14 лютого 2020 року Справа № 160/12446/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно, на думку позивача, не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито провадження у справі №160/12446/19 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві представник покликається на те, що оскільки позивач отримав статус учасника бойових дій після звільнення з лав Національної гвардії України, то на момент звільнення позивач не набув права на пільги, в тому числі права на додаткову відпустку.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національній гвардії України на посаді начальника відділення бойової та спеціальної підготовки.
Наказом командувача Національної гвардії України від 03.08.2017 № 105 о/с останнього було звільнено з військової служби за п. «б» (за станом здоров'я) ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
З 17.08.2017 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2017 №202 (по стройовій частині). Також, вказаним наказом, серед іншого, було передбачено виплатити позивачу:
одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
премію за період з 01 по 17 серпня 2017 року в розмірі 525 відсотків посадового окладу.
Також, судом встановлено, що враховуючи перебування позивача в зоні проведення АТО, з метою реалізації прав та законних інтересів ОСОБА_1 , на підставі наданих ним документів, військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 29.12.2015 за вих.№1354дск було направлено пакет документів на розгляд комісії Головного управління НГУ з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни - для прийняття відповідного рішення.
29.01.2016 комісією Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій ОСОБА_2 , було відмовлено у наданні відповідного статусу. Рішення прийнято одноголосно (протокол №6 від 29.01.2016).
Підстава відмови - вирок Марківського районного суду Луганської області від 01.04.2015, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні військового злочину, передбаченого частиною 3 статті 413 Кримінального кодексу України - втрата ввірених для службового користування зброї, бойових припасів внаслідок порушення правил їх зберігання, вчинена у бойовій обстановці.
Рішення про відмову приймалось колегіально, не оскаржувалося та не скасовувалося.
В подальшому, позивач набув статусу учасника бойових дій у 2018 році (посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_2 від 17.01.2018р.)
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 4 Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки») встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;".
Згідно зі ст. 16-2 Закон України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.ч. 17, 18 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Судом встановлено, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача з військової служби виникли в особливий період, протягом якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік припинено на підставі ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-Х11.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняючи надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, не припиняє права учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Згідно з пунктом 1 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які, захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - порядок № 413), цей Порядок визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб.
Таким чином, статус учасника бойових дій пов'язаний з проведенням процедури його отримання, передбаченого Порядком №413.
Суд звертає увагу позивача, що надання додаткової відпустки пов'язано виключно з наданням статусу учасника бойових дій, який позивач отримав вже після звільнення з військової служби.
Щодо позиції відповідача про залишення позовної заяви без руху, то суд зазначає, що відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18), спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Таким чином, позивач не обмежений строком, передбаченим ч.5 ст.122 КАС України, а тому аргументи відповідача судом не приймаються.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова