м. Вінниця
11 березня 2020 р. Справа № 120/31/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, б. 50, м. Вінниця, 21050)
Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» (вул. Брацлавська, б. 2, м. Вінниця, 21100)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі - відповідач 1), Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не призначення позивачеві державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року; зобов'язання відповідача 1 призначити позивачеві державну допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року з 01.11.2007 року; стягнення з відповідача 2 на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. 00 коп..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 01.11.2007 року відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у відповідача 2. 05.06.2007 року міжрайонною травматологічною МСЕК м. Черкаси проведено огляд, з результатами якого позивачеві встановлено безстрокову третю групу інвалідності. У відповідності до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» громадяни України, які є особами з інвалідністю і не мають права не пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. З огляду на це, з 01.11.2007 року, тобто з часу початку відбування покарання у відповідача 2, у позивача виникло право на отримання державної допомоги як особи з інвалідністю 3 групи внаслідок загального захворювання. Проте відповідач 2 не забезпечив необхідні умови для призначення позивачеві соціальної допомоги за місцезнаходженням установи, зокрема, щодо виклику представників органів соціального захисту населення і офіційного прийому ними від засудженого в установленому порядку відповідних документів. У зв'язку з цим державна допомога як особі з інвалідністю 3 групи була призначена позивачеві лише 13.10.2017 року, чим порушені права позивача. Крім того, позивач вказує, що згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особам з інвалідністю, у тому числі з важкими формами інвалідності, які потребують реабілітації відповідно до висновків медико-соціальних комісій, створюються необхідні умови для отримання реабілітаційних послуг. Однак відповідачем 2 за весь час перебування позивача в установі виконання покарань не надавалась реабілітація, з огляду на що, йому заподіяно моральної шкоди, яка виразилась у фізичному болю, емоційних та душевних стражданнях. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 08.01.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно цією ж ухвалою витребувано у відповідача 2 довідку з особової справи позивача та його медичну карту; у Комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради» медичні документи (виписку з акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 та програму реабілітації) щодо огляду 05.06.2007 року та встановлення позивачеві 3 групи інвалідності безстроково; у Вінницького обласного центра медико-соціальної експертизи медичні документи (виписку з акту огляду МСЕК серії 12ААА № 044461 та програму реабілітації) щодо огляду 05.06.2015 року та встановлення позивачеві 3 групи інвалідності.
20.01.2020 року за вх. № 1666 Комунальним закладом «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради» на виконання вимог ухвали від 08.01.2020 року повідомлено суд про неможливість надати копії медичних документів з медико-експертної справи позивача, у зв'язку із затопленням частини архівних справ 10.04.2016 року. Разом з тим, Комунальний заклад «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради» надає копію витягу із протоколу № 92 від 05.06.2007 року журналу № 6 засідань Черкаської офтальмо-травматологічної МСЕК, в якому за № 1334/3 вказано, що позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності.
21.01.2020 року за вх. № 1796 Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи на виконання вимог ухвали суду від 08.01.2020 року через канцелярію суду надано витребувані документи. Водночас, зазначено, що на момент огляду позивача Вінницькою міською МСЕК № 2 у відповідача 2 жодних відомостей щодо визнання його особою з інвалідністю до 2015 року, в т.ч. за даними посильної документації, комісії не надано.
28.01.2020 року за вх. № 2709/20 відповідачем 1 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому він з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Лівобережне) відповідача 1 та отримує державну допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд» № 261 від 02.04.2005 року (далі - Порядок № 261), як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання. Документи для призначення відповідної соціальної допомоги були подані 13.10.2017 року. Відповідач 1 звертає увагу, що до вказаного часу ні позивач, ні його представник не зверталися до нього для призначення відповідної соціальної допомоги. В контексті цього, відповідач 1 вказує, що особа, яка під час відбування покарання набула права на соціальну допомогу, подає до адміністрації установи виконання покарань клопотання щодо забезпечення необхідних умов для призначення їй соціальної допомоги за місцезнаходженням такої установи, зокрема, щодо виклику представників органів соціального захисту населення і офіційного прийому ними в установленому порядку відповідних документів безпосередньо від особи, яка відбуває покарання, або від її представника за довіреністю. В свою чергу, адміністрація установи виконання покарань не більш як протягом 30 днів з дати реєстрації клопотання особи, яка набула права на призначення соціальної допомоги під час відбування покарання, забезпечує зустріч цієї особи із представником органу соціального захисту населення. Однак позивачем вказані заходи вжиті не було, відповідно й відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Відповідач 1 також заперечує щодо компенсації моральної шкоди, адже вказує, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Оскільки позивачем вимог про вирішення публічно-правового спору не заявлено, то на переконання відповідача 1, вимога про компенсацію моральної шкоди задоволенню не підлягає. До відзиву відповідачем 1 за вх. № 2696 на виконання вимог ухвали від 08.01.2020 року надано оригінал особової справи позивача.
Одночасно із відзивом відповідачем 1 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання обґрунтовано тим, що для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, відповідач вважає що позивачем пропущений строк звернення до суду, адже, на його переконання, строк позовної давності слід обчислювати з 13.10.2017 року, оскільки саме з цього часу позивач в повній мірі реалізував своє право на отримання державної допомоги як особа з інвалідністю.
Ухвалою від 20.02.2020 року у задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення даної позовної заяви без розгляду відмовлено.
Відповідач 2 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав, відповідно суд у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішує справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивачеві згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА № 044461 від 05.06.2015 року ІІІ групу інвалідності позивача було підтверджено.
13.10.2017 року позивач через представника відповідача 2 звернувся із заявою до відповідача 1 про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, у якій просив призначити йому державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а саме допомогу інвалідам ІІІ групи.
За результатами розгляду заяви позивача, рішенням відповідача 1 про призначення допомоги від 29.12.2017 року позивачеві з 13.10.2017 року призначено державну соціальну допомогу як інваліду ІІІ групи.
Не погоджуючись з тим, що державна соціальна допомога призначена з 13.10.2017 року, а не з 01.11.2007 року (тобто з часу початку відбування покарання у відповідача 2) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 48 Конституції України кожному гарантується право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» у редакції, чинній на час призначення позивачеві соціальної допомоги, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю - щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
П. 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка: не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону або встановлення інвалідності, допомога призначається з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону або визнання осіб особами з інвалідністю органами медико-соціальної експертизи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 4 і 7 ЗУ "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд»(далі - Порядок № 261).
П. 1 Порядку № 261 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що цей Порядок визначає умови призначення, надання і виплати: державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам; державної соціальної допомоги на догляд.
Згідно п. 5 Порядку № 261 право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам мають особи, що одночасно відповідають таким умовам:
1) особи, які досягли віку 63 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або визнані інвалідами в установленому порядку.
2) не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", та допомогу, що призначається відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам";
3) є малозабезпеченими особами (крім інвалідів I групи);
Відповідно до п. 10 Порядку № 261 для призначення соціальної допомоги подаються такі документи: заява за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики.
Під час подання заяви пред'являється паспорт громадянина України, трудова книжка та довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
декларація про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї) за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики (у разі потреби);
копія рішення суду про визнання особи недієздатною (для недієздатної особи);
копія рішення про призначення опікуна (для недієздатної особи, якій призначено опікуна);
копія документа, що підтверджує повноваження представника закладу, який виконує функції опікуна над особою (для недієздатної особи, опікуна якій не призначено);
копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання (у разі потреби);
копія довідки про реєстрацію місця проживання;
довідка про склад сім'ї, видана уповноваженим органом за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування (у разі потреби).
Для призначення соціальної допомоги заява подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. У разі коли звернення за соціальною допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особами віку, встановленого статтею 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” або встановлення інвалідності, допомога призначається відповідно з дня досягнення особами віку, встановленого статтею 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” або встановлення МСЕК інвалідності особі.
Днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами. (п. 11 Порядку № 261).
У п. 36 Порядку № 261 визначено, що засуджені мають право на призначення соціальної допомоги, яка за наявності відповідного права призначається органами соціального захисту населення за місцем відбування особою покарання.
Особа, яка під час відбування покарання набула права на соціальну допомогу, подає до адміністрації установи виконання покарань клопотання щодо забезпечення необхідних умов для призначення їй соціальної допомоги за місцезнаходженням такої установи, зокрема, щодо виклику представників органів соціального захисту населення і офіційного прийому ними в установленому порядку відповідних документів, передбачених пунктом 10 цього Порядку, безпосередньо від особи, яка відбуває покарання, або від її представника за довіреністю.
Адміністрація установи виконання покарань не більш як протягом 30 днів з дати реєстрації клопотання особи, яка набула права на призначення соціальної допомоги під час відбування покарання, забезпечує зустріч цієї особи із представником органу соціального захисту населення та всебічно сприяє належному оформленню і поданню нею відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через її представника.
Системний аналіз наведених норм доводить, що право на державну соціальну допомогу мають, зокрема, особи з інвалідністю. Така допомога призначається у випадку, якщо особа не має права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживає на території України. Для призначення допомоги така особа особисто або через свого представника повинна звернутися до уповноваженого суб'єкта з відповідною заявою, до якої додати необхідні для призначення допомоги документи. При цьому, державна соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. Разом з тим, якщо звернення за соціальною допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, то допомога призначається відповідно з дня встановлення МСЕК інвалідності особі. Засуджені мають право на призначення соціальної допомоги, яка призначається за місцем відбування особою покарання. Така особа подає до адміністрації установи виконання покарань клопотання щодо забезпечення необхідних умов для призначення їй соціальної допомоги за місцезнаходженням такої установи. Адміністрація установи виконання покарань протягом визначеного строку забезпечує зустріч цієї особи із представником органу соціального захисту населення, сприяє належному оформленню і поданню документів, забезпечує умови для оформлення і подання документів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві інвалідність була встановлена згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 05.06.2007 року. Тобто саме з цього часу позивач має право на призначення державної соціальної допомоги.
Разом з тим, позивач в цей період не звернувся з відповідною заявою та документами для призначення допомоги. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо наявності факту такого звернення. Позивач у позовній заяві також не зазначає про таке.
Крім цього, як вже зазначалось, соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. Днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами. Разом з тим, у разі коли звернення за соціальною допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, допомога призначається відповідно з дня встановлення МСЕК інвалідності особі.
Таким чином, державна допомога може бути призначена: з дня встановлення інвалідності, у випадку звернення особи не пізніше трьох місяців з дня встановлення МСЕК інвалідності; з моменту звернення з відповідною заявою, у випадку звернення особи після спливу трьох місяців з дня встановлення МСЕК інвалідності.
З огляду на те, щ позивач відбуває покарання у виді позбавлення волі, суд вважає за необхідне вказати, що у такому випадку, порядок призначення державної допомоги дещо інший, адже він обмежений у праві вільного пересування простором. За таких обставин, особа яка відбуває покарання повинна звернутися до адміністрації установи виконання покарань із клопотанням щодо забезпечення необхідних умов для призначення їй соціальної допомоги за місцезнаходженням такої установи, зокрема щодо виклику представників органів соціального захисту населення і офіційного прийому ними в установленому порядку відповідних документів. Адміністрація установи виконання покарань, в свою чергу, не більш як протягом 30 днів з дати реєстрації клопотання особи, яка набула права на призначення соціальної допомоги під час відбування покарання, забезпечує зустріч цієї особи із представником органу соціального захисту населення та всебічно сприяє належному оформленню і поданню нею відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через її представника.
Таким чином, суд вказує, що державна соціальна допомога не призначається за замовчуванням, лише внаслідок встановлення інвалідності особи, а й потребує певних активних дій зі сторони такої особи, зокрема, звернення з відповідною заявою та документами до уповноважених органів з метою призначення державної соціальної допомоги.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач з відповідною заявою звернувся до відповідача 2 лише 13.10.2017 року. Саме з цього дня йому, згідно приписів законодавства, й призначено державну соціальну допомогу. До 13.10.2017 року позивач не вчиняв жодних дій для отримання державної соціальної допомоги, зокрема, не звертався з відповідною заявою до відповідача 2, де він відбуває покарання.
Суд зауважує, що право на державну соціальну допомогу не є абсолютним, адже для її призначення встановлений певний механізм, дотримання якого й дає можливість отримання такої допомоги. Кожна особа вільна у розпорядженні своїми права.
За таких обставин, суд вказує, що дії відповідача 2 відповідають вимогам чинного законодавства, адже ним було вжито всіх заходів та створено належні умови для оформлення і подання позивачем необхідних документів для отримання державної соціальної допомоги.
У цьому контексті суд також вважає за належне вказати, що відповідач 2 забезпечує зустріч особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, із представником органу соціального захисту населення та всебічно сприяє належному оформленню і поданню нею відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через її представника. Повноваження з призначення державної соціальної допомоги на відповідача 2 не покладено. Повноважними особами на призначення державної соціальної допомоги є місцеві державні адміністрації та органи, що призначають пенсії.
При вирішенні даної справи, суд також керується ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання» якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунття у національному законодавстві, адже постановою Порядком № 216 прямо передбачено порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги у такий спосіб, як це здійснено відповідачами у справі.
До того, суд зазначає, що згідно загальних засад права бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта. У даному випадку, бездіяльність відповідачів могла би матиме місце лише у разі звернення позивача із відповідним клопотанням до відповідача 2, оскільки після такого звернення, діючим законодавством, передбачена саме активна поведінка суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо не призначення позивачеві державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року та для задоволення позовних вимог у цій частині.
Стосовно вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не призначення позивачеві державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року, суд зазначає наступне.
Державна соціальна допомога особам призначаються відповідними структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій. Державна соціальна допомоги призначається з моменту звернення особи. Для призначення державної соціальної допомоги особі необхідно звернутися з відповідною заявою та необхідними для цього документами.
Таким чином, підставою призначення державної соціальної допомоги є факт звернення особи з відповідною заявою. За відсутності ж звернення структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій не вправі на власний розсуд призначати державну соціальну допомогу.
Як вже встановлено судом, позивач звернувся з відповідною заявою та документами лише 13.10.2017 року і саме з цього часу йому й була призначено соціальна допомога відповідачем 1. Такі дії відповідача 1 відповідають приписам чинного законодавства. Обставин, які б слугували підставою для призначення державної соціальної допомоги раніше, відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не призначення позивачеві державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року.
Щодо зобов'язання відповідача 1 призначити позивачеві державну допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року з 01.11.2007 року, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій.
З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не призначення позивачеві державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року залишено без задоволення, відповідно позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача 1 призначити позивачеві державну допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року з 01.11.2007 року також не підлягають задоволенню, як похідні.
Стосовно стягнення з відповідача 2 на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. 00 коп., суд вказує наступне.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, ст. 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, ст. 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Натомість у позовній заяві позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідачів, не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача 2.
Крім того, в силу положень ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Тобто, вирішенню судом питання про відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок суб'єкта владних повноважень має передувати рішення суду про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності такого суб'єкта владних повноважень.
В цьому контексті суд зазначає, що за результатами розгляду справи, заявлені позивачем вимоги до відповідачів-суб'єктів владних повноважень визнані такими, що не підлягають задоволенню та у їх задоволенні відмовлено.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з відповідача 2 належить відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд» № 261 від 02.04.2005 року та ст. 2, 9, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» про визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради та Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи з 01.11.2007 року на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року; зобов'язання Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради призначити ОСОБА_1 державної допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК № 113213 від 05.06.2007 року з 01.11.2007 року; стягнення з Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. 00 коп. відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач 1 - Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, б. 50, м. Вінниця, 21050)
Відповідач 2 - Державна установа «Вінницька установа виконання покарань № 1» (вул. Брацлавська, б. 2, м. Вінниця, 21100)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 11.03.2020 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна