Справа № 420/695/20
02 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глуханчука О.В.,
секретар судового засідання - Любімова О.Є.
за участі сторін:
позивача - не з'явився (клопотання про розгляд справи без участі)
представника відповідача - Шигуна Д.Ю. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
30 січня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 серпня 2017 року;
- зобов'язати фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 серпня 2017 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, у 1996 році отримав статус учасника бойових дій, а в 2017 році отримав статус інваліда війни 2-ї групи. Наказом т.в.о. Міністра оборони України від 03 серпня 2017 року №528, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнений з лав Збройних Сил України в запас за пунктом «б» (за станом здоров 'я). 29 листопада 2019 року позивач звернувся до Фінансового управління із заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2015-2017 роки, однак отримав відмову, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
Так, позивач стверджує, що він за період проходження служби в Збройних силах України, після отримання статусу учасника бойових дій та внесення змін згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» № 426-УІІІ від 14.05.2015, набув право на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік. При проходженні служби додаткова відпустка протягом 2015-2017 років не надавалась, попри це під час звільнення відповідачем не була виплачена передбачена чинним законодавством України грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки. У відповіді Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 02.12.2019 року зазначено, що компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки не виплачується, у зв'язку із тим, що під час особливого періоду надання відпусток припиняється.
Вважаючи таку відмову та позицію відповідача незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись зокрема на рішення Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/19, що набрало законної сили 21 серпня 2019 року.
На підтвердження своїх доводів та в обґрунтування своїх вимог, позивач надав до суду копії паспорта та довідки про присвоєння ІН, посвідчення учасника бойових дій, витягів з наказів про звільнення та виключення зі списків особового складу, довідки про те, що додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати протягом 2015-2017 років не надавалась, заяви до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій від 29.11.2019 року, відповіді Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 02.12.2019 року про відмову виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки (а.с. 8-17).
Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.
18 лютого 2020 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.
24 лютого 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Вказані заяви по суті справи залучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.
Інші заяви по суті справи сторонами не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.
У судове засідання, призначене на 02 березня 2020 року з'явився представник відповідача.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, проте 28 лютого 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
З урахуванням викладеного, суд продовжив розгляд справи за відсутності позивача.
Під час судового розгляду справи представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Відповідно до відзиву та пояснень, відповідач з позовними вимогами та доводами позивача не погоджується, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначив, що з набранням чинності Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, в Україні діє особливий період. У зв'язку із дією на території України особливого періоду, військовослужбовцям Збройних Сил України додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік - не надаються з березня 2014 року. Відповідно до Закону України “Про відпустки” та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
За таких обставин, відповідач вважає, що відсутні правові підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані учасниками справи заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
21 червня 1996 року ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій та безтермінове посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
19 липня 2017 року ОСОБА_1 отримав безтермінове посвідчення серії НОМЕР_2 інваліда війни 2-ї групи (а.с. 11).
Наказом ТВО Міністра оборони України від 03 серпня 2017 року №528 по особовому складу, полковника ОСОБА_1 , головного оперативного чергового - заступника начальника Головного командного центру Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, звільнено з військової служби у відставку за п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (а.с. 12).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23 серпня 2017 року №190, полковника ОСОБА_1 з 23 серпня 2017 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси.
Відповідно до наказу по стройовій частині від 23 серпня 2017 року №190, позивачу призначено виплатити: одноразову грошову допомогу у разі звільнення, відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, за 39 календарних років у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік військової служби; щорічну основну відпустку за 2017 рік використав (з 07 липня по 20 серпня 2017 року); грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік отримав; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік отримав (а.с. 13).
29 листопада 2019 року ОСОБА_1 видано довідку №313/8/2035 за підписом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_3 , про те, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за час перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, йому не надавалась (а.с. 14).
29 листопада 2019 року позивач звернувся до начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 роки. До заяви надав копію довідки від 29 листопада 2019 року №313/8/2035 (а.с. 16).
Листом від 02 грудня 2019 року № 305/2166 за підписом т.в.о. начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України позивачу надано відповідь про те, що військовослужбовцям Збройних Сил України, у зв'язку із дією на території України особливого періоду, додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються з березня 2014 року. У Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України немає правових підстав для нарахування й виплати звільненим військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (а.с. 17).
Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
У постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України ««Про відпустки»» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду врахувала висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач у зразковій справі № 620/4218/18 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Вирішуючи спір, судом встановлено, що дана адміністративна справа № 420/695/20 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, а саме:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 194, 205, 243-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 серпня 2017 року.
Зобов'язати фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 серпня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22991050; Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168)
Повний текст рішення складено та підписано судом 10 березня 2020 року.
Суддя О.В. Глуханчук
.