справа №380/633/20
04 березня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Г.В., позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Скригонюка І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - первинна професійна спілка «Правозахисники країни» до Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
установив:
позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Національної поліції України і з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (вх. № 10944 від 26.02.2020) просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 05.11.2019 № 1126 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно видано Наказ № 1126 від 05.11.2019 з порушенням порядку видачі наказу в частині здійснення організаційно-штатних заходів без відповідних клопотань та обґрунтувань, не проведення попереднього повідомлення про реорганізаційні заходи; не врахування положень щодо подальшого працевлаштування в реорганізованому підрозділі; не погодження з МВС України змін в структурі територіального органу. Зазначила, що оскаржуваний наказ є формою прямої дискримінації як безпосередньо працівників з числа поліцейських, які проходили службу на посадах СПЗ ГУНП у Львівській області, так і поліцейських в цілому.
Ухвалою від 23.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
20.02.2020 за вх. № 9726 на адресу суду надійшла заява первинної професійної спілки «Правозахисники країни» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою суду від 24.02.2020 допущено до участі у справі первинну професійну спілку «Правозахисники країни» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та заяві про зміну позовних вимог, додатково зазначила, що звернулася до суду за захистом порушеного права доступу до професії, зокрема права будучи поліцейським мати можливість бути призначеною на посаду юрисконсульта. Також вказала на недотримання відповідачем ст. 22 Закону України «Про професійні спілки», відповідно до якої останній мав обов'язок за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів. Також звернула увагу на положення статті 68 Закону України «Про національну поліцію», відповідно до яких у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, які також не були дотримані відповідачем.
Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у поданому відзиві на позов. Позиція відповідача полягає у тому, що підставою для видачі оскаржуваного наказу був лист Головного управління Національної поліції у Львівській області № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 про надання пропозицій, яким начальник управління клопотав про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділ правового забезпечення з посадами категорії державний службовець та збільшенням його штату на 1 одиницю за рахунок вакантної посади. Також зазначив, що додаткове погодження з Міністром внутрішніх справ змін ГУНП, пов'язаних з реорганізацією сектору у відділ або навпаки відділу у сектор не здійснюється з тих підстав, що структурою територіальних органів поліції в апараті Головного управління Національної поліції в області передбачено функціонування як відділу так і сектору.
Вказав на те, що внаслідок реорганізації з'явилася додаткова посада, кількість штатних одиниць не скоротилася, позивачці пропонувалися кілька посад поліцейського, на конкурс для отримання посади юрисконсульта вона не зверталася, звільнення працівників не планувалося, тому не бачить підстав для попередження профспілки.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, надав аналогічні пояснення.
Суд заслухав вступне слово позивачки, представника відповідача, дослідив подані сторонами докази, зазначає таке.
Позивачка, ОСОБА_1 , з 01.10.2018 призначена на посаду старшого юрисконсульта ГУНП у Львівській області. У липні 2017 року їй присвоєно спеціальне звання капітан поліції.
Начальник Головного управління Національної поліції у Львівській області листом № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 Про надання пропозицій, клопотав перед Головою Національної поліції України про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділі правового забезпечення з посадами категорії державний службовець та збільшення його штату на 1 одиницю за рахунок вакантної посади слюсаря з ремонту автомобілів автотранспортного відділення центру забезпечення ГУНП. Із вказаним клопотанням звернувся з тих підстав, що низька кваліфікація юристів призвела до сплати значних сум за судовими рішеннями(а.с. 72-74).
В додатку до вказаного листа додав пропозиції відповідно до яких скорочуються 6 посад у секторі правового забезпечення, а створюється 7 посад у відділі правового забезпечення.
Наказом Національної поліції України № 1126 від 05.11.2019 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції» затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції.
16.12.2019 ОСОБА_1 , старшого юрисконсульта сектора правового забезпечення Головного управління Національної поліції у Львівській області попереджено про зміни в штатах Національної поліції та можливе звільнення (а.с. 31).
Актом від 16.12.2019, відповідно до Наказу НП України від 05.11.2019 № 1126, ОСОБА_1 запропоновано наступні посади: слідчий слідчого відділу Галицького ВП ГУНП, старший слідчий слідчого відділу Личаківського ВП ГУНП, старший слідчий слідчого відділу Дрогобицького ВП ГУНП. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовилася (а.с. 218).
Актом від 17.01.2020, відповідно до Наказу НП України від 05.11.2019 № 1126, ОСОБА_1 запропоновано наступні посади: дільничий офіцер поліції відділу превенції Залізничного ВП ГУНП у Львівській області, інспектор сектору превенції Личаківського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор з режиму таємності Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, старший дільничий офіцер поліції сектору превенції Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор-черговий СППП № 4 Жидачівського ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор з ювенальної превенції сектору превенції Старосамбірського ВП Самбірського ВП ГУНП у Львівській області (на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 ). Від запропонованих посад ОСОБА_1. відмовилась (а.с. 219).
Позивачка вважає Наказ НП України від 05.11.2019 № 1126 протиправним, таким, що порушує її трудові права у зв'язку з чим звернулася до суду з позовом про його скасування.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Суд згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч. 3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, законом України "Про Національну поліцію" (далі Закон), Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, частини першої статті 8 Закону України «Про національну поліцію», органи Національної поліції України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон.
Статтею 13 Закону «Про Національну поліцію України» визначено, що загальна чисельність поліції, що утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, до 1 січня 2018 року не може перевищувати 140 тисяч осіб.
Частиною третьою статті 15 цього Закону встановлено, що штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Частиною четвертою статті 15 цього Закону визначено, що структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції з погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Наведені правові норми визначають право голови Національної поліції України змінювати як структуру так і штат територіальних органів поліції.
Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 1 затверджено структуру апарату Національної поліції та структуру територіальних органів поліції, які погоджені Міністром внутрішніх справ України (а.с. 60).
Наказом Національної поліції України № 1370 від 27.12.2016 внесено зміни до Наказу № 1 від 06.11.2015, яким структуру територіальних органів викладено в новій редакції (а.с. 64-66).
В додатку до Наказу національної поліції України № 1370 від 27.12.2016 вказано, що до структури головних управлінь Національної поліції в областях входить відділ (сектор) правового забезпечення (а.с. 65).
Зважаючи на ту обставину, що до примірної структури головних управлінь входить як відділ, так і сектор правового забезпечення, а реорганізація відбулася із заміни сектора на відділ, які містяться в примірному положенні, суд вважає обґрунтованими доводи представника відповідача, що погодження такої зміни структури Міністром внутрішніх справ України не є обов'язковим.
Крім того, суд вважає, що сама структура не змінилася, змінилася назва підрозділу та його штатна чисельність у бік збільшення.
Стосовно покликання позивачки на неврахування відповідачем при прийнятті спірного Наказу норм Методичних рекомендацій щодо здійснення організаційно-штатних заходів у Національній поліції України, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Оскільки надані суду для ознайомлення Методичні рекомендації без номера без дати щодо здійснення організаційно-штатних заходів у Національній поліції України не зареєстровані в Міністерстві юстиції, не набули статусу нормативно-правового акту, не мають дати створення та не є обов'язковими, такі не можуть застосовуватися судом.
