Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
11 березня 2020 р. справа № 520/10957/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного військово-медичного управління Збройних Сил України, Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова, Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова, Головного військово-медичного управління Збройних Сил України, третя особа - Міністерство оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначено у його вих. від 05.05.2018 № 329 щодо начебто відсутності компетенції і підстав для розгляду заяви позивача від 24.04.2018 про перегляд постанови госпітальної військово-лікарської комісії (далі - ГВЛК) від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби (далі - Заява-1) у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення);
- визнати протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 05.05.2018 № 329 щодо повернення Заяви-1 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату м. Харкова та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону утриматися від вчинення дій щодо повернення даної заяви без її розгляду;
- встановити наявність компетенції (повноважень) Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо розгляду нею Заяви-1 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку п. 3.13 розділу II даного Положення;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону розглянути Заяву-1;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону задовольнити Заяву-1;
- стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
- стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, що зазначено у його вих. від 31.07.2018 № 3423 щодо начебто неможливості вирішення ним без порушення чинного законодавства України питань по суті заяв позивача від 24.07.2018 (далі - Заява-2) та від 26.07.2018 (далі - Заява-3) стосовно перегляду постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення, вжиття заходів щодо поновлення порушених прав позивача Військово-лікарською комісією Північного регіону, яка перебуває у прямому підпорядкуванні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нездійснення нею своїх повноважень згідно Положення щодо проведення медичного огляду позивача, здійснення керування Військово-лікарською комісією Північного регіону стосовно забезпечення прав та законних інтересів позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень його придатності до військової служби у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо неповернення позивачу копії медичної картки стаціонарного хворого (далі - МКСХ) № 4577. яка була надана позивачем до Заяви- 2 на вимогу посадової особи Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повернути позивачу копію МКСХ № 4577, що є власністю позивача;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 31.07.2018 щодо забезпечення його порушеного права на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному п.3.13 розділу II Положення та заключення контракту на військову службу (далі - Заява-4) та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України розглянути Заяву-4;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку п. 3.13 розділу II даного Положення;
- стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
- стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі 536 112 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправною бездіяльність Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова, що зазначена у його вих. від 21.05.2018 № 3/1008 щодо невиконання ним законних дій по забезпеченню прав та законних інтересів позивача щодо перегляду постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Немишлянський районний військовий комісаріат м. Харкова невідкладно направити Військово-лікарській комісії Північного регіону для розгляду Заяву-1;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення до остаточного вирішення цього питання;
- стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у протиправних рішеннях, діях та бездіяльності Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова;
- стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправною бездіяльність Головного військово-медичного управління Збройних Сил України щодо відмови ним у реєстрації телефонного звернення позивача від 26.06.2018 та зобов'язати Головне військово-медичного управління Збройних Сил України його зареєструвати це звернення та надати на нього відповідь;
- стягнути з Головного військово-медичного управління Збройних Сил України кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо начебто відсутності компетенції і підстав для розгляду заяви позивача від 24.04.2018 про перегляд постанови госпітальної військово-лікарської комісії (далі - ГВЛК) від 14.02.2013 № 315, є протиправним, оскільки даним рішенням було явно і грубо порушено матеріальне право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14.02.2013 №315 про ступень його придатності до військової служби, яке чітко визначено п. 3.13 розділу II Положення . Також, даним п. 3.13 визначено порядок розгляду даних заяв саме регіональними ВЛК. Тобто, розгляд Заяви-1 є визначеним законним обов'язком саме 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.
Позивачем вказано, що протиправність рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України полягає у явній дискримінації позивача, так як за умови очевидного невиконання 12 регіональною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України вимог законодавства щодо розгляду ним Заяви-1. Відповідачем-2 у його вих. від 31.07.2018 № 3423 (останній абзац арк. 2) було зроблено явно абсурдно і маніпулятивно стверджено про начебто незгоду позивача не із постановою ВЛК від № 315, а з постановою Відповідача-2 від 19.02.2013. Тому, згідно п. 2 ч. 1 ст. 5. п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, індивідуальний акт - вих. Відповідача-2 від 31.07.2018 № 3423, має бути визнаний протиправним та скасованим.
Позивачем зазначено що протиправність бездіяльності Відповідача 3 полягає у явному обмеженні прав позивача та нехтуванням своїми обов'язками. Згідно ст.ст. 19. 40 Конституції України та ст.ст. 1, 7. 8, 15, 18. 19 Закону України “Про звернення громадян”, п. 3.13 розділу II Положення. Відповідач-3, маючи чітко визначені законом повноваження та обов'язки щодо розгляду Заяви-1, знехтував своїми визначеними обов'язками і грубо порушив законні права та інтереси позивача, ненаправивши Заяву-1 до Відповідача-2, чи не звернувся до правоохоронних органів з приводу явної дискримінації позивача Відповідачем-1, а лишив у себе Заяву-1 без розгляду, запропонувавши позивачу лише забрати у нього свій військовий квиток. Така бездіяльність Відповідача-3 є очевидно протиправною і незаконною. Ця бездіяльність була вчинена всупереч ст.ст. 19. 24. 40 Конституції України, ст.ст. 1, 7. 8. 15, 18. 19 Закону України “Про звернення громадян”. Отже, згідно п. 4 ч. 1 ст. 5, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, таку бездіяльність Відповідача-3 треба визнати протиправною га зобов'язати Відповідача-3 розглянути Заяву-1 у визначеному законом порядку - надіслати до Відповідача-1.
Позивачем зазначено, що бездіяльність Відповідача-4 була вчинена всупереч вимог ст.ст. 19, 24, 40 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 8, 15, 18, 19 Закону України “Про звернення громадян”. Отже, згідно п. 4 ч. 1 ст. 5, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, таку бездіяльність Відповідача-4 треба визнати протиправною та зобов'язати Відповідача-4 зареєструвати звернення позивача від 26.06.2018 та надати на нього відповідь.
Відповідачем, 12 регіональною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України, надано відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог оскільки рішення щодо непридатності позивача до військової служби було прийнято постановою ЦВЛК Міністерства оборони України, а 12 регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України не має права переглядати рішення (висновки, постанови) тощо, які приймалися ЦВЛК, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.
Позивачем надано відповідь на відзив 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, в якому зазначив, що у відзиві наведено неправдиві відомості і зроблено абсолютно безпідставний і абсурдний висновок, який, крім того, явно суперечить приписам п. 3.13 розділу ІІ Положення, що, начебто, рішення про непридатність позивача до військової служби було прийнято постановою ЦВЛК Міністерства оборони України, а тому 12 РВЛК не має права переглядати цю постанову ЦВЛК. Втім, як у дійсності, рішення про непридатність позивача до військової служби було прийнято постановою позаштатної госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю Головного військово-медичного клінічного ордену Червоної Зірки центру “Головний військовий клінічний госпіталь”.
Відповідачем, Немишлянським районним військовим комісаріатом м. Харкова, надано відзив на позов, в якому зазначив, що не визнає позовні вимоги та обставини, що обґрунтовують їх, не погоджується з ними, оскільки Немишлянський РВК м. Харкова листом від 02.05.2018 № 63/дск направляв до Військово-лікарської комісії Північного регіону для розгляду заяву, медичні документи, особову справу та військовий квиток позивача як такого, хто виявив незгоду з постановою ВЖ про ступінь придатності до військової служби на період фактичного звільнення та ставить питання про перегляд постанови ВЛК, проте отримав відповідь від 05.05.2018 № 329, у якій зазначено, що дане питання має розглядати ЦВЛК.
Відповідачем зазначено, що надаючи відповіді на звернення позивача Немишлянським РВК м. Харкова неодноразово було роз'яснено порядок його дій та подачі всіх необхідних документів до Немишлянського РВК м. Харкова, а саме: про незгоду з постановою ВЛК та її перегляд, медичних документів та військового квитка, що на той час були у нього, з метою направлення матеріалів до Військово-лікарської комісії Північного регну відповідно до вимог пункту 3.13. Положення. Немишлянський РВК м. Харкова також не направляв заяви позивача до правоохоронних органів у зв'язку з тим, що не має таких повноважень.
Також відповідачем зазначено, що вимога позивача про перегляд безпосередньо Немишлянським РВК м. Харкова постанови ЦВЛК є абсурдною, оскільки Немишлянський РВК м. Харкова є органом військового управління та діє відповідно до Положення про військової комісаріати, відповідно до якого не належить перегляд або скасування постанов, рішень, наказів тощо будь-яких інших органів.
У відповіді на вказаний відзив позивач зазначає, що у відзиві не наведено заперечення щодо позовних вимог, наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач-3 не погоджується, із обов'язковим посиланням на відповідні докази та норми права, як того вимагають приписи п. 5, ч. 2, ст.. 162 КАС України.
Відповідач, Головне військово-медичне управління Збройних Сил України, подав до суду відзив на позов, в якому вказав, що позивачем не надано належних та достовірних доказів щодо предмету доказування та вимог стосовно Відповідача 4. У позовній заяві було зазначено лише посилання на електронну адресу де, на думку Позивача, міститься “доказ 28” який підтверджує протиправність дій (бездіяльності) Відповідача 4. При перегляді відеозапису “доказ 28” у мережі Інтернет достовірно не встановлено за яким номером телефонував Позивач, не встановлено конкретної особи з якою вів переговори, час та дата розмови. Письмового запиту щодо надання інформації у вигляді зверненні позивачем на адресу відповідача-4 зроблено не було. Крім того, відповідач зазначив, що абонент (невідомий) з яким спілкувався Позивач, надав йому вичерпної та змістовної відповіді щодо його питань.
Позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначив, що у відзиві взагалі не йдеться про конкретні заперечення на його позовні вимоги та наведені ним обставини, які викладені у розділах 7, 8, 9,10 позовної заяви від 30.11.2018. Також, про порушення (або навпаки, про дотримання та виконання) відповідачем-4 зазначених вимог законодавства у відзиві також не згадується.
Щодо тверджень відповідача-4 стосовно належності та допустимості доказів позивачем зазначено, що доказ - 28 розміщений у вільному доступі на відеохостингу You tube із зазначенням назви відеозапису та посилання є публічно доступним.
Інші учасники справи не скористались правом надати заяви по суті справи.
Відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою учасників справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 у справі №820/8037/13-а за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Першого заступника Міністра оборони України, 4104 Головного військового представництва Міністерства оборони України про скасування постанови, що набрало законної сили, встановлено, що 14.02.2013 року госпітальною військово-лікарською комісією терапевтичного профілю ГВМКЦ "ГВКГ" МО України за розпорядженням начальника 4104 Головного військового представництва Міністерства оборони України №96 від 23.01.2013р. проведено огляд ОСОБА_1 . За результатами огляду прийнято постанову від 19.02.2013 про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку (Свідоцтво про хворобу № 315 від 19.02.2013).
На підставі Свідоцтва про хворобу № 315 від 19.02.2013 позивач просив звільнити його від військової служби, про що 13.03.2013р. подав рапорт про звільнення з військової служби вх.№435.
У відповідності до ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", наказом першого заступника Міністра оборони України № 33 від 22.03.2013 року провідного інженера 4104 Головного військового представництва Міністерства оборони України майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я).
В подальшому, на виконання наказу першого заступника Міністра оборони України №33 від 22.03.2013, наказом начальника 4104 Головного військового представництва №98 від 06.08.2013 майора ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу 4104 Головного військового представництва Міністерства оборони України і направлено для зарахування на військовий облік до Фрунзенського районного військового комісаріату м.Харкова.
24.04.2018 позивач звернувся до Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова із заявою, в якій просив ініціювати заходи щодо проведення його медичного огляду ВЛК для встановлення ступеню придатності позивача до військової служби на цей час та надати позивачу відповідне направлення; за позитивними результатами (висновками) медичного огляду, зазначеного у п. 1 - взяти позивача на військовий облік військовозобов'язаного та зарахувати до запасу ЗСУ, ініціювати подальше проведення заходів щодо прийняття позивача на військову службу.
Листом від 03.05.2018 №3/868 Немишлянський районний військовий комісаріат м. Харкова повідомив позивача про те, що за його заявою Немишлянським РВК підготовлено направлення на військово-лікарську комісію військової частини НОМЕР_1 (вих.№3/837 від 27.04.2018).
Листом від 21.05.2018 №3/1008 Немишлянський районний військовий комісаріат м. Харкова повідомив позивача про те, що на адресу Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова надійшла відповідь начальника Військово-лікарської комісії Північного регіону (вих. №329 від 05.05.2018) на порушене клопотання від 02.05.2018 №63/дск по заяві від 24.04.2018 стосовно незгоди з постановою Центральної військово-лікарської комісії МО України від 19.02.2013 №213/5 про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку на період фактичного звільнення та перегляд постанови ВЛК, встановлення дійсного ступеню придатності до військової служби на цей час.
У листі начальника Військово-лікарської комісії Північного регіону (вих. №329 від 05.05.2018) вказано, що згідно п. 2.4.5, глави 2 розділу І "Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами), постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК. Додатково повідомлено, що відповідь на питання, викладені в заяві ОСОБА_1 , вже розглянуті судом (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 по справі №820/8037/13-а, яка набрала законної сили).
Позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України із заявами від 24.07.2018 та від 26.07.2018 стосовно перегляду постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення, вжиття заходів щодо поновлення порушених прав позивача Військово-лікарською комісією Північного регіону, яка перебуває у прямому підпорядкуванні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.
Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України листом (роз'ясненням) від 31.07.2018 № 3423 повідомила позивача з посиланням на судові рішення у справі №820/8037/13-а про те, що дані обставини так само були предметом судового аналізу та розгляду і ЦВЛК не має повноважень ставити під сумнів встановлені в судовому порядку факти і обставини, зокрема і в даному випадку. Окрім іншого ЦВЛК зазначено, якщо є підстави вважати, що медичні показники та стан здоров'я позивача зазнали істотних змін у позитивному напрямку (за ці 5 з половиною років) - то позивач може у передбаченому законодавством порядку (п.3.3 Розділу 3 Положення) звернутися до ВЛК військового комісаріату для проведення військово-лікарської експертизи стану здоров'я позивача в облікових цілях для постановлення на військовий облік, та в разі її проведення і незгоди вже з новими висновками - оскаржити їх у передбаченому законодавством порядку чи звернутися до суду про перегляд існуючих рішень за нововиявленими обставинами.
Зі змісту позовної заяви та відзивів, наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства щодо перегляду уповноваженими на те органами постанови ГВЛК від 14.02.2013 № 315 про ступень придатності позивача до військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення).
Відповідно до п.п.1.1-1.2 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
У силу вимог пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
З огляду на вказані норми, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям а також аналізує результати медичного огляду та розробляє заходи щодо комплектування Збройних Сил України особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров'я.
Пункт 3.13 глави 3 розділу ІІ Положення передбачає, що громадяни, які звільнені з військової служби у запас або у відставку без проведення медичного огляду ВЛК або не згодні з постановою ВЛК про ступінь придатності до військової служби на період фактичного звільнення та ставлять питання про перегляд цієї постанови, оглядаються ВЛК госпіталів за узгодженням зі штатною ВЛК регіону за направленням військового комісара.
Цей медичний огляд проводиться незалежно від причини звільнення, але не пізніше ніж через п'ять років після звільнення.
У разі коли після звільнення пройшло більше п'яти років, медичний огляд ВЛК проводиться в облікових цілях із визначенням ступеня придатності до військової служби на теперішній час, при цьому причинний зв'язок захворювання, наслідків травми не встановлюється.
У спірних та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК.
Військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
На офіцерів запасу та у відставці подається особова справа, а на звільнених з військової служби з психічними розладами - висновок спеціалізованого лікувального закладу про зміну або зняття раніше встановленого діагнозу, на підставі якого вони були ВЛК визнані непридатними (обмежено придатними) до військової служби. Штатна ВЛК за необхідності додатково запитує та спільно з головними (провідними) медичними фахівцями військово-медичних клінічних центрів вивчає всі медичні та інші документи, які характеризують стан здоров'я заявника у період проходження ним військової служби та після звільнення. Якщо при цьому буде встановлено, що є підстави задовольнити прохання заявника, штатна ВЛК через військового комісара направляє його на огляд ВЛК військового комісаріату, гарнізонною або госпітальною ВЛК (за рішенням штатної ВЛК) з метою визначення придатності до військової служби на теперішній час. Результати огляду колишнього військовослужбовця оформляються довідкою ВЛК або свідоцтвом про хворобу. Чотири примірники свідоцтва про хворобу (довідки ВЛК) направляються в штатну ВЛК. Після розгляду всіх документів штатна ВЛК подає у ЦВЛК свідоцтво про хворобу (довідку ВЛК) в трьох примірниках, на офіцерів запасу та у відставці - особову (на пенсіонерів Міністерства оборони України - і пенсійну) справу, історії хвороби за період служби і після звільнення з військової служби, медичну книжку, медичну картку амбулаторного хворого або докладні витяги з них, акти огляду МСЕК та інші необхідні документи з обґрунтуванням думки з цього питання для прийняття остаточної постанови, у тому числі про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва).
При цьому пунктом 2.4.5 глави 2 розділу І Положення передбачено, що ВЛК регіону має право приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Судом встановлено, що Немишлянським РВК на виконання вимог пункту 3.13 глави 3 розділу ІІ Положення виготовлено направлення на військово-лікарську комісію військової частини А3306 вих.№3/837 від 27.04.2018, а також направлено на адресу Військово-лікарської комісії Північного регіону за вих.№ №63/дск від 02.05.2018 документи ОСОБА_1 по заяві від 24.04.2018 стосовно незгоди з постановою Центральної військово-лікарської комісії МО України від 19.02.2013 №213/5 про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку на період фактичного звільнення та перегляд постанови ВЛК, встановлення дійсного ступеню придатності до військової служби на цей час.
