11 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/514/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
30.01.2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до першого заступник начальника Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Діденко Олени в якій просить:
- визнати незаконною бездіяльність управління державної міграційної служби України в Полтавській області з неоформлення посвідки на постійне проживання,
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області здійснити оформлення посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 та відновити право позивача на гідне життя,
- стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області понесені витрати за примусове фіктивне медичне страхування в розмірі 680 грн,
- стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.
В обґрунтування позову позивачем указано, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача із заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання. Водночас за твердженням позивача, відповідачем безпідставно не видано посвідку на постійне місце проживання.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/514/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.03.2020.
02.03.2020 до суду надано відзив на позов в якому вказано, що 25.09.2019 до УДМС надійшла заява позивачки з вимогою оформити вид на ПМЖ до якої було надано копію страховки чи довіреності. Крім того, зазначено, що 20.12.2019 надійшла заява позивачки від 17.12.2019. Водночас відповідач стверджує, що позивач не зверталася до УДМС із заявою встановленого зразка, тому звернення позивача було розглянуто в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян". Крім того, відповідач стверджує, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
03.03.2020 до суду надано позивачем відповідь на відзив в якій указано, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні посвідки та зазначено, що наслідком протиправних дій відповідача є завдання позивачу моральних та фізичних знущань.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 замінено неналежного відповідача у справі - першого заступник начальника Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Діденко Олени на належного - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області /надалі - відповідач/.
Відповідно до частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.
З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2015 позивач звернулася до УДМС із заявою в якій просила видати посвідку на тимчасове проживання в Україні.
За результатами розгляду вказаної заяви УДМС України в Полтавській області прийнято рішення видати посвідку на тимчасове проживання терміном дії до 30.01.2016 /а.с. 47/.
14.01.2016 позивач звернулася до УДМС із заявою в якій просила продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні /а.с. 62/. За результатами розгляду вказаної заяви УДМС України в Полтавській області продовжено посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 28.01.2017.
11.01.2017 позивач звернулася до УДМС із заявою в якій просила продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні /а.с. 75/. За результатами розгляду вказаної заяви УДМС України в Полтавській області продовжено посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 25.01.2018.
ОСОБА_1 звернулася до ДМС України із заявою від 18.09.2019 /вх. № Ф-1089-19 від 25.09.2019/ в якій просила видати посвідчення на ПМЖ та зазначила про надання до заяви всіх необхідних документів /а.с. 90/. До вказаної заяви позивачем було додано договір медичного страхування № 001916 та довіреність.
ДМС України листом від 01.10.2019 № Р-11089-19/8.1/3428-19 повідомлено позивача про розгляд звернення та вказано, що за інформацією Управління ДМС України в Полтавській області, 31.05.2015 позивачу було оформлено посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , термін дії якої було продовжено до 28.01.2017 відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Указано, що відповідно до пункту 14 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" подача поліса медичного страхування при оформленні посвідки на тимчасове проживання є обов'язковою та правомірною. Указано, що відповідно до пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, посвідка на постійне проживання видається на підставі дозволу на імміграцію в Україну. Умови, перелік документів та порядок оформлення дозволу на імміграцію визначенні статтею 9 Закону України "Про імміграцію" та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983. Відповідно до вимог частини першої статті 9 Закону України "Про імміграцію" заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Законність підстав перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначається положеннями Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Так відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою ввоз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію, тобто на термін дії посвідки на тимчасове проживання. Повідомлено, що відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави /а.с. 10/.
ДМС України в Полтавській області листом від 10.10.2019 № Р-11089-19/5301.3/16996-19 повідомило позивача про розгляд звернення. Відповідачем указано, що відповідно до матеріалів справи № 40350 УДМС України в Полтавській області 30.01.2015 позивача було документовано посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 30.01.2016, з подальшим продовженням строку дії до 25.01.2018. Також зазначено, що на даний час позивач має правові підстави для оформлення дозволу на імміграцію в Україну, оскільки перебуває в шлюбі понад два роки з громадянином України, проте, перебуває на території України в порушення вимог чинного міграційного законодавства. Питання оформлення дозволу на імміграцію в Україну врегульовано Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983. Заяви про надання дозволу на імміграцію особам, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах, подаються до територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання. Іноземці, які постійно проживають за межами України, такі заяви подають до закордонних дипломатичних установ України за межами постійного проживання. Для отримання дозволу на імміграцію в Україну у випадку позивача подаються: паспортний документ та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця з особистими даними; три фотокартки 3,5 х4,5 сантиметра; документ про місце проживання в Україні та закордоном; документально підтвердженні відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб; копія паспорта громадянина України, який є чоловіком позивачки; квитанція про сплату адміністративної послуги у розмірі 179,74 грн. Документи, видані компетентними органами іноземних держав підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі. Відповідно до статті 9 Закону України "Про імміграцію" у разі не подання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію до одного року з дня її подання. Особа, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, документується посвідкою на постійне проживання.