Судом також встановлено, що підставою прийняття відповідачем оскаржуваного Наказу став лист Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області листом № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 Про надання пропозицій, у якому останній клопотав перед Головою Національної поліції України про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділі правового забезпечення з посадами категорії державний службовець та збільшення його штату на 1 одиницю за рахунок вакантної посади слюсаря з ремонту автомобілів автотранспортного відділення центру забезпечення ГУНП (а.с. 72-74). У вказаному листі зазначив про те, що у штаті ГУНП у Львівській області є сектор правового забезпечення штатною чисельністю 6 одиниць. Працівники сектору приймають участь у судових засіданнях, перевіряють розпорядчі документи, які подаються на підпис начальнику, ГУНП, надають правову допомогу в укладанні господарчих договорів. Обсяг роботи по зазначених напрямках постійно зростає, посада начальника сектору правового забезпечення через відсутність кваліфікованих кандидатур серед осіб середнього класу поліції на заміщення цієї посади тривалий час залишається незайнятою. У зв'язку з низькою кваліфікацією юрисконсульта, заміщених особами середнього складу поліції, ГУНП сплачує значні кошти по рішеннях судів: по ГУНП за 2018 рік та 1 півріччя 2019 року - 4851,18 тис. грн., по ГУМВС за зазначений період - 2684,43 тис. грн. Із вказаним клопотанням начальник звернувся з тих підстав, що низька кваліфікація юристів призвела до сплати значних сум за судовими рішеннями.
В додатку до вказаного листа додав пропозиції, відповідно до яких скорочуються 6 посад у секторі правового забезпечення, а створюється 7 посад у відділі правового забезпечення.
Вказаний лист зареєстрований у ДДЗ Національної поліції України за вх. № 32149 від 02.10.2019 (а.с. 72-74).
Голова Національної поліції України, генерал поліції третього рангу Ігор Клименко Наказом № 1126 від 05.11.2019 року відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про національну поліцію» затвердив Перелік змін у штатах Національної поліції.
Суд вважає, що лист Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 Про надання пропозицій є достатньою і обґрунтованою підставою для розгляду пропозицій про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділ правового забезпечення, відтак доводи позивачки, що наказ видано без відповідних клопотань чи обґрунтувань суд вважає необґрунтованими.
Також суд не бере до уваги доводи позивачки з приводу того, що інформація, викладена у листі від 27.09.2019 року № 3481/111/01/13-19 не підтверджена жодними доказами, додатками, матеріалами службового розслідування, які її підтверджують, оскільки позивачкою не наведено нормативного акта, який передбачає проведення службового розслідування для надсилання листа про надання пропозицій.
Тому, судом не встановлено порушення відповідачем статей 14, 15 Закону України «Про національну поліцію» під час видачі Наказу № 1126 від 05.11.2019.
Щодо покликання позивачки на порушення відповідачем статті 68 Закону України «Про національну поліцію», суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що оскаржуваним Наказом № 1126 від 05.11.2019 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції. Зі змісту цього наказу не видно, у який строк ці зміни будуть реалізовуватися. В додатку до наказу у штат відділу правового забезпечення уведено додаткову штатну одиницю. Відтак, на підставі оскаржуваного наказу посади в органі не скорочувалися, а позивачку попереджено про зміни в штатах Національної поліції, можливе звільнення 26.12.2019 (а.с. 31).
У своїй відповіді на відзив позивачка зазначила, що вона не оспорює компетенцію відповідача щодо можливості визначення структури, а лише констатує факт порушення ним процедури під час проведення заходів (а.с. 164).
Отже, щодо компетенції Національної поліції України приймати Накази про зміну у штатах спору немає.
Щодо тверджень позивачки про не дотримання відповідачем положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки» і завчасне, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, суд зазначає таке.
Згідно положень частини другої статті 3 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» особливості застосування цього Закону у Збройних Силах України (для військовослужбовців), Національній поліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України встановлюються відповідними законами.
Відповідно до ч. 3 до статті 22 цього Закону у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2, 5-7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41цього кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Отже, попередня згода виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації не є передбачена у випадках коли розірвання трудового договору із підстав, визначених п. 1 ст. 40 КЗпП України здійснюється з поліцейським і працівником Національної поліції.