Військово-лікарською комісією Північного регіону з посиланням п. 2.4.5 глави 2 розділу І Положення повідомлено про те, що постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК, при цьому відповідного узгодження, передбаченого пунктом 3.13 глави 3 розділу ІІ Положення, для проходження позивачем огляду ВЛК госпіталю, не надано, чим порушено процедуру перегляду постанови Центральної військово-лікарської комісії МО України від 19.02.2013 №213/5.
Суд зазначає, що проходження медичного огляду у розумінні пункту 3.13 глави 3 розділу ІІ Положення є одним із етапів перегляду постанови ЦВЛК, та не є тотожним поняттю перегляду такої постанови, що не суперечить приписам п. 2.4.5 глави 2 розділу І Положення.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 05.05.2018 № 329 щодо повернення заяви від 24.04.2018 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату м. Харкова.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правового захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою захисту порушеного права позивача у межах спірних правовідносин суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати 12 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України вчинити дії, передбачені п. 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.04.2018, з урахуванням висновків суду.
Вчинення такий дій відповідачем сприятиме усуненню порушень, допущених в межах спірних правовідносин та є достатнім способом захисту порушеного права позивача, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення інших позовних вимог, звернутих до цього відповідача.
Щодо позовних вимог, звернутих до Немишлянського РВК, судом вище встановлено дотримання ним вимог п. 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог, звернутих до ЦВЛК (у тому числі похідних), суд зазначає, що при процедурі проведення медичного огляду та перегляду постанови у порядку, передбаченому п. 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, ЦВЛК переглядає постанову за умов, встановлених у цій нормі права. При цьому суд зважає на ту обставину, що протиправні дії допущені штатною ВЛК регіону ще на стадії узгодження огляду позивача, що встановлено судом вище, а тому у суду відсутні підстави вважати, що у межах спірних правовідносин ЦВЛК не дотримано вимог закону.
Надане позивачу роз'яснення від 31.07.2018 № 3423 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст.2 КАС України у контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами під час розгляду заяви позивача від 24.04.2018.
Стосовно позовних вимог щодо неповернення позивачу ксерокопії медичної картки стаціонарного хворого, суд зазначає, що до суду не надано правового обґрунтування обов'язку ЦВЛК повертати ксерокопії таких документів.
З огляду на вищевикладене суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, звернутих до ЦВЛК.
Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного військово-медичного управління Збройних Сил України щодо відмови ним у реєстрації телефонного звернення позивача від 26.06.2018 та зобов'язання Головного військово-медичного управління Збройних Сил України зареєструвати це звернення та надати на нього відповідь, оскільки позивачем не надано до суду жодного доказу, який би свідчив про наявність таких обставин.
Посилання позивача на наявність у мережі Інтернет відеозапису, що підтверджує його позицію, є необґрунтованими, оскільки такий відеозапис не може вважатися належним та достатнім доказом фіксування відповідних подій, оскільки не містить необхідних реквізитів електронного доказу, як то фіксації дати та часу зйомки, місця події, тощо.
Щодо вимог позивача про стягнення з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності; стягнення з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю; стягнення з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності; стягнення з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі 536 112 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю; стягнення з Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова кошти в сумі 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у протиправних рішеннях, діях та бездіяльності Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова; стягнення з Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю; стягнення з Головного військово-медичного управління Збройних Сил України кошти в сумі 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю, суд зазначає, що судовим розглядом встановлено відсутність протиправних дій, бездіяльності і рішень Головного військово-медичного управління Збройних Сил України, Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова, Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.
Судом з позовної заяви встановлено, що шкода, заподіяна позивачу відповідачами, полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з їх протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю, грубим порушенням прав позивача, тобто з утиском його прав і свобод.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Враховуючи встановлені судовим розглядом обставини розгляду заяви позивача від 24.04.2018 за певною процедурою, з приводу яких власне і виникли спірні правовідносини, та допущені штатною ВЛК регіону порушення вимог п.3.13 розділу II Положення, суд вважає посилання позивача на недотримання відповідачами вимог Закону України "Про звернення громадян" необґрунтованими.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного військово-медичного управління Збройних Сил України, Немишлянського районного військового комісаріату м. Харкова, Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, 12 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 05.05.2018 № 329 щодо повернення заяви від 24.04.2018 у порядку, визначеному п. 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату м. Харкова.
Зобов'язати 12 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України (вул. Культури, буд. 5, м. Харків, 61058, код 24983125) вчинити дії, передбачені п. 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) від 24.04.2018, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 11 березня 2020 року.
Суддя О.Г. Котеньов