12 березня 2020 року Справа № 280/4/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку (вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 2, м. Запоріжжя, 69063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
02.01.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач або ЗЗВВСП), в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 08.10.2016 по 13.06.2019; зобов'язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 08.10.2016 по 13.06.2019 в сумі 30774,47 грн; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачу суми компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 08.10.2016 по 13.06.2019; зобов'язати відповідача виплатити позивачу суму компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 08.10.2016 по 13.06.2019 в сумі 6049,99 грн.
Крім того, просить стягнути судові витрати з відповідача.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 08.10.2016 по 13.06.2019 вона проходила військову службу у ЗЗВВСП. 13.06.2019 позивач була звільнена у запас. Однак, в період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилося не в повному обсязі, а саме, з 08.10.2016 по 13.06.2019 відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення. Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими що порушують її права та інтереси.
Ухвалою від 03.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4/20. Судове засідання призначено на 03.02.2020 без виклику повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
29.01.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву (вх.№4455), в якому зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Отже, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Також, на його думку, індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величини індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій відповідача по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки начальник ЗЗВВСП, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам виконував роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, в яких зазначено про відсутність підстав для нарахування індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що позивач не надав документально підтверджених витрат (відповідні розрахунки) за надання правничої допомоги по даній справі, на яких ґрунтуються вимоги, окрім того, взагалі не надав доказів залучення до правової допомоги відповідного адвоката, позов підписаний власноруч, позивач зазначений в одній особі без вказання представника, в додатках до позову не міститься договору про надання правової допомоги та/або підписаного ордеру з адвокатом, жодного документу, що підтверджує сплату правових послуг. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Молодший сержант ОСОБА_2 , проходила військову службу в ЗЗВВСП, на посаді помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку.
13 червня 2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ЗЗВВСП №17-РС від 13.06.2019 року, була звільнена у запас відповідно до абзацу другого підпункту «г» (військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», справи та посаду здала і була направлена для зарахування на військовий облік до Комунарівського районного військового комісаріату м. Запоріжжя.
13 червня 2019 року ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу начальника ЗЗВВСП (по стройовій частині) від 13.06.2019 №131 (а.с.9-10).
Вважаючи, що в період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилося не в повному обсязі, а саме з 08.10.2016 по 13.06.2019 відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані з індексацією грошових доходів населення, врегульовані Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 1 ст.4 Закону №1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком №1078.
Відповідно до абз. 1 та 2 п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Приписами п.4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до положень п.5 Порядку №1078 працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та положень цього Порядку.
Згідно з ч.2 п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення с однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Як встановлено з матеріалів справи, виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було.
Зазначену обставину також підтвердив відповідач у наданому відзиві.
Що стосується індексації грошового забезпечення з березня 2018 року, то відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців.
Пунктом 5 Порядку №1078, визначено, що у разі підвищення посадових окладів, значення індексу цін у місяць в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує: суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
У зв'язку з тим, що останній базовий місяць березень 2018 року, індекс споживчих цін у період з квітня 2018 року по грудень 2018 року дорівнює 0,00 (нуль) гривень.
З 01.01.2019 по 13.06.2019 індексація грошового забезпечення позивачу виплачена повністю, що підтверджується роздавальними відомостями на виплату індексації за період з січня 2019 по червень 2019, які долучені відповідачем до відзиву.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, виплата позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року не була здійснена своєчасно через відсутність відповідного фінансування Державного бюджету України, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже при вирішенні даного спору по суті суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин, підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період січень 2016 року - лютий 2018 року, та, відповідно, його зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо конкретної суми індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Нарахування індексації грошового забезпечення відносить до виключної компетенції роботодавців (в даному випадку відповідача), а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати конкретну суму індексації, яку слід нарахувати та виплатити позивачеві.
Що стосується виплати позивачу суми компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, то слід зазначити наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як зазначено у пункті 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з пунктом 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Також необхідно зазначити, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена в постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2018 року по справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року по справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17, від 15 квітня 2019 року по справі №727/7818/16-а, від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18 та інших.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було встановлено судом, невиплата індексації грошового забезпечення позивачу у січні 2016 - лютому 2018 року відбулась з вини відповідача.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з невиплатою його індексації у зазначений період.
Проте визначення розміру суми компенсації за несвоєчасно виплачену (невиплачену) індексацію грошового забезпечення не відноситься до компетенції суду (дискреційних повноважень), відповідно до вищезазначених норм КАС України та практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Також в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги (2000 грн. (дві тисячі) грн. - за юридичну консультацію та складання позовної заяви, 3000 грн. (три тисячі) грн. - за участь представника в судовому засіданні (за одне судове засіданні)).
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачу задоволено 50% заявлених вимог.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Таким чином підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн. (768,40 х 50%).
Також, частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд зазначає, що позовна заява підписана безпосередньо самим позивачем. Всі документи додані до позову завірені також Середою І.О. Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (у письмовому провадженні), отже адвокат (представник позивача) не був присутнім в судовому засіданні. Крім того до позову взагалі не додано жодного документу (договору про надання правової допомоги та/або підписаного ордеру з адвокатом, розрахунку наданих послуг, актів приймання наданих послуг, доказів сплати правових послуг, тощо) на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.
Позивачем не доведено фактичне надання йому правничої допомоги, в зв'язку з чим клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку (вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 2, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 09508562) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно та компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язати Запорізький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно та компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль