11 березня 2020 року (о 15 год. 00 хв.)Справа № 280/375/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 16, код ЄДРПОУ 37573780) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
14.01.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - відповідач), в якій просить суд:
визнати протиправними дії відповідача по відмові у призначенні позивачу допомоги по народженню дитини;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 у розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», тобто 41280 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 доньку - ОСОБА_2 , про що свідчить: свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 30 листопада 2019 року та рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року по справі №753/22565/19. Так, 04.12.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народження дитини, на що листом від 28.12.2019 відповідач повідомив адвоката про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку із тим, що заявника не було вдома з дитиною в день перевірки. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини протиправними, та такими що порушують чинне законодавство України, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а позбавлення дитини відповідної допомоги, відповідач фактично порушив інтереси дитини, що є неприпустимим. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 19.02.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
11.02.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6336), в якому зазначає, що за приписами ч. 6 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та абзацу 7 п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Тобто, відсутні підстави для призначення допомоги при народженні, з пропущеним строком для звернення, з причини отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тільки 30 листопада 2019 року. Разом з цим, доводи позивача про те, що у зв'язку з окупацією м. Макіївка позивач не мала можливості виїхати до підконтрольної території до грудня 2019 року є не обґрунтованими, оскільки пересування з тимчасово окупованої території України на підконтрольну територію відбувається вільно за умови пред'явлення необхідних документів, визначених Тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженим наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 14.04.2017 № 222 - ог, у тому числі для дітей, які народились на території не підконтрольній Україні та на них не отримано свідоцтво про народження. Цим порядком встановлено також строки отримання дозволу фізичної особи - до 13 діб, разом із передачею інформації до Державної прикордонної служби України. Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Разом з цим, у відзиві представник відповідача просить суд розглядати справу з викликом сторін у судове засідання.
Суд зазначає, що представником відповідача не обґрунтована необхідність розгляду справи з викликом сторін у судове засідання, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його клопотання та можливість проведення судового засідання за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа є незначної складності і характер спірних правовідносин та предмет доказування в ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
15.10.2017 ОСОБА_1 у м. Макіївка Донецької області народила дитину - ОСОБА_2 .
30.11.2019 Дарницьким районним у місті Києві відділі державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 (а.с.19).
ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, із фактичним місцем проживання у АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 04.12.2019 №2302-5000241461 (а.с.17).
04.12.2019 позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, проте на адвокатський запит від 15.12.2019 №01/12, уповноваженій особі позивача надано відповідь від 28.12.2019 №К-1719 за змістом якої під час складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї щодо з'ясування достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування ВПО виявлено факт відсутності ВПО разом з дитиною за вказаною адресою. Заявниці було залишено письмове повідомлення з інформацією про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до управління. До управління, у визначений Порядком термін, ОСОБА_1 не звернулася. Рішенням управління на заяву ОСОБА_1 щодо оформлення допомоги при народженні дитини було відмовлено з 01.12.2019 відповідно до п.12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ № 365 від 08.06.2016, за результатами розгляду комісією, з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї щодо достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання /перебування ВПО - не підтверджено фактичне мешкання матері з дитиною за вказаною у заяві адресою (а.с.24).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України).
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).
Згідно ст. 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
До видів державної допомоги сім'ям з дітьми згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2811-XII належить допомога при народженні дитини.
За приписами ст. 12 Закону № 2811-XII, допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», визначає Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 (далі - Порядок № 1751).
Пунктом 10 Порядку № 1751 визначено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Згідно п. 11 Порядку № 1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (п. 12 Порядку № 1751).
Аналіз викладених норм свідчить про те, що допомога при народженні дитини призначається за заявою одного з батьків, з яким проживає дитина, не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
При цьому, подання до органу соціального захисту населення копії свідоцтва про народження дитини є обов'язковою передумовою для отримання допомоги при її народженні.
Як вже зазначалося вище, дитина позивача народилася на території міста Макіївка Донецької області.
Місто Макіївка Донецької області віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р.
Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованими територіями.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII, тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та законів України.
Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
В силу частини 1 статті 18 вищезазначеного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Матеріалами справи підтверджено, що дитина позивача - ОСОБА_2 , народилася на території України.
Суд наголошує, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.
Враховуючи той факт, що позивач отримала свідоцтво про народження дитини державного зразка із пропуском строку - лише 30.11.2019 з незалежних від неї причин, а саме народження дитини на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а наявність такого свідоцтва є обов'язковою, невід'ємною передумовою для звернення до органу соціального захисту населення із заявою про призначення допомоги при народженні дитини; беручи до уваги, що дана допомога вважається власністю дитини, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 та виплачувати допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 .
У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а зроблено висновок, що факт отримання позивачем свідоцтва про народження дитини лише понад рік після народження не залежав від волі позивача та зумовлений обставинами, які об'єктивно завадили отримати свідоцтво раніше. Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Тому, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи із завдань адміністративного судочинства, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити позивачу соціальну допомогу при народженні дитини.
Суд також вважає, безпідставними посилання відповідача на приписи постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», як на підставу для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини позивачу, з огляду на наступне.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для відмови в призначенні та виплати допомоги при народженні дитини, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання допомоги при народженні дитини позивачем.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки ухвалою суду від 20.01.2020 позивача звільнено від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 243-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 16, код ЄДРПОУ 37573780) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району призначити та виплачувати ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11.03.2020.
Суддя Ю.В. Калашник