвокатської, іншої незалежної професійної діяльності та видають свідоцтва про право на провадження такої діяльності;
органами, що ведуть облік або реєстрацію рухомого майна та інших активів, які є об'єктами оподаткування;
фінансовими установами;
іншими органами відповідно до Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Таким чином, відповідач мав змогу отримати інформацію щодо реєстрації (або не реєстрації) позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності, в територіальних органах виконавчої влади, в яких проводилась реєстрація фізичних осіб-підприємців до 01 липня 2004 року.
Проте відповідач своїм правом не скористався та не надав суду жодного належного доказу того, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець у 1999 році та у 2018-2019 роках мала зазначений статус.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не надано доказів того, що позивач відноситься до платників єдиного внеску визначених ст.4 Закону №2464-VI.
Крім того, частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Відповідно до вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 01.01.2018 по 31.03.2018 працювала найманим працівником на посаді двірника в ОСББ «Берізка нова» з 02.04.2018 по теперішній час працює найманим працівників на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями в ОСББ «МАГ 92».
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з її заробітної плати (а.с.24-25).
Суд зазначає, що особа, яка навіть зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження того, що позивач є фізичною особою-підприємцем, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо повторної сплати єдиного соціального внеску.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавцем систематично сплачується внесок з її заробітної плати.
Згідно з ч.3 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Закону №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону №2464-VІ не передбачено обов'язок ФОП, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї, а є найманим працівником.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява №21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДФС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ він не був офіційно зареєстрований фізичною особою-підприємцем, не здійснював підприємницької діяльності, зокрема як ФОП, доходу від такої діяльності не мав, а натомість працював у зазначений період як найманий працівник, отримумав заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27687-49У від 18.12.2018.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем помилково зазначена дата оскаржуваної вимоги в прохальній частині позову 18.12.2019, тоді як дійсна дата оскаржуваної вимоги - 18.12.2018. Зокрема, це вбачається з описової частини позову, де позивач зазначає вірну дату оскаржуваної вимоги, та матеріалів справи.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог щодо дати оскаржуваної вимоги.
Відповідачем не доведено правомірності оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки), вимоги позову відповідають вимогам законодавства та встановленим під час розгляду обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправною та скасувавши вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27687-49У від 18.12.2018.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 39396146), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (вул. Брюлова, буд. 5, м.Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 35037228) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27687-49У від 18.12.2018, винесену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області у відношенні ОСОБА_1 , на суму 15819,54 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль