печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52361/18-ц
20 червня 2019 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Петровій Ю.О.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 ,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_3 (далі - відповідач, ОСОБА_3 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду, заподіяну протиправними діями, в сумі 7 189,00 грн., та моральну (немайнову) шкоду, заподіяну протиправними діями, в сумі 10 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона зареєстрована і постійно проживає за адресою: кімната АДРЕСА_1 . 15.05.2018 року приблизно о 20 год.30 хв. до кімнати позивача почав вриватися відповідач, колишній мешканець гуртожитку. З використанням фізичної сили відповідач намагався вибити двері у кімнату позивача, погрожуючи фізичною розправою та вимагав впустити його. Після того як прибув наряд поліції, позивач вийшла з кімнати і побачила, що відповідач не тільки пошкодив двері, а і вирвав ручку дверей. Такими діями відповідача позивачу була нанесена матеріальна шкода у вигляді пошкоджених дверей, оскільки останні ремонту не підлягали і позивач була змушена встановити нові двері. Вартість нових дверей склала 6 400,00 грн. Також позивачем було витрачено 391,00 грн. на будівельні матеріали, які виявилися необхідними для установки дверей. Розмір завданих збитків підтверджується товарним чеком від 31.05.2018 року та товарним чеком від 24.05.2018 року. Також позивачем було оплачено 1 200,00 грн. за установку дверей. Крім того, неправомірними діями відповідача позивачу було завдано і моральної шкоди, оскільки після незаконних дій відповідача, здоров'я позивача погіршилося, вона мала серцевий напад і змушена була звернутися до Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва. Отже, позивач вважає, що факт завдання страждань позивачу неправомірними діями відповідача є безсумнівним.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2018 року задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2018 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та справу призначено в судове засідання для розгляду по суті на 20.03.2019 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.03.2019 року, у зв'язку із неявкою відповідача, згідно ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні було оголошено перерву до 20.06.2019 року.
В судове засідання 20.06.2019 року з'явився позивач та представник позивача. Відповідач у судове засідання 20.06.2019 року не з'явився, про дату, час і місцесудовогозасіданняповідомленийналежним чином, причини неявки суду невідомі.
Так, на запит Печерського районного суду м. Києва про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Реєстр територіальної громади м. Києва повідомив, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Печерський районний суд м. Києва двічі викликав відповідача у судові засідання на 20.03.2019 року та на 20.06.2019 року відповідно, проте, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 0100171759158, № 0100172439866, повістки повернулись у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.
Як визначено у ст. 131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Зважаючи на те, що судом було встановлено місце реєстрації відповідача, що підтверджується додатком за ф. 13, який знаходиться в матеріалах справи, а інших даних про місце проживання роботи, тощо суду не надано, то суд вважає відповідача таким, що повідомлений належним чином про дати судових засідань у справі № 757/52361/18-ц.
Оскільки як визначено у ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вирішив розглянути справу по суті за відсутності відповідача.
В судовому засіданні 20.06.2019 року позивач та представник позивача підтримали вимоги позовної заяви з викладених у ній підстав та просили їх задовольнити.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши та оцінивши подані сторонами письмові докази та електронні докази (відеозапис) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Як стверджує позивач та зазначено у її письмовій заяві на ім'я Начальника управління поліції в Печерському районі Головного Управління національної поліції в місті Києві підполковника поліції Дуброви А.М., 15.05.2018 року приблизно о 21 год. 00 хв. до її кімнати вривався відповідач та з використанням погроз та фізичної сили намагався вибити двері, внаслідок чого пошкодив її майно.
Згідноч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд, що викладено у його постановах від 14.02.2018 року по справі № 621/2805/15-ц (провадження № 61-513св17), від 05.04.2018 року по справі № 456/525/17 (провадження № 61-11108св18), від 06.06.2018 року по справі № 461/5458/16-ц (провадження № 61-28011св 18), від 02.04.2018 року по справі № 757/45832/16-ц (провадження № 61-5304св18) тощо.
Так, на підтвердження факту спричинення майнової шкоди позивачемнадано копії товарних чеків.
Разом з тим, як зазначено у висновку по матеріалах перевірки ЖЄО № 21614 (вх. № Б-2113) від 11.06.2018 року, працівниками поліції 15.05.2018 року було здійснено виїзд на виклик за адресою: АДРЕСА_2 , де було відібрано пояснення у ОСОБА_3 , відповідно до яких останній двері не вибивав, погроз не висловлював.
Крім того, в судовому засіданні було досліджено відеозапис з нагрудної камери (відеореєстратора) патрульної поліції, яким також не підтверджується факт заподіяння шкоди відповідачем.
У наданому позивачем Акті про перешкоди в користуванні місцем загального користування, а саме, кімнатою для сушки білизни, від 21.08.2018 року також не встановлено факту заподіяння будь-якої шкоди позивачу неправомірними діями відповідача. Більш того, у даному Акті взагалі не згадується відповідач.
Відповідно до частин 1 та частини 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивачем не доведено, розмір матеріальної шкоди, а саме, що їй завдано матеріальну шкоду саме в розмірі 7 189,00 грн. Суд критично ставиться до тверджень позивача, що ремонту її двері більше не підлягали, оскільки, відповідно до наданих позивачем фото, двері залишились неушкодженими, а зламаною була тільки вхідна ручка. Позивачем не надано належних доказів того, що двері ремонту не підлягали та в подальшому не могли використовуватися за своїм функціональним призначенням. Також позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення шкодисаме неправомірними діями відповідача, як не доведено і вини відповідача та причинний зв'язок між протиправною дією відповідача та негативними наслідками для позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини.
Аналогічного підходу притримується і Верховний Суд. Так, у постанові від 23.09.2019 року по справі № 638/10448/14-ц (провадження № 61-23506св18) Верховний Суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
В обґрунтування моральної шкоди позивачем надано копію карти виїзду швидкої медичної допомоги від 15.05.2018 року за № 2161 до ОСОБА_2 .
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, що шкода його здоров'ю була завдана саме протиправними діями ОСОБА_3 , а також не доведено причинно-наслідковий зв'язок між такою шкодою і протиправними діяннями ОСОБА_3 .
Як визначено у ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки позивачем не доведено позовні вимоги, суд вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Як визначено у ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2018 року за ОСОБА_2 про звільнення її від сплати судового збору у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди останню звільнено від сплати судового збору.
Відтак, зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 11, 15, 16, 23, 1166, 1167Цивільного кодексу України; керуючись ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 267, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положеньЦивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 01.07.2019 року.
Суддя І.В. Григоренко