12 березня 2020 року Справа № 280/730/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного провадження
за позовом ОСОБА_1
до - Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 27.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.06.2017, та зобов'язати нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 30.04.2015 по 27.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 23.05.2019 по день подання вказаної позовної заяви - 03.02.2020, у розмірі 359401,92 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з військової служби на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані починаючи з 2015 р. по 2017 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 Закону України «Про відпустки». Оскільки на дату подання позову до суду відповідачем не здійснено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, на думку позивача у нього виникає право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати такої компенсації. З наведених підстав просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 05.02.2020 відкрито провадження по справі №280/730/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
06.03.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №10764) поданий відзив на позовну заяву. Позов вважає необґрунтованим, безпідставним, а наведені в ньому факти та обставини такі, які не відповідають дійсності. Відповідач вказує, що з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких відпустка як учаснику бойових дій. Протягом 2015-2017 років від позивача не надходило рапорту про надання йому додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів або рапорту на виплату грошової компенсації за ненадання такої відпустки. При цьому, позивач не зазначав про необхідність виплати йому такої грошової компенсації перед своїм звільненням з військової служби. Також відповідач наголошує на пропуску строку звернення до суду. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебував на військовій службі в військовій частині НОМЕР_3 (м. Запоріжжя) з 21.03.2015 по 05.01.2017. Наказом начальника військової частини НОМЕР_3 №3 від 05.01.2017 року ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини у зв'язку з переведенням до військової частини НОМЕР_1 (м. Кривий Ріг, польова пошта НОМЕР_2 ), де проходив військову службу з 06.01.2017 по 27.06.2017, остання займана посада - командир відділення взводу управління 1 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», з урахуванням вимог підпункту «ї» пункту 1 ч. 8 цієї ж статті, наказом №213 від 27.06.2017 молодшого сержанта, командира відділення управління взводу управління гаубичного самохідно- артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас.
Позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Відповідно до посвідчення НОМЕР_4 від 30.04.2015 позивач за час проходження військової служби отримав статус учасника бойових дій.
Представник позивача 04.12.2019 звернувся з адвокатським запитом з метою отримання інформації про факт надання ОСОБА_1 додаткової відпустки учасника бойових дій та копії витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
На вказаний запит військовою частиною НОМЕР_5 надано відповідь про відсутність законних підстав для виплати грошової компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд відхиляє посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Кодекс законів про працю України, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Кодексу законів про працю України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Зі змісту статті 4 Кодексу законів про працю України слідує, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статтей 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За частиною першою статті 4 Закону № 504/96-ВР, до щорічних відпусток відносяться, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 № 426-VIII було доповнено Закон № 504/96-ВР статтею 16-2. Закон набрав чинності 06.06.2015.
Як слідує зі змісту статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтями 4, 5 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, що слідує з частини 1 статті 12 Закон № 3551-XII.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що категорія осіб, якою у даному випадку є військовослужбовці (учасники бойових дій) та відповідно до яких відноситься і позивач, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби.
Відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
При цьому, відповідно до частини 17 та 18 цієї ж статті, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 вказаного Закону визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання відпусток обумовлених частиною 1 статті 12 Закон № 3551-XII (додаткової на 14 календарних днів), припиняється. Проте припинення надання відпусток фактично (в натурі) не є тотожним втраті права на таку відпустку.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII за період з 30.04.2015 по 27.06.2017.
Подібна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених у рішенні від 16 травня 2019 року при розгляду зразкової справи № 620/4218/18, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року вказавши при цьому, крім того, таке:
"Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ".
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Також безпідставним є посилання відповідача на те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного рапорту про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, оскільки право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване чинним законодавством України.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про вмотивованість заявленої позовної вимоги, щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, суд зазначає наступне.
Так, порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом №2011-XII.
Однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 27.06.2017, тоді як грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за відповідні роки не була виплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, у п.57 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, остаточне від 04.10.2010 (Заява № 377/02) Суд зазначив, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, як і права на отримання належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 10.04.2019 у справі №823/1919/16, яка, в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що спірність правовідносин щодо обов'язку сплачувати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, також підтверджується розглядом цього питання Верховним Судом в межах зразкової справи №620/4218/18.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки суми компенсації є спірними, а позовна вимога в цій частині є передчасною та фактично спрямована на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_6 ) грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 27.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.06.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 30.04.2015 по 27.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 12.03.2020.
Суддя Р.В. Сацький