Справа № 229/36/20
Провадження №2/229/631/2020
11 березня 2020 р. м.Дружківка
Дружківський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Панової Т.Л.
за участю секретаря
судового засідання Гумірової І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дружківки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованої заробітної плати,
позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на її користь: суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 21317,89 грн., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати в розмірі 4643,72 грн.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що 04.05.2017 року їй було видано повідомлення про ліквідацію та виведення зі штатного розпису посади, з підписами всіх членів комісії та про її особисте ознайомлення.
10.07.2017 року структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» видано наказ № 2894/ДН-ОС про її звільнення з 17.07.2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким позивача особисто ознайомлено, з одночасною компенсацією 7 днів відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 1 середньомісячного заробітку.
У день звільнення відповідач перед позивачем повний розрахунок не провів, як наслідок він має перед нею не погашену заборгованість із заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання. (а.с.26-28).
В судове засідання позивач не з'явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, проте представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
Суд прийняв рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 24.12.2013 року по 17 липня 2017 року займала посаду старшого касира товарного (вантажного) у виробничому підрозділі «Інформаційно- обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», тобто перебувала у трудових відносинах з відповідачем (а.с.11-12).
17 липня 2017 року, на підставі наказу № 2894/ДН-ос від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату згідно п.1 ст. 40КЗпП України. (а.с.13).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200, прийнятої у відповідності до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі, на базі Державного підприємства «Донецька залізниця», згідно додатку № 1.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця».
«Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», та є регіональною філією даного товариства.
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблено відповідачем. Таким чином, суд вважає, що ПАТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст.ст. 94,97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган мають виплачувати заробітну плату за виконану роботу та не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору, а згідно зі ст. 22 цього Закону, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», позивач перебувала з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, але при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.
Як вбачається з роз'яснень викладених у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23.12.2011 року, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.
На підтвердження нарахованої але не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листки за період з березня по липень 2017 року, в яких: за березень 2017 року всього нараховано 7815,73 грн., зазначено суму до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за березень 6214,95 грн., за квітень 2017 року всього нараховано 3005,12 грн., зазначено суму до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за квітень 2389,63 грн., за травень 2017 року всього нараховано 1360,81 грн., зазначено суму до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за травень 1082,09 грн., за червень 2017 року всього нараховано 756,01 грн., зазначено суму до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за червень 601,17 грн., за липень 2017 року всього нараховано 8380,22 грн., зазначено суму до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за липень 6725,76 грн. (а.с.17-19).
Нарахування суми 7815,73 грн. за березень 2017 року, що зазначено у розрахунковому листі за березень, узгоджується із відомостями за формою ОК-5 по застрахованій особі (а.с. 35-37).
З огляду на положення частини першої статті 76 ЦПК України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, суд приходить до висновку, що докази надані позивачем стосовно наявної заборгованості по заробітній платі за березень 2017, квітень 2017, травень 2017, червень 2017, липень 2017 року є належними, допустими, достовірними та достатніми і знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з вищевикладеним сума заборгованості по заробітній платі становить із розрахунку: за березень 2017 року: 7815,73 (всього нараховано за даними позивача без урахування податків та внесків) + за квітень 2017 року:3005,12 грн. + за травень 2017 року: 1360,81 грн. + за червень 2017 року: 756,01 грн. + за липень 2017 року: 8380,22 грн. = 21317,89 грн. без урахування проведених утримань податків та внесків.
Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.
Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, то суд вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).
Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до пунктів 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.
Згідно розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, який надано позивачем, сума такої компенсації складає: за березень 2017 року - 1891,41 грн., за квітень 2017 року- 694,18 грн., за травень 2017 року- 292,57 грн., за червень 2017 року- 148,18 грн., за липень 2017 року- 1617,38 грн., всього - 4643,72 грн.
Проте, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума компенсації розрахована станом на жовтень 2019 року, виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць без утримання податку й інших обов'язкових платежів.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів).
Тобто, для нарахування компенсації за час затримки виплати на зазначені доходи, з них необхідно відрахувати податок з доходів фізичних осіб, який, відповідно до пункту 167.1 Податкового кодексу України, складає 18% доходу, та військовий збір, який, відповідно до п.п. 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу, складає 1,5%.
Компенсація розраховується станом на березень 2020 року, а саме на день ухвалення рішення судом та складає:
1) за березень 2017 року = 7815,73 грн. (нарахована заробітна плата за березень 2017 року за вичитом отриманої заробітної плати за першу половину березня 2017 року) - 19,5% (ПДФО + військовий збір) = 6291,66 грн. (Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) х 25,2% (коефіцієнт інфляції) = 1585,09 грн.
2) за квітень 2017 року = 3005,12 грн. (нарахована заробітна плата за квітень 2017 року) - 19,5% (ПДФО + військовий збір) = 2419,12 грн. (Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) х 24,0% (коефіцієнт інфляції) = 580,59 грн.
3) за травень 2017 року = 1360,81 грн. (нарахована заробітна плата за квітень 2017 року) - 19,5% (ПДФО + військовий збір) = 1095,45 грн. (Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) х 22,4% (коефіцієнт інфляції) = 245,38 грн.
4)за червень 2017 року = 756,01 грн. (нарахована заробітна плата за квітень 2017 року) - 19,5% (ПДФО + військовий збір) = 608,59 грн. (Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) х 20,5% (коефіцієнт інфляції) = 124,76 грн.
5)за липень 2017 року = 8380,22 грн. (нарахована заробітна плата за квітень 2017 року) - 19,5% (ПДФО + військовий збір) = 6746,08 грн. (Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) х 20,3% (коефіцієнт інфляції) = 1369,45 грн.
Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів за березень 2017 року - липень 2017 року складає 3905,68 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
У задоволенні вимоги про стягнення сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів за березень 2017 року - липень 2017 року в сумі 738,04 грн. необхідно відмовити.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, сума заборгованості з виплати заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 21317,89 грн. та компенсації втрати частини грошових доходів за березень, квітень, травень, червень, липень 2017 року у розмірі 3905,68 грн., підлягають примусовому стягненню з відповідача.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог (97,16 %) в сумі 746 грн. 58 коп.
Керуючись ст.ст. 4,5,10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265,273,279, 280-282, 430 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 , яка проживає: АДРЕСА_1 Ясинувата АДРЕСА_2 , до акціонерного товариства "Українська залізниця", що знаходиться за адресою: вул. Тверська, 5, м.Київ, про стягнення заборгованої заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця", ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року в сумі 21317 (двадцять одна тисяча триста сімнадцять) грн. 89 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів за період з березня 2017 року по липень 2017року,у розмірі 3905 (три тисячі дев'ятсот п'ять) грн. 68 коп.
В решті позову відмовити.
Рішення в частині стягнення заробітної плати за березень 2017 року в сумі 7815,73 грн. надати до негайного виконання.
Сума заробітної плати визначена без утримання податку й інших обов'язкових платежів.
Зобов'язати акціонерне товариство «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) здійснити утримання з суми заборгованості по заробітній платі передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь державного бюджету судові витрати в сумі 746 (сімсот сорок шість) грн. 58 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання в 30денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: Т. Л. Панова