20.12.2019 позивач повторно звернулася до УДМС України в Полтавській області із заявою в якій вказала, що відповідь УДМС містить лише перелік норм без конкретизації, що саме слід здійснити у даному випадку позивачу для отримання посвідки. Крім того, просила надати детально роз'яснити порядок дій, які потрібно вчинити у ситуації, що склалася /а.с. 93/.
Листом УДМС України в Полтавській області від 14.01.2020 № 28560/1/5301-19/5301.3/497-20 повідомлено позивача про повторний розгляд звернення та указано, що посвідка на тимчасове проживання, що була надана позивачу закінчилася - 25.01.2018, тому відповідно до пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 ОСОБА_1 зобов'язана в семиденний строк знятися з реєстрації місця проживання та виїхати за межі України, а посвідку здати до територіального органу /підрозділу ДМС. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 перебуває на території України незаконно, тому на даний час не може скористатися правом на звернення з клопотанням про надання дозволу на імміграцію в Україну. У разі виконання зобов'язання щодо залишення території України позивач має можливість після повернення в державу, в установленому законодавством порядку надати відповідне клопотання та отримати дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання. Крім того, указано, що порядок оформлення дозволу на імміграцію в Україну позивачу роз'яснено в листі від 10.10.2019 № Р-11089-19/5301.3/16996-19 /а.с. 94/.
Вважаючи незаконною бездіяльність УДМС України в Полтавській області з неоформлення посвідки на постійне проживання, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI /надалі - Закон № 3773-VI/.
Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI возз'єднання сім'ї - в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
Крім того, вказаною статтею визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні
З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2014 між громадянином України ОСОБА_2 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу виданим 28.02.2014 відділом запису актів громадянського стану Кіровоградського району міста Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації /а.с. 57/.
Суд зазначає, що матеріали справи №40350 по клопотанню для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянки Російської Федерації для ввоз'єднання сім'ї з громадянином України, які сформовано УДМС України в Полтавській області та які перебувають у розпорядженні відповідача містять копію свідоцтва про укладення шлюбу між громадянином України ОСОБА_2. та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 , виданого 28.02.2014.
21.01.2015 позивач звернулася до УДМС із заявою в якій просила видати посвідку на тимчасове проживання в Україні у зв'язку з ввоз'єднанням сім'ї /а.с. 47/. Указана посвідка була отримана позивачем, строк дії посвідки продовжено до 25.01.2018.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Положеннями частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: 1) у випадку, визначеному частиною четвертою статті 4 цього Закону, - строк дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства; 2) у випадку, визначеному частиною п'ятою статті 4 цього Закону, - строк реалізації проекту міжнародної технічної допомоги, який зазначається в реєстраційній картці проекту; 3) у випадку, визначеному частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, - два роки; 4) у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні; 4-1) у випадку, визначеному частиною двадцятою статті 4 цього Закону, - три роки; 5) в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.
Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом /частина третя статті 5-1 Закону № 3773-VI/.
Згідно зі статтею 5-3 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання видається у десятиденний строк з дня отримання заяви про її оформлення або продовження строку дії посвідки. Іноземець або особа без громадянства подає документи для продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не пізніш як за 10 календарних днів до закінчення строку її дії.
Положеннями статті 5-5 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства подає заяву про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та відповідні документи, визначені цим Законом та Кабінетом Міністрів України, особисто або через свого представника на підставі довіреності до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 /надалі - Порядок № 322/.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 322 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.
Положеннями пункту 32 Порядку № 322 визначено, що для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником); 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) дійсний поліс медичного страхування; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Відповідно до підпункту 11 пункту 33 Порядку № 322 крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", подаються: для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або які під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", уклали шлюб з громадянами України: документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України. Оригінал документа повертається іноземцеві або особі без громадянства, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати; паспорт громадянина України, з яким іноземець перебуває у шлюбі, який подається особисто громадянином України. Оригінал документа повертається громадянину України, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.
Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі /пункт 37 Порядку № 322/.
Згідно з пунктом 61 Порядку № 322 територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу вище вказаних норм законодавства вбачається, що за результатом розгляду заяви про видачу посвідки територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС має прийняти рішення про видачу посвідки чи відмову у видачі посвідки за наявності підстав визначених пунктом 61 Порядку № 322.
Суд також зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III /надалі - Закон № 2491-III/ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Як вище зазначено, 28.02.2014 між громадянином України ОСОБА_2 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу виданим 28.02.2014 відділом запису актів громадянського стану Кіровоградського району міста Єкатеринбурга Свердловської області Російської Федерації /а.с. 57/.
Отже, позивач перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою /частина друга статті 9 Закону № 2491-III/.
Положеннями частини п'ятої статті 9 Закону № 2491-III визначено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Також указаною статтею передбачено, що вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону. Крім зазначених документів подаються, зокрема для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
Крім того, статтею 9 Закону № 2491-III встановлено, що якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Відповідно до статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Водночас у даному випадку відповідач розглянув заяву позивача, у порядку визначеному Законом України "Про звернення громадян" мотивуючи це тим, що позивач звернулася із заявою не у порядку, встановленому законодавством про надання адміністративної послуги.
Надані відповідачем листи від 10.10.2019 № Р-11089-19/5301.3/16996-19 та від 14.01.2020 № 28560/1/5301-19/5301.3/497-20 не містить жодного із рішень, визначених положеннями статті 10 Закону № 2491-III чи Порядку № 322.
Крім іншого листи відповідача також не місять висновку про неподання позивачем певних документів, передбачених Законом № 2491-III та необхідних для надання дозволу на імміграцію.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що зі змісту поданої позивачем заяви можливо встановити суть питання порушеного ОСОБА_6 , тому відповідач був зобов'язаний розглянути заяву позивача та прийняти за результатами розгляду заяв рішення по суті поставленого позивачем питання.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
У даному випадку відповідач здійснив дії щодо розгляду заяв позивача, проте, такі дії не відповідають вимогам, встановленим указаним вище нормативно-правовими актами.
Таким чином, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довід правомірність своїх дій, як наслідок вимоги позивача підлягають задоволенню з корегуванням способу захисту порушених прав.
З урахуванням викладеного, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України слід визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 18.09.2019 (вх. № Ф-11089-19 від 25.09.2019) та від 17.12.2019 (вх. № 28560/1/5301-19 від 20.12.2019) та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 18.09.2019 (вх. № Ф-11089-19 від 25.09.2019) та від 17.12.2019 (вх. № 28560/1/5301-19 від 20.12.2019) та прийняти за результатами розгляду заяв рішення по суті.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання незаконною бездіяльності відповідача з неоформлення посвідки на постійне проживання та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області здійснити оформлення посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 .
Стосовно вимог про стягнення з Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області понесених витрат за примусове фіктивне медичне страхування в розмірі 680 грн, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позову додано договір медичного страхування від 28.12.2015 № 001916 /а.с. 8/ відповідно до якого 28.12.2015 сплачено страховий платіж у розмірі 680,00 грн.
Водночас суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача сплаченої суми у розмірі 680,00 грн, оскільки відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункту 32 Порядку № 322 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства зобов'язані подати до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, крім іншого дійсний поліс медичного страхування.
Крім того, надаючи оцінку вимогам позивача стосовно стягнення з Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області моральної шкоди в розмірі 2 000 грн, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З системного аналізу вказаної норми, суд дійшов висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов'язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Згідно частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права
При з'ясуванні фактів, з якими Закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статей 1167, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Водночас розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди відповідачем.
Отже, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для часткового задоволення позову.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 про видачу посвідки на тимчасове проживання від 18.09.2019 (вх. № Ф-11089-19 від 25.09.2019) та від 17.12.2019 (вх. № 28560/1/5301-19 від 20.12.2019).
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 18.09.2019 (вх. № Ф-11089-19 від 25.09.2019) та від 17.12.2019 (вх. № 28560/1/5301-19 від 20.12.2019) та прийняти за результатами розгляду заяв рішення по суті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко