12 березня 2020 року Справа № 280/779/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )
до - ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 31.12.2017 по 09.09.2019, викладену в листі №656/ф від 20.11.2019;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 31.12.2017 по 09.09.2019 у розмірі 178284,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі № 280/451/19 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2017 по 31.12.2017 на рахунок позивача. Також позивач зазначає, що відповідачем 09.09.2019 виконано рішення суду тому у Позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпчення за рішенням суду по справі №280/451/19 у розмірі 178284,64 грн. У звязку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 07.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
04.03.2020 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №10409) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Також представник відповідача зазначає, що з боку позивача порушено строк звернення до суду за захистом його прав, оскільки остаточний грошовий розрахунок проведено з позивачем 09.09.2019. Також у відзиві представник відповідача зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України не може розповсюджуватися на зазначені правовідносини. З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у період з 30.08.2017 по 31.12.2017 в Запорізькому обласному військовому комісаріаті.
Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду від 11.04.2019 по справі №280/451/19 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за період з 30.08.2017 по 31.12.2017.
Зобов'язано Запорізький обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 30.08.2017 по 31.12.2017.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набрало законної сили 14.08.2019, відповідно до відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що сума не виплаченої позивачу індексації в розмірі 55,53 грн перерахована 09.09.2019 органом Казначейської служби, в порядку виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі №280/451/19.
15.11.2019 позивач звернувся до Запорізького ОВК з заявою, в якій просить нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2017 по день фактичної виплати (09.09.2019).
Листом Запорізького ОВК від 20.11.2019 №656/ф позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку.
Позивач, не погодившись з правомірністю наданої відмови у виплаті середнього заробітку за період з 31.12.2017 по 09.09.2019, звернувся з даним позовом до суду.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (далі - Положення).
Також, зазначене Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 34 Положення, контракт припиняється (розривається): у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).
Згідно пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 21.12.2017, у зв'язку з чим саме 21.12.2017 є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем.
Разом з тим, як встановлено при розгляді адміністративної справи індексація грошового забезпечення в розмірі 55,53 грн, за період з 30.08.2017 по 31.10.2017, фактично виплачена лише 09.09.2019.
Суд зазначає, що Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, як Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України так і КЗпП України передбачає проведення розрахунків у день звільнення.
В свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку судом встановлено, що з 30.08.2017 по 31.12.2017 (дата виключення зі списків особового складу) позивачу індексація грошового забезпечення не проводилась, у зв'язку із тим, що Департаментом фінансів Міністерства оборони України доведені до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), індексація грошового забезпечення військовослужбовців не нараховується до окремого роз'яснення.
Зазначені обставини встановлені у рішенні суду по справі №280/451/19, а тому не доказуються під час розгляду даної справи.
Отже, відповідач як на момент проходження позивачем військової служби так і на день виключення його зі списків особового складу вважав відсутніми підстави для проведення індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим остаточний розрахунок з позивачем проведено без урахування індексації.
Позивач, в свою чергу, наказ від 31.12.2017 №277, яким його виключено зі списків особового складу та яким визначено види та розміри грошового забезпечення, які підлягають виплаті у зв'язку із його звільненням з військової служби, не оскаржував, як і не оскаржував правомірність невиплати індексації протягом проходження військової служби.
Лише у січні 2019 року позивач звернувся до суду з питання вирішення правомірності не виплати індексації грошового забезпечення, в свою чергу 09.09.2019 індексація грошового забезпечення позивачу виплачена органом Казначейства саме на виконання рішення суду у справі №280/451/19.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми КЗпП України, суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені статті 116 КЗпП України.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати/її частини та складових.
Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі частини першої статті 117 КЗпП України, є безпідставним.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, пи виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічних правових висновків щодо застосування положень статтей 116, 117 КЗпП України висловлено Верховним судом у постановах від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 та від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, які враховуються судом під час ухвалення рішення у даній справі.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )до - ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 12.03.2020.
Суддя Р.В. Сацький