06 березня 2020 року м. Рівне №460/652/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо незарахування до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 24.12.1998 по 31.08.2002 та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період зайняття підприємницькою діяльністю з 24.12.1998 по 31.08.2002.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно не зарахував до її страхового стажу час роботи приватним підприємцем з 24.12.1998 по 31.08.2002. Вказує, що відповідно до інформації, наданої Дубенським управлінням ГУ ДФС у Рівненській області, інформацію про систему оподаткування на якій перебувала позивач з 24.12.1998 по 31.08.2002 неможливо надати, оскільки такі документи були виділені для знищення. Однак позивач вказує, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується реєстрація позивача підприємцем. Також, за даними електронного кабінету ДПС підтверджується перебування позивача на податковому обліку. Позивач вказує, що вона не може нести відповідальність чи зазнавати негативних наслідків через незбереження чи знищення державними органами старих відомостей з баз даних, які необхідні позивачу для призначення пенсії.
Ухвалою суду від 06.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтував тим, що для зарахування стажу як суб'єкта підприємницької діяльності за період з 1998 по 2002 роки позивач надала свідоцтво про державну реєстрацію від 04.08.1998. Трудовий стаж підприємців на спрощеній системі оподаткування до 01.01.2004 підтверджується: спеціальним торговим патентом, довідкою про сплату страхових внесків, свідоцтвом про сплату єдиного податку (ЕП), патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку. Жодного з вище перелічених документів позивач не надала як до заяви щодо призначення їй пенсії так і до матеріалів судової справи, а з 01.01.2004 підприємницька діяльність зараховується - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску незалежно від суми сплачених коштів). Позивач звернулася із письмовою заявою, до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якій просила надати інформацію про підтвердження перебування на обліку як підприємця з 1998 по 2002 роки. 23.07.2019 Головне управління ДФС у Рівненській області надало інформацію, в якій вказало, що документи виділені на знищення. Оскільки, в наданих довідках про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності не зазначено систему оподаткування, періоди з 24.12.1998 по 31.08.2002 до загального страхового стажу позивачу не враховано. Враховуючи вищевикладене, аналізуючи чинні на момент вчинення окремої процесуальної дії норми законодавства можна зробити висновок, що станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії, управління діяло на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в письмовому провадженні.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
19.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 03.10.2019 №03.6-21 за результатами розгляду заяви позивача та наданих документів відповідач повідомив, що згідно наданих документів загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 23 роки 01 місяць 26 днів, що не достатньо для призначення пенсії. Також зазначено, що оскільки в наданих довідках про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності не зазначено систему оподаткування, періоди з 24.12.1998 по 31.08.2002 та з 01.01.2003 по 30.09.2003 до загального страхового стажу не враховано (а.с.12).
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з підпункту 3 підпункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній" №793 від 03.10.2018 внесено зміни до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Судом встановлено, що на підтвердження здійснення підприємницької діяльності в період з 24.12.1998 по 31.08.2002 позивачем було надано відповідачу копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5-7).
Судом встановлено, що позивач зверталася до Дубенського управління Головного управління ДПС у Рівненській області із заявою від 15.07.2019 про надання інформації про систему оподаткування, на якій вона перебувала як фізична особа-підприємець за період з 24.12.1998 по 31.08.2002 (а.с.8).
Дубенське управління Головного управління ДПС у Рівненській області листом від 23.07.2019 №7247/ФОП/17-00-51-82 повідомило, що надати запитувану позивачем інформацію за період з 1998 по 2002 роки немає можливості у зв'язку з тим, що дані документи видалені до знищення як такі, що не мають науково-культурної цінності та втратили практичне значення (а.с.9).
Враховуючи вищевикладені норми законодавства суд зазначає, що періоди провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності лише у разі перебування особи на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 24.12.1998 по 31.08.2002 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
Суд вважає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавлена свого права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю через не зазначення системи оподаткування у наданих нею довідках, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, така інформація відсутня у зв'язку із знищенням документів не з вини позивача, тобто у зв'язку з обставинами, що не залежали від її волі і на які вона не могла вплинути.
Окрім того, суд вважає, що позивач зі свого боку вчинила всі залежні від неї дії для підтвердженняфакту зайняття підприємницькою діяльністю, і у неї відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати відомості, зазначені у вищевказаних довідках.
Крім того, суд зазначає, що дії управління при відмові у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду зайняття підприємницькою діяльністю, є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").
Згідно з п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" №71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень.
Крім того, твердження відповідача про те, що позивач звернувся із заявою відповідно до Закону України "Про звернення громадян", а не із заявою про призначення пенсії, суд вважає безпідставними. Вказана заява не містить жодних посилань на норми Закону України "Про звернення громадян", а прохальна частина заяви позивача містить чітке формулювання про призначення пенсії. Позивачем до вказаної заяви додано повний перелік документів необхідний для призначення пенсії.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються її вимоги, а відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а тому позов слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 840,80грн., сплачених згідно з квитанцією №27 від 03.02.2019, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.13).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Короленка, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 24.12.1998 по 31.08.2002.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період зайняття підприємницькою діяльністю з 24.12.1998 по 31.08.2002.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 06 березня 2020 року.
Суддя Друзенко Н.В.