Суд також зазначає, що оскаржуваним Наказом № 1126 від 05.11.2019 лише затверджено перелік змін у штатах Національної поліції в межах типової структури, не встановлено строку виконання, не зазначено про планове звільнення. Крім того, кількість посад в результаті реорганізації збільшилася на одну посаду.
Що стосується доводів позивачки про порушення в частині, що свідчать про дискримінацію, суд зазначає таке.
З усних пояснень, наданих у судовому засіданні, судом становлено, що ознакою, за якою позивачка вважає, що її дискриміновано оскаржуваним наказом є її статус поліцейського. Позивачка зазначає, що затвердженими змінами у структурі територіального управління Національної поліції їй обмежено доступ до посади юрисконсульта із збереженням статусу поліцейського, у зв'язку з чим порушено її право доступу до професії.
Звертає увагу на те, що подані ГУНП пропозиції у листі від 27.09.2019 р № 3481/112/01/13-19 є підбурюванням до дискримінації поліцейських, а оскаржуваний наказ - формою прямої дискримінації як безпосередньо працівників, з числа поліцейських, які проходили службу на посадах СПЗ ГУНП у Львівській області так і поліцейських в цілому.
При цьому позивачка покликається на Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», практику Європейського суду, відповідно до якої дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуація.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Виходячи із наведених норм, для встановлення факту дискримінації необхідні порівнювані ознаки, які ставлять особу в менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами, які перебувають в аналогічному становищі.
Позивачка зазначала, що працівники поліції у інших областях займають посади юрисконсультів будучи поліцейськими і вважає, що це саме ті особи, які перебувають в аналогічному становищі.
Суд зазначає, що позивачка не може порівнювати себе з працівниками поліції інших областей, оскільки вони не перебувають у аналогічному становищі і нею не наведено критеріїв чи порівнюваних ознак, властивих їй та іншим особам, що перебувають в аналогічній ситуації.
Також суд зазначає, що правовий статус - це становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою; сукупність прав і обов'язків.
Статус поліцейського - це сукупність прав і обов'язків поліцейського, визначених Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до статті 17 Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон, зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.
Обов'язки поліцейського визначені статтею 18 цього Закону, а саме: поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
2. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
3. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов'язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред'явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.
4. Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.
Також суд зазначає, що юрисконсульт - це посада, яка не передбачає взаємини суспільства з державою, регламентована сукупністю прав і обов'язків.
Тому суд вважає доводи позивачки щодо дискримінації за професійним статусом необґрунтованими та не доведеними.
Крім того, судом з матеріалів справи встановлено, що позивачка мала можливість взяти участь у конкурсі на посаду юрисконсульта і їй запропоновані посади поліцейського. Від запропонованих посад поліцейського вона відмовилася, участі у конкурсі на посаду юрисконсульта не взяла. Тому немає підстав вважати, що їй обмежено доступ до професії.
Щодо обраного позивачкою способу захист порушеного права на доступ до професії суд зазначає таке.
Кодекс законів про працю України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.
Так, Кодекс визначає можливість працівника оскаржити наказ про його звільнення.
З матеріалів справи убачається, що позивачка оскаржує Наказ про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції, а не наказ про її звільнення.
Також в матеріалах справи містяться акти про відмову від запропонованих посад поліцейського у різних відділах.
Судом встановлено і не заперечується позивачкою, що відповідач має повноваження вносити зміни у штати.
Отже, суд дійшов висновку, що не є належним способом захисту оскарження Наказу «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції», оскільки прийняття такого рішення є компетенцією органу та є складовою його права на управління своєю діяльністю. При цьому правом працівника залишається оспорювати власне правомірність його звільнення.
Відповідно до ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні справи і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 755/3495/16-ц від 28.03.2019.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивачки до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що така поведінка Національної поліції України при винесенні спірного оскаржуваного наказу відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В силу положень ст.139 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - первинна професійна спілка «Правозахисники країни» до Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складений 10.03.2020.
Суддя Р.П. Качур