справа №1.380.2019.006916
26 лютого 2020 року зал судових засідань №6
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Тронка О.В.,
за участю представників сторін:
відповідача Гавриляка Р.А.,
третьої особи ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДФС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ 39462700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0039926-5113-1303 від 07.05.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем не дотримано п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України при обчисленні бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у його власності, що дає самостійну підставу вважати протиправним прийняте за наслідком проведеного обчислення податкове повідомлення-рішення. Також, зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який було визначено об'єктом оподаткування, є майном спільно набутим у шлюбі з ОСОБА_1 та становить їхню спільну сумісну власність, де частки кожного з них є рівними. Окрім того, зазначає, що 27.05.2019 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя та земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюк С.В. та зареєстровано в реєстрі за №2240. Зазначеним договором визначено, що їх частки у праві спільної власності на будинок та земельну ділянку є рівними, тобто по Ѕ частці у кожного. Проте, не зважаючи на зазначене, сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки була визначена відповідачем виходячи з розміру усієї площі будинку, а не з частки належної кожному з них, що значно вплинуло на розмір податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що в свою чергу свідчить про те, що він не є платником податку відповідно до підпункту «ґ» пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем правомірно, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та АІС «Податковий блок» у позивача станом на 2018 рік знаходився на праві приватної власності житловий будинок, загальною площею 658,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, вважає, що контролючим органом правильно застосовано положення Податкового кодексу в частині нарахування сум зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 просила суд позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши пояснення відповідача, третьої особи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно із Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 28.04.2004 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.04.2004 року за №3457814 у приватній власності ОСОБА_2 знаходився житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
07.05.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення №0039926-5113-1303, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості" за 2018 рік у розмірі 26 798,52 грн.
Позивач, не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - Податковий кодекс).
Відповідно до підп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно з підп.266.2.1 п.266.2 цієї ж статті, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до п.266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.266.7.1 ПК України).
Судом встановлено, що житловий будинок, загальною площею 658,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , позивач набув у спільну сумісну власність під час шлюбу з ОСОБА_1 (копія свідоцтва про шлюб від 10.12.1978 року) на підставі рішення виконкому Зимноводівської сільської ради від 22.01.2004 №3, 28.04.2004 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні докази згоди іншого співвласника нерухомого майна щодо позивача як платника податку.
Відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо нерухомого майна, а саме: житлового будинку, загальною площею 658,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , порушив вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу, згідно якої визначено, що якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Аналогічну позицією займає Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року по справі № 819/1622/16.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що вказаний об'єкт нерухомості згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить позивачу на праві приватної власності, оскільки згідно норм Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу (що має місце у даному випадку) належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на чиє ім'я зареєстровано право власності.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що житловий будинок, загальною площею 658,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який перебуває у спільній сумісній власності позивача та його дружини ОСОБА_1 , на час прийняття оскаржуваного рішення, не поділено внатурі, і жодна з вказаних осіб не надали відповідачу свою згоду на те, щоб бути платником податку.
Окрім того, як передбачено підп.266.7.3 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
Вищенаведені норми закріплюють порядок визначення платника податку в разі якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності, а також закріплює право такого платника звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних, які впливають на визначення розміру суми податку.
Проте, контролюючим не наведено аргументів у підтвердження існування нормативних актів, які встановлюють обов'язок, а не право платника податків звертатись із заявою до контролюючого органу з вищенаведених питань.
Тому, на думку суду, в даному випадку, має місце порушення вимоги "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України" (заява № 23759/03 та № 37943/06) зазначається: "що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника".
При цьому, підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу встановлено презумпцією правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган віддав перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на позивача додаткових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому податкове повідомлення-рішення №0039926-5113-1303 від 07.05.2019, є протиправним, та підлягає скасуванню.
Щодо тверджень позивача про те, що об'єкт оподаткування - будинок перебуває у спільній частковій власності, а тому позивач не є платником згідно підп. «ґ» пункту 266.7 ст.266 Податкового Кодексу, то такі судом не беруться до уваги, оскільки реєстрація за позивачем права спільної часткової власності на Ѕ будинку відбулась 27.05.2019, а оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято відповідачем 07.05.2019.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0039926-5113-1303 від 07.05.2019, винесене ГУ ДФС у Львівській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ:39462700) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 10.03.2020 року.